Мінськ – У Білорусі, де офіційно білоруська та російська мова вважаються державними, кількість білоруськомовних шкіл цього року впала нижче 20 відсотків. І це переважно сільські школи. У містах білоруськомовні школи за період правління президента Лукашенка майже зникли. Для тих, хто не погодився з цим, місцева влада цього року пішла на поступки та створила у містах декілька білоруськомовних перших класів, у яких лише по одному учню. Одна з таких учнів-першокласниць – Світлана Астровська у місті Гродно.
Не сядзіцца ў хаце хлопчыку малому:
Кліча яго рэчка, цягнуць санкі з дому.
– Мамачка-галубка! – просіць сын так міла.
– Можа б, ты на рэчку пагуляць пусьціла?
Я ня буду доўга, зараз жа вярнуся,
Трошачкі на рэчцы ў санках паважуся.., – читає шестирічна Світланка свій улюблений вірш «На річці зимою» Якуба Коласа.
Світлана каже, що зовсім не боялася, коли міліція везла її з мамою та двох- і п’ятирічними братиками до відділення. Дітям лише було дуже дивно побачити там людей у клітках, наче звірят у зоопарку…
Міліція затримала Світланку, її братиків, тата та маму за те, що вони вийшли до адміністрації міста Гродно на несанкціонований пікет із гаслом: «Хочемо навчатися по-білоруську!»
Родина Астровських була змушена протестувати, вимагаючи виконання свого конституційного права на навчання рідною мовою. В умовах авторитарної Білорусі публічний протест – це вчинок мужніх. І хоча над головою родини Олесем Астровським ще висить загроза адміністративного суду за цей протест, влада все ж пішла на поступки: Світланка буде навчатися в школі на білоруський мові. Одна на 320-тисячне місто.
Чому так сталося у старовинному західнобілоруському місті, яке могло стати «білоруським Львовом»? «Могло бути, могло, але, на жаль, не стало, – зауважує батько Світлани Олесь Астровський. – Як мені казала одна літня людина, після війни тут усе начальство, від директора бібліотеки до секретаря обкому – всі були привезені з Москви і з-за Москви. І в питаннях мови тут досі залишилося дуже реакційне начальство, ще з тих часів».
За викладання білоруською зазнає знущань
Сам пан Астровський та його дружина у дитинстві навчалися на російський мові, за радянських часів у містах Білорусі були лише такі школи. Білоруська мова і тоді вважалася майже музейною, багато кому її можна було взагалі не вивчати.
Пан Астровський закінчив медінститут у Гродно, де і зараз працює професором. У 1995 році він цілком перейшов на викладання білорускою мовою – після того як президент Лукашенко через референдум затвердив державний статус російської мови та почав політику русифікації. Цей вчинок пана Астровського в умовах сучасної Білорусі теж не можна не назвати мужнім.
За викладання та спілкування білоруською професор Астровський терпить різні знущання від адміністрації університету. Але переконаний, якщо за мову та громадянську позицію тепер не розстрілюють та навіть не саджають в тюрму, як це було за часів СРСР, то «дрібні пакості» влади за свої принципи винести можна. Але все ж, визнає він, це не більше, ніж демонстрація. Пан Астровський переконаний, що для того, щоб зберегти білоруську мову, потрібно запровадити її у вищу освіту, лише тоді батьки захочуть, щоб їхніх дітей у школах навчали рідною мовою.
Професор Астровський закликає українців не поступатися...
Професор Астровський чув, що в Україні нова влада готує закон про повернення офіційного статусу російської мови, в тому числі у вишах. «Хай трупом кладуться, хай війну починають, але не допустять… Це йде стара російська імперська політика… Треба триматися і не допустити нізащо. Закликаю українців, як можу», – заявив Олесь Астровський.
Він також зауважив, що приклад Білорусі свідчить, як проросійські сили спочатку оголошують двомовність, а потім швидко русифікують країну.
Професор має надію, що влада в Білорусі зміниться і повернеться до зупиненої у 1995 році політики білорусизації.
А тим часом в родині Астровських підростає середня дитина – син Ян, який наступного року піде до школи. За його навчання на рідній мові теж доведеться боротися.
Кліча яго рэчка, цягнуць санкі з дому.
– Мамачка-галубка! – просіць сын так міла.
– Можа б, ты на рэчку пагуляць пусьціла?
Я ня буду доўга, зараз жа вярнуся,
Трошачкі на рэчцы ў санках паважуся.., – читає шестирічна Світланка свій улюблений вірш «На річці зимою» Якуба Коласа.
Світлана каже, що зовсім не боялася, коли міліція везла її з мамою та двох- і п’ятирічними братиками до відділення. Дітям лише було дуже дивно побачити там людей у клітках, наче звірят у зоопарку…
Міліція затримала Світланку, її братиків, тата та маму за те, що вони вийшли до адміністрації міста Гродно на несанкціонований пікет із гаслом: «Хочемо навчатися по-білоруську!»
Родина Астровських була змушена протестувати, вимагаючи виконання свого конституційного права на навчання рідною мовою. В умовах авторитарної Білорусі публічний протест – це вчинок мужніх. І хоча над головою родини Олесем Астровським ще висить загроза адміністративного суду за цей протест, влада все ж пішла на поступки: Світланка буде навчатися в школі на білоруський мові. Одна на 320-тисячне місто.
Чому так сталося у старовинному західнобілоруському місті, яке могло стати «білоруським Львовом»? «Могло бути, могло, але, на жаль, не стало, – зауважує батько Світлани Олесь Астровський. – Як мені казала одна літня людина, після війни тут усе начальство, від директора бібліотеки до секретаря обкому – всі були привезені з Москви і з-за Москви. І в питаннях мови тут досі залишилося дуже реакційне начальство, ще з тих часів».
За викладання білоруською зазнає знущань
Сам пан Астровський та його дружина у дитинстві навчалися на російський мові, за радянських часів у містах Білорусі були лише такі школи. Білоруська мова і тоді вважалася майже музейною, багато кому її можна було взагалі не вивчати.
Пан Астровський закінчив медінститут у Гродно, де і зараз працює професором. У 1995 році він цілком перейшов на викладання білорускою мовою – після того як президент Лукашенко через референдум затвердив державний статус російської мови та почав політику русифікації. Цей вчинок пана Астровського в умовах сучасної Білорусі теж не можна не назвати мужнім.
За викладання та спілкування білоруською професор Астровський терпить різні знущання від адміністрації університету. Але переконаний, якщо за мову та громадянську позицію тепер не розстрілюють та навіть не саджають в тюрму, як це було за часів СРСР, то «дрібні пакості» влади за свої принципи винести можна. Але все ж, визнає він, це не більше, ніж демонстрація. Пан Астровський переконаний, що для того, щоб зберегти білоруську мову, потрібно запровадити її у вищу освіту, лише тоді батьки захочуть, щоб їхніх дітей у школах навчали рідною мовою.
Професор Астровський закликає українців не поступатися...
Професор Астровський чув, що в Україні нова влада готує закон про повернення офіційного статусу російської мови, в тому числі у вишах. «Хай трупом кладуться, хай війну починають, але не допустять… Це йде стара російська імперська політика… Треба триматися і не допустити нізащо. Закликаю українців, як можу», – заявив Олесь Астровський.
Він також зауважив, що приклад Білорусі свідчить, як проросійські сили спочатку оголошують двомовність, а потім швидко русифікують країну.
Професор має надію, що влада в Білорусі зміниться і повернеться до зупиненої у 1995 році політики білорусизації.
А тим часом в родині Астровських підростає середня дитина – син Ян, