Олександр Удод, директор Інституту інноваційних технологій та змісту освіти МОН України і Павло Полянський, керівник громадської організації «Центр освітнього моніторингу» про те, коли українських школярів забезпечать підручниками
Your browser doesn’t support HTML5
Чому школи не забезпечені підручниками? (І)
Частина перша
Your browser doesn’t support HTML5
Чому школи не забезпечені підручниками? (ІІ)
Частина друга
– Тема підручників – це актуальна тема хронічно для незалежної України. Спочатку їх не було, потім вони почали з’являтися – з ними були інші проблеми, тому що нарікали на те, що їхній зміст дуже часто нагадував просто академічні статті. Тепер з’явилися інші проблеми. Але те, що підручників або не вистачає, або ж вони не такі, як треба, про це ми вже звикли говорити.
Однак питання завжди має дійти до свого вирішення.
На Харківщині станом на 1 грудня отримали підручники з правознавства для 10 класу на рівні трохи більше 18%, з української мови - 32%. Школи Тернопільщини на 1 грудня були забезпечені підручниками лише на 40%, але 3 грудня ще 30% прийшло.
Панове, яка ж ситуація насправді з забезпеченням шкіл підручниками саме на цей момент?
Олександр Удод: Питання забезпеченості підручниками не стільки хронічне, воно вічне і з розряду вічно актуальних проблем. Я, наприклад, особисто боюся тієї ситуації і в нас в Україні, і взагалі в будь-якій державі, коли хтось заявив би, що проблема підручників раз і назавжди розв’язана. Такої ситуації взагалі бути не може, тому що забезпеченість підручниками – це динамічне явище, то можна говорити тільки про певну ситуацію: про наявність підручників з якогось предмета, для якогось рівня вивчення, на даний конкретний час, у даному регіоні і таке інше.
Якщо говорити про 2010 рік, то, згідно з бюджетною програмою, згідно з бюджетними призначеннями, згідно з планами роботи міністерства і нашого Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, ми мали в цьому році видати підручники для 10 класу, дев’ять підручників для 2 класу, два «Букварі» для 1 класу і два підручники з історії для 5 класу. Це наша річна програма.
Ми можемо говорити про вирішення і розв’язання проблеми підручника, тільки виходячи з цих параметрів. Нам би хотілося додрукувати підручники для 3 класу, застаріли вже для 4 класу, з інших предметів. Але виходимо з того, що є.
– Пан міністр оголосив, що є 198 мільйонів гривень. І сказав, що до листопада (така була його заява) школи отримають підручники, які Ви щойно назвали. Ситуація не така.
Олександр Удод:
Станом на сьогодні видрукувано 96% підручників, які зараз у роботі, для шкіл з мовами навчання національних меншин. Програма видання підручників 2010 року виконана
Станом на сьогодні з тієї номенклатури, яка передбачена, видрукувано 96% підручників, оті 4%, які залишилися, це рівно 12 у нас підручників, які зараз у роботі, у видавництві «Світ» львівському. Це наше державне спеціалізоване видавництво, яке видає підручники для шкіл з мовами навчання національних меншин. Це так звані перекладні підручники, які завжди йдуть у другу чергу.
Сьогодні я мав бесіду детальну з директором цього видавництва. Протягом найближчого тижня він теж завершує. Тобто, сьогодні я можу заявити про те, що програма видання підручників 2010 року виконана.
– Пане Полянський, скільки часу треба на те, щоб підручники потрапили у школи після того, як надруковані? Від чого це залежить?
Павло Полянський: Можливо, не така б була гостра реакція суспільства, якби у перші дні очільництва міністром теперішнім не було сказано дуже багато гучних слів на кшталт: «випалена земля», «все було розвалено».
Ми у своєму моніторингу перших 100 днів дали прогноз, який, на жаль, для українських школярів збувся. Пройде дуже мало часу і теперішньому міністру треба буде пояснити просту річ: чому немає підручників? Тому що пояснень немає.
Ніколи так довго і так пізно не починали розвозити ці підручники. В цьому році взагалі немає форс-мажорних обставин. Щороку були перехідні угоди, але в 2009 році, коли, нібито, «випалена земля» була, у травні вже підручники друкувалися
Ще раз кажу: ніколи так довго і так пізно не починали розвозити ці підручники. Щороку була заборгованість. Нічого нового немає. У цьому році взагалі немає форс-мажорних обставин. Щороку були перехідні угоди, але тим не менше в 2009 році, коли нібито «випалена земля» була, у травні вже підручники друкувалися.
