Прага – Європейські газети інформують про посвячення сьогодні в синагозі Берліна в рабини випускниці берлінського коледжу прогресивних юдеїв імені Авраама Ґайґера Аліни Трайґер, родом із Полтави. Вона стала першим рабином-жінкою після Голокосту. Бо першим рабином-жінкою була в Німеччнині Реґіна Йонас, якій фактично в 1930-і роки не давали проповідувати в німецьких синагогах, і вона загинула 1942 року в нацистському концтаборі Аушвіц. Новий роман українки Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» отримує нові схвальні рецензії у західних читачів.
Австрійська «Дер Штандард» інформує про посвячення в берлінській синагозі першої від часів Голокосту жінки-рабина, випускниці берлінського коледжу прогресивних юдеїв імені Авраама Ґайґера. Ним стала 31-річна, як пише газета, «українка» родом з Полтави на ім’я Аліна Трайґер. Аліна посвячена разом із двома однокурсниками після 5 років навчання у присутності понад 600 почесних гостей, серед яких і президент Німеччини Крістіан Вульф. Австрійське видання також повідомляє, що Трайґер повинна у майбутньому керувати двома прогресистськими юдейськими громадами в Ольденбурзі і Дельменгорсті (Нижня Саксонія). Коледж Ґайґера в Берліні є навчальним закладом Всесвітньої спілки прогресивних юдеїв, котра дозволяє жінкам служити в їхніх синагогах. «Дер Штандард» також наголошує, що «ортодоксальні юдеї і юдейки заперечують можливість бути під контролем жінки-рабина». Тут також розповідається про першу жінку-рабина, уроджену в Берліні 1902 року Реґіну Йонас, котру посвятив 1935 року неофіційно ліберальний рабин Макс Дінеманн. Правда, Йонас не дозволяли служити в німецьких синагогах, і вона потім загинула в нацистському концтаборі Аушвіц 1942 року.
Британська «Ґардіан» розповідає, що Аліна Трайґер стала ревною юдейкою завдяки своєму батькові, якому в радянські часи забороняли в українській Полтаві не лише отримати освіту, а й «бути юдеєм». Трайґер зізнається, що саме заборони змусили її глибше пізнати свої єврейські корені, «це мене окрилювало зробити те, що іншим не вдалося». Аліна приїхала до Берліна навчатися в коледжі Ґайґера 2001 року за направленням московського Інституту прогресивних юдеїв, «із маленькою валізкою... без знання німецької». «Ґардіан» також зауважує, що, на відміну від Реґіни Йонас, Аліна Трайґер «отримує право нарівні з чоловіками-рабинами служити в синагогах прогресивних юдеїв Німеччини і матиме щонайменше до півтисячі вірних». Аліна каже, що, коли дивиться на фото Йонас, то усвідомлює, на який «важливий крок наважилася». Британська газета також повідомляє, що ліберальні заклади юдеїв у Німеччині зникли в час Голокосту і були відроджені в США, де у 1972 році з’явилася перша жінка-рабин. А ліберальна юдейська семінарія в Потсдамі, яку й закінчила Аліна, розпочала своє функціонування лише 1999 року.
Відома на пострадянському просторі як славіст, письменниця і перекладач Ільма Ракуза написала на сторінках «Ноє Цюрхер Цайтунґ» розлогу рецензію на новий роман українки Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», котрий щойно з’явився вагомим томом у майже 800 сторінок німецькою в австрійському книжковому видавництві «Дрошл» (Ґрац) у перекладі з української Александра Кратохвіла. Тут Оксана Забужко представлена як чи «не найвідоміший жіночий голос сучасної української літератури: мужній, суперечливий, провокаційний»... Її роман «Музей покинутих секретів» названо твором «новаторським», який є одночасно «громадським романом, сімейною хронікою та романом про кохання, панорамою української історії 30-х років... безжальним викриттям (на реальних подіях і вигаданих героях)». У рецензії також зазначено, що роман «Музей покинутих секретів» написаний сильним, гнівним стилем, десь лише з перепадами ніжності, в якому простежується намагання пролити світло на відсунуте в темряву, дослідити основне, неправду та руйнівні ігри влади. Роман, за словами Ільми Ракузи, захоплює своєю послідовною течією, котра не слабне аж до останньої сторінки. Роман Оксани Забужко названий тут «археологією пам’яті», «пошуком прихованих джерел і прихованих зв’язків», де переплітаються історія ОУН-УПА, підступи КДБ, помста Сталіна українським куркулям, катастрофа Голодомору, витіснені у забуття цілі сторінки життя його суті, а також шокуючі сучасні картини «політичного хаосу», системного руйнування життя «безсовісно збагаченими мафіозі і торговцями жінками», котрі опинилися на вершках політичного життя суспільства.
Британська «Ґардіан» розповідає, що Аліна Трайґер стала ревною юдейкою завдяки своєму батькові, якому в радянські часи забороняли в українській Полтаві не лише отримати освіту, а й «бути юдеєм». Трайґер зізнається, що саме заборони змусили її глибше пізнати свої єврейські корені, «це мене окрилювало зробити те, що іншим не вдалося». Аліна приїхала до Берліна навчатися в коледжі Ґайґера 2001 року за направленням московського Інституту прогресивних юдеїв, «із маленькою валізкою... без знання німецької». «Ґардіан» також зауважує, що, на відміну від Реґіни Йонас, Аліна Трайґер «отримує право нарівні з чоловіками-рабинами служити в синагогах прогресивних юдеїв Німеччини і матиме щонайменше до півтисячі вірних». Аліна каже, що, коли дивиться на фото Йонас, то усвідомлює, на який «важливий крок наважилася». Британська газета також повідомляє, що ліберальні заклади юдеїв у Німеччині зникли в час Голокосту і були відроджені в США, де у 1972 році з’явилася перша жінка-рабин. А ліберальна юдейська семінарія в Потсдамі, яку й закінчила Аліна, розпочала своє функціонування лише 1999 року.
Відома на пострадянському просторі як славіст, письменниця і перекладач Ільма Ракуза написала на сторінках «Ноє Цюрхер Цайтунґ» розлогу рецензію на новий роман українки Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», котрий щойно з’явився вагомим томом у майже 800 сторінок німецькою в австрійському книжковому видавництві «Дрошл» (Ґрац) у перекладі з української Александра Кратохвіла. Тут Оксана Забужко представлена як чи «не найвідоміший жіночий голос сучасної української літератури: мужній, суперечливий, провокаційний»... Її роман «Музей покинутих секретів» названо твором «новаторським», який є одночасно «громадським романом, сімейною хронікою та романом про кохання, панорамою української історії 30-х років... безжальним викриттям (на реальних подіях і вигаданих героях)». У рецензії також зазначено, що роман «Музей покинутих секретів» написаний сильним, гнівним стилем, десь лише з перепадами ніжності, в якому простежується намагання пролити світло на відсунуте в темряву, дослідити основне, неправду та руйнівні ігри влади. Роман, за словами Ільми Ракузи, захоплює своєю послідовною течією, котра не слабне аж до останньої сторінки. Роман Оксани Забужко названий тут «археологією пам’яті», «пошуком прихованих джерел і прихованих зв’язків», де переплітаються історія ОУН-УПА, підступи КДБ, помста Сталіна українським куркулям, катастрофа Голодомору, витіснені у забуття цілі сторінки життя його суті, а також шокуючі сучасні картини «політичного хаосу», системного руйнування життя «безсовісно збагаченими мафіозі і торговцями жінками», котрі опинилися на вершках політичного життя суспільства.