Варшава – У столиці Польщі у вівторок завершила роботу сесія Парламентської асамблеї НАТО. Цей дорадчий орган Північноатлантичного блоку впродовж п’яти днів обговорював нову стратегію НАТО, яку країни-члени блоку ухвалюватимуть на саміті в Лісабоні. Одна з дискусій, організованих так званим політичним комітетом Асамблеї, була присвячена відносинам НАТО з Україною. Доповідачем з цього питання був експерт із Польщі, політолог Анджей Шептицький. Тема його доповіді – «Україна під владою Януковича: внутрішні зміни та зовнішні наслідки». Радіо Свобода звернулося до Шептицького з проханням прокоментувати перебіг дискусії, присвяченої відносинам України з НАТО.
– Про що, на Вашу думку, свідчить той факт, що одна з дискусій, організованих Парламентською асамблеєю НАТО, була присвячена Україні?
– Місяць тому один американський дипломат запитав мене: «Have we already lost Ukraine?», тобто: «Чи ми вже втратили Україну?» Я сказав йому: «Поки що ні». Те саме я повторив на варшавському форумі НАТО. На мою думку, симптоматично вже те, що таке питання у політиків із країн НАТО виникає. Це свідчення того, що питання відносин НАТО з Україною та її майбутнього залишається для цих політиків актуальним. Україна Януковича дає певні сигнали про бажання співпрацювати з НАТО, а також висловлює бажання співпрацювати з ЄС. Навіть якщо ці сигнали не зовсім щирі, то в ім’я інтересів НАТО на них потрібно відповісти. Захід мусить втягувати Україну у процес співпраці з НАТО. Якщо цього не станеться, Україна остаточно опиниться поза структурами Заходу й обере східний вектор розвитку, тобто копіюватиме російський авторитаризм. Чим тісніше Україна буде пов’язана з західними структурами, тим більше вона братиме до уваги думку Заходу щодо внутрішньої ситуації в Україні, зокрема, в питаннях демократії, дотримання прав людини.
– У яких сферах Україна під владою Президента Януковича може співпрацювати з НАТО?
– У НАТО дещо ослабло зацікавлення Україною під владою Януковича. Це зумовлене очевидною причиною – Янукович не хоче в НАТО. Та водночас очевидно, що в питаннях, які не викликають спротиву в українському суспільстві, Україна й надалі може співпрацювати з НАТО. Зокрема, вже за цього Президента укладено угоду про те, що невійськовий натовський авіатранспорт зможе літати над Україною транзитом до Афганістану. Це приклад того, як теперішня Україна, завдяки своєму геополітичному розташуванню, може підтримувати НАТО. Утім, Україна Януковича може співпрацювати з НАТО не тільки в так званих «технічних питаннях». Варто згадати хоча б спільні військові маневри. У 2006 році спільні маневри Україна-НАТО «Сі-бриз» не відбулися. Тоді, паралізована наслідками парламентських виборів, Україна не могла ухвалити відповідного закону, а бабусі в Криму разом із православними батюшками влаштовували акції протесту. Натомість цього року, вже за Президента Януковича, відповідний закон ухвалено, й маневри «Сі-бриз» відбулися. Президент Янукович гарантує Україні певну стабільність, та для Заходу залишається відкритим питання, що супроводжуватиме цю стабільність – реформи чи авторитаризм.
– Як ви оцінюєте теперішні відносини України з Росією?
– Якщо йдеться про стосунки України з Росією, то є таке гарне французьке прислів’я: «Я тебе люблю, але водночас не люблю». На початку свого президентського терміну Янукович хотів показати Росії та своїм виборцям, що він може забезпечити дружні відносини з Росією. Та, як кажуть, поляки, він дав росіянам палець, а вони відкусили цілу руку. Тож нова українська влада визнала, що це занадто, тобто що це українсько-російське зближення зайшло надто далеко. Зрештою, сьогодні ми вже бачимо, що процес цього зближення має свої межі. Це можна зауважити як з російського, так і з українського боку. Це вже не та ідилія, що була на самому початку президентства Януковича.
– Представники Росії, які спостерігали за перебігом Парламентської асамблеї НАТО, вельми критично поставилися до Вашої тези про негативні наслідки для України та НАТО російсько-українського зближення. Як Ви обґрунтували цю тезу?
– На мою думку, вслід за українсько-російським зближенням йдуть спроби перенести на Україну зразки російських системних рішень. В історії України це траплялося вже не раз. Мені не подобаються такі російські зразки вирішення суспільних проблем, як напади із бейсбольною бітою на журналістів, як це сталося кілька днів тому. Я не бажаю такого українцям. Експорт такого типу, мовляв, «цінностей» суперечить ідеалам НАТО. У державах НАТО цінують свободу слова, демократію, тож експансія російської авторитарної моделі на Україну суперечить цінностям НАТО. Крім того, є певні загрози у сфері безпеки. Конкретний приклад того, як українсько-російське зближення може впливати на безпеку країн НАТО, – справа Придністров’я. Де-факто це зближення означає підтримку Києвом російської політики в Придністров’ї. А конфлікт у Придністров’ї відбувається біля кордонів НАТО, це серйозна проблема для одного з членів НАТО – для Румунії. Росія без підтримки України не зможе підтримувати цей конфлікт. Крім того, надто тісна російсько-українська співпраця може спричинити таку ситуацію, коли Росія зможе шантажувати НАТО. Наприклад, Москва могла б заохотити Україну до припинення транзиту для натовської авіації до Афганістану через український повітряний простір.
– А як Ви в цілому оцінюєте перший рік президентського терміну Януковича з точки зору відносин України з НАТО?