Наступне. Скільки треба часу? Я завжди кажу: є правильна відповідь і є чесна відповідь. Можна зробити за 3 місяці. По-нормальному, щоб підручник був якісний, треба щонайменше півроку – це вже сам технологічний процес розвезення.
Ми у 2008 і в 2009 роках, щоб журналісти і громада бачили, ми щодня вивішували оновлений графік на сайті міністерства, скільки надруковано книжок, куди вони приїхали, куди вони доїхали. Цього року інформації немає взагалі. Це якась «таємниця Полішинеля». Але Ви правильно сказали, назвали цифри, що таємниці немає. Якось це так сором’язливо-приховано.
Ще раз кажу, що занадто багато було сказано гучних, барвистих, образних слів. А зараз прийшов час. І ось воно – розбите корито.
Я думаю, що зараз на часі думати про 11 клас. Вже ці підручники якось будуть їхати, якось вони доїдуть. Тут уже на те немає ради. Якщо не буде виділено коштів у першому кварталі 2011 року, то ситуація повториться. Не може бути по-іншому, якщо кошти виділяються у серпні, а потім Держказначейство в ручному режимі може ще притримати. Тому завдання №1 - не тільки обсяги коштів, щоб вони були не пізніше березня, то тоді їх можна друкувати.
– Були ще заяви про те, що, мовляв, і немає такої великої проблеми, оскільки ми живемо у сучасному світі, і 10-класники однозначно можуть користуватися підручниками, які є в електронному варіанті на відповідних сайтах. Вони можуть їх скачувати, якщо хочуть, то можуть так їх читати, якщо це треба.
Але все це було б добре, якби Україна була країною, яка є повністю забезпечена Інтернетом. Насправді ми маємо дуже низький відсоток кількості ПК, дуже малий відсоток покриття інтернетного приватних споживачів.
Якщо у великих містах це ще досить високий показник, і Київ, можливо, у лідерах разом з Харковом, Одесою чи Севастополем, то що говорити про регіони, про провінцію, про села, в яких, ми знаємо, і дах може падати на голову?
Олександр Удод: Пані Ірино, не така трагічна ситуація. Я знаю також ситуацію, як видавалися підручники протягом останнього десятиріччя, може, й 15 років. То цього року ситуація була найгірша стосовно фінансування, тому що бюджет держави був ухвалений 27 квітня.
Для спеціалістів уже було відомо, що немислимо було, щоб підручники були видрукувані до 1 вересня, а фінансування підручників почалося буквально з перших чисел серпня, а технологічний цикл на видрук підручника залежно від накладу, формату від 3 до 5 місяців, плюс перевезення, як правило, з того часу, як друкарня віддає перевізнику, і ще плюс один місяць.
І не забуваймо вічну українську проблему – це папір. Закон вимагає, щоб підручник за державне замовлення друкувався тільки на українському папері. Його немає, він з’являється тільки тоді, коли ми отримуємо гроші на підручники і авансуємо паперовиробника.
– Вчителі скаржаться, діти нарікають, що деякі підручники на дуже сірому папері. Це для очей шкідливо?
Олександр Удод:
Глянцевий папір для підручника категорично заборонений. «Газетний» папір називається не тому, що він поганий, сірий, неякісний, а навпаки, газетний краще і безпечніше читати
Це одна сторона, чому підручники пізніше стали надходити до шкіл.
А друге – те, що із-за перебою з доставкою підручників для 10 класу, немає жодної школи, жодного класу, жодного вчителя, де були б зриви навчального процесу. Ми це повинні забезпечити.
– Так у нас просто вчителі золоті.
Олександр Удод: Правильно. І те, що ми попередньо електронні версії вивісили, підготовили вчителя, перші параграфи підручників були опубліковані в газетах освітянських, були опубліковані у фахових предметних журналах. Тобто, вчитель був підготовлений. І ми логічно, правильно побудували, знаючи оці проблеми, що ми спочатку додрукували дев’ять підручників для 2 класу, «Букварі» і для 5 класу. Вони своєчасно на початок навчального року попали. Першокласників і другокласників змусити працювати з версією електронною важче.
– Це вже хто знає тепер.
Скажіть, будь ласка, який відсоток у нас шкіл, в яких діти повністю мають вільний доступ до Інтернету?
Олександр Удод: Наш інститут відповідає за програму інформатизації і інтернетизації освіти. Статистика у нас є достовірна, перевірена, не просто методом опитування, а на основі звітів офіційних. То на початок навчального року у нас понад 96% шкіл мають доступ до Інтернету. Це колективне підключення, це підключення установ.
Але не забуваймо, що наші 10-класники, старшокласники в цілому мають індивідуальний доступ до Інтернету. І те, що у нас не було нарікань, що десь там не достали, не відкрили, не знайшли інтернет-версію, то такої інформації немає. Це говорить про те, що доступ є абсолютно у всіх.
Ще нас до такого висновку привели результати вступної кампанії. Всі абітурієнти цього року, коли поступали, слідкували за своїм рейтингом, мали доступ до Інтернету.
– Пане Полянський, чи Ви поділяєте думку, що в принципі школярі українські аж на 96%, настільки вільно можуть отримувати знання з Інтернету, якщо там є вивішені електронні версії підручників?
Павло Полянський:
Це намагання просунути масштабний проект закупівлі рідерів. В Україні пропонують рідери по 250 доларів, а вони в США вже по 125. Поки що жодна країна світу не відмовилася від друкованих підручників
Питання в іншому: чи є електронна версія підручника повноцінною заміною підручника на друкованій основі? Тому що в Україні це набуло ще іншого забарвлення. Це, як я розумію, намагання просунути великий, масштабний проект закупівлі рідерів так званих, електронних книжок. Електронний підручник і рідер – це не одне і те ж саме. Тим паче, коли в Україні пропонують такі рідери по 250 доларів, а вони в США вже по 125. Поки що жодна країна світу не відмовилася від друкованих підручників. Не будемо прогнозувати, що буде далі. І вони паралельно існують.
Два штати в США винятково під приводом того, що немає коштів на освіту (можемо порадіти – в них теж немає коштів на освіту) почали ініціювати відмову від паперових підручників і заміну електронними версіями. Не рідерами, не цими приладами. Це достатньо убогий, вибачте, примітивний прилад. Достатньо тоді купити нетбук, який в стократ є більш потужнішим.
У США ці підручники не друкуються коштом державним зазвичай. А ми успадкували цей соціалістично-зрівняльний спосіб, коли усіх намагаємося забезпечити друкованими підручниками. Це речі, які мають існувати поки що паралельно.
А просто взяти і не надрукувати й сказати: читайте електронні версії… Хто працює у школі, той знає, що діти зараз взагалі-то не дуже читають. А якщо вони увійдуть в Інтернет, то є велика спокуса, що вони не на ті сайти зайдуть, де є ці електронні версії.
– Пане Удод, чи зверталися до вас, можливо, з уряду чи, можливо, сам пан Колесников з цією ідеєю щодо рідерів?
Олександр Удод: Тема, ідея відома, цікава. Ми займаємося цим, бо саме наш інститут ще 17 лютого 2010 року презентував перші електронні підручники, які з’явилися в Україні.
Електронні підручник - це рідер як пристрій, плюс електронний контент. Це в сумі і означає «електронний підручник». Якщо виробники ще пропонують нам різного роду рідери і таке інше, то проблема наповнення його контентою через мережу Інтернет-магазинів в Україні ще не вирішена.
Ми зараз розпочинаємо експеримент разом з освітніми установами, разом з Міністерством охорони здоров’я, Інститутом гігієни імені Марзеєва і на весну 2011 року внесемо уряду певні пропозиції щодо державної програми під назвою, умовно, «Електронний підручник».
Павло Полянський: Електронний підручник напряму зовсім не прив’язаний до рідера. Це електронна версія підручника, якою можна користуватися набагато ефективніше через комп’ютер.
Олександр Удод: Проблема електронної версії підручників вже розв’язана. Те, що ми розмістили, от вони вже є. Електронний підручник, плюс ще спеціальний пристрій.
– У світі існують альтернативні різні моделі, як країна чи окремі регіони фінансують видавництво чи друк підручників.
Наприклад, британська модель, коли кожна школа має свій окремий бюджет і з нього купує свої підручники. Або, наприклад, іспанська модель, коли все купується за рахунок батьків. Російська – за рахунок місцевих бюджетів. Тепер вони перейшли до цієї системи. Українська – за рахунок державного бюджету. Існують змішані системи.
Пане Полянський, на Вашу думку, яка модель для України була б найкращою?
Павло Полянський:
Треба робити цей крок – відмова від намагання тотально забезпечити всіх. Видавництва на комерційних засадах робили б додрук підручників. Місцеві органи влади мали би їх придбати для тих, хто не спроможний
Держава державним коштом забезпечить видрук підручників ще для 11 класу, щоб цю тему вже закрити, тому що якщо цього не зробити і завтра сказати: вільний ринок – видавці надрукують, а батьки куплять… Не надрукують! У видавців зазвичай немає обігових коштів і те, що казав професор Удод, немає паперу. Тому держава це зробить. А далі – непопулярний крок. Я розумію, що зараз не всі слухачі будуть у захваті від того, що я скажу, але треба все-таки робити цей крок – відмова від намагання тотально забезпечити всіх, хто цього і не потребує. Далі видавництва на комерційних засадах робили б додрук цих підручників, і місцеві органи влади мали б їх придбати для тих, хто не спроможний, певні соціальні категорії, їх придбати. Треба організовувати ринок – він зніме багато що.
У нас поки що немає конкуренції якості, у нас є конкуренція номенклатури. І тоді нехай видавці роблять ризиковані бізнес-проекти, а не так, як зараз – вони чекають державних коштів, друкувати не починають, бо їм немає коштів. А якщо вони вийдуть на ринок, то які там будуть кошти? А тоді нехай буде змагальність. Але 11 клас (раз уже немає 12-го), то держава має цю тему закрити, а дальше треба переходити до більш таких цивілізованих форм.
Олександр Удод: Ця тема вже давно і активно обговорюється в Україні. І обговорюється фахівцями за участі громадськості і Фонду «Відродження». Ми кілька разів проводили і конференції. І ці дані, що у Вас є, щодо того, які системи фінансування існують і видання підручників у Європі, нами узагальнені. Ми добре володіємо цією інформацією.
В Україні протягом 2001-2011 років експериментувати стосовно системи моделі забезпечення підручників просто було неможливо, тому що Україна здійснювала протягом цієї десятирічки перехід на новий зміст освіти, на нові підручники. Цю функцію може виконати тільки держава. У 2011 році ми це закінчуємо. Далі, очевидно, контури цієї моделі вже обмальовані. Дійсно, до такої і вийдемо.
Держава повинна контролювати зміст освіти. Тобто, затверджувати державний комплект підручників, якими можна користуватися. Тут таке, вже участь або центрального бюджету, або місцевих бюджетів забезпечити певні категорії населення, а для решти має існувати вільний ринок підручника в Україні.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач: Упродовж 19 років одні і ті ж самі питання, один і той стан. Ніхто не говорить про те, яка причина у корені?
На мою думку, причина в корені та, щоб не дати можливості українству піднятися у свідомості, в інтелекті. Це загроза для номенклатури всієї. Це перше.
– Ви думаєте, що це змова. Так?
Слухач: Звичайно. Номенклатура завжди визначала життя суспільства. Королів робить свита. Партійні, господарські сили, як піраньї, обідрали все.
Друге. Хіба може такий «великий українець» як Табачник управляти освітою, друкувати книжки, визначати історію українства? Це злочин, що подібні кадри у нас стоять.
– Я думаю, що історія розсудить, розставить усі крапки над «і»...
Олександр Удод: Я хотів би заспокоїти нашого слухача, який поставив таке запитання. Український підручник є, він створений, він існує 19 років. Немає у нас підручників ні видавництва «Просвіщєніє», хоч була спроба на початку 1990-их років їх нав’язати. Є свої власні підручники з історії України, з всесвітньої історії. Ніякої загрози українському підручнику немає.
– Пане Полянський, чи бачите Ви, наприклад, в новій версії підручника з історії для 5 класу якусь загрозу для так званого українського підручника?
Павло Полянський: Я думаю, що допоки в клас заходить вчитель, взагалі всі загрози будуть нівельовані вчителем. Я не бачу якоїсь такої великої загрози.
– Ну, немає там про Січових Стрільців. Можливо, батьки вдома розкажуть. Ви це маєте на увазі?
Павло Полянський: Це ж не до мене запитання, це до тих, хто викреслював це діло.
Олександр Удод: Це треба знати суть підручника для 5 класу. Пропедевтичний вступ, це оповідання, це інтерес до історії України, історії Батьківщини, до історії рідного краю. 34 уроки. Нехай по 45 хвилин. Як можна зробити там так хронологічно, як вимагають всі журналісти і політики, який слід опис історії України?
– Пане Удод, Ви прекрасно знаєте, що є ключові моменти. Бій під Крутами, наприклад.
Олександр Удод: На останніх 20 років – один урок. Там треба від проголошення незалежності України до Конституції України, чим українці у світі прославилися – це вмістити в один параграф у 2-3 сторінки.
Так, Помаранчева революція не витримала конкуренції на фоні проголошення незалежності чи ухвалення Конституції України.
– І бій під Крутами не витримав, і Січові Стрільці не витримали…
Павло Полянський: Цікаві події не витримали конкуренції.