– На мою думку, те, як саме розвиватимуться відносини України з НАТО, було очевидним ще перед обранням Януковича на Президента. Янукович попереджав, що він не хоче в НАТО, його виборці говорили, що не хочуть у НАТО. Тож, підсумовуючи перший рік президентства Януковича, можна сказати, що маємо навіть певні приємні несподіванки. Такі, як уже згадувані спільні маневри «Сі-бриз». Добре те, що Янукович принаймні декларує чи вдає, що хоче співпрацювати з НАТО.
– Місяць тому один американський дипломат запитав мене: «Have we already lost Ukraine?», тобто: «Чи ми вже втратили Україну?» Я сказав йому: «Поки що ні». Те саме я повторив на варшавському форумі НАТО. На мою думку, симптоматично вже те, що таке питання у політиків із країн НАТО виникає. Це свідчення того, що питання відносин НАТО з Україною та її майбутнього залишається для цих політиків актуальним. Україна Януковича дає певні сигнали про бажання співпрацювати з НАТО, а також висловлює бажання співпрацювати з ЄС. Навіть якщо ці сигнали не зовсім щирі, то в ім’я інтересів НАТО на них потрібно відповісти. Захід мусить втягувати Україну у процес співпраці з НАТО. Якщо цього не станеться, Україна остаточно опиниться поза структурами Заходу й обере східний вектор розвитку, тобто копіюватиме російський авторитаризм. Чим тісніше Україна буде пов’язана з західними структурами, тим більше вона братиме до уваги думку Заходу щодо внутрішньої ситуації в Україні, зокрема, в питаннях демократії, дотримання прав людини.
– У яких сферах Україна під владою Президента Януковича може співпрацювати з НАТО?
– У НАТО дещо ослабло зацікавлення Україною під владою Януковича. Це зумовлене очевидною причиною – Янукович не хоче в НАТО. Та водночас очевидно, що в питаннях, які не викликають спротиву в українському суспільстві, Україна й надалі може співпрацювати з НАТО. Зокрема, вже за цього Президента укладено угоду про те, що невійськовий натовський авіатранспорт зможе літати над Україною транзитом до Афганістану. Це приклад того, як теперішня Україна, завдяки своєму геополітичному розташуванню, може підтримувати НАТО. Утім, Україна Януковича може співпрацювати з НАТО не тільки в так званих «технічних питаннях». Варто згадати хоча б спільні військові маневри. У 2006 році спільні маневри Україна-НАТО «Сі-бриз» не відбулися. Тоді, паралізована наслідками парламентських виборів, Україна не могла ухвалити відповідного закону, а бабусі в Криму разом із православними батюшками влаштовували акції протесту. Натомість цього року, вже за Президента Януковича, відповідний закон ухвалено, й маневри «Сі-бриз» відбулися. Президент Янукович гарантує Україні певну стабільність, та для Заходу залишається відкритим питання, що супроводжуватиме цю стабільність – реформи чи авторитаризм.
– Як ви оцінюєте теперішні відносини України з Росією?
– Якщо йдеться про стосунки України з Росією, то є таке гарне французьке прислів’я: «Я тебе люблю, але водночас не люблю». На початку свого президентського терміну Янукович хотів показати Росії та своїм виборцям, що він може забезпечити дружні відносини з Росією. Та, як кажуть, поляки, він дав росіянам палець, а вони відкусили цілу руку. Тож нова українська влада визнала, що це занадто, тобто що це українсько-російське зближення зайшло надто далеко. Зрештою, сьогодні ми вже бачимо, що процес цього зближення має свої межі. Це можна зауважити як з російського, так і з українського боку. Це вже не та ідилія, що була на самому початку президентства Януковича.
– Представники Росії, які спостерігали за перебігом Парламентської асамблеї НАТО, вельми критично поставилися до Вашої тези про негативні наслідки для України та НАТО російсько-українського зближення. Як Ви обґрунтували цю тезу?
– На мою думку, вслід за українсько-російським зближенням йдуть спроби перенести на Україну зразки російських системних рішень. В історії України це траплялося вже не раз. Мені не подобаються такі російські зразки вирішення суспільних проблем, як напади із бейсбольною бітою на журналістів, як це сталося кілька днів тому. Я не бажаю такого українцям. Експорт такого типу, мовляв, «цінностей» суперечить ідеалам НАТО. У державах НАТО цінують свободу слова, демократію, тож експансія російської авторитарної моделі на Україну суперечить цінностям НАТО. Крім того, є певні загрози у сфері безпеки. Конкретний приклад того, як українсько-російське зближення може впливати на безпеку країн НАТО, – справа Придністров’я. Де-факто це зближення означає підтримку Києвом російської політики в Придністров’ї. А конфлікт у Придністров’ї відбувається біля кордонів НАТО, це серйозна проблема для одного з членів НАТО – для Румунії. Росія без підтримки України не зможе підтримувати цей конфлікт. Крім того, надто тісна російсько-українська співпраця може спричинити таку ситуацію, коли Росія зможе шантажувати НАТО. Наприклад, Москва могла б заохотити Україну до припинення транзиту для натовської авіації до Афганістану через український повітряний простір.
– А як Ви в цілому оцінюєте перший рік президентського терміну Януковича з точки зору відносин України з НАТО?
– На мою думку, те, як саме розвиватимуться відносини України з НАТО, було очевидним ще перед обранням Януковича на Президента. Янукович попереджав, що він не хоче в НАТО, його виборці говорили, що не хочуть у НАТО. Тож, підсумовуючи перший рік президентства Януковича, можна сказати, що маємо навіть певні приємні несподіванки. Такі, як уже згадувані спільні маневри «Сі-бриз». Добре те, що Янукович принаймні декларує чи вдає, що хоче співпрацювати з НАТО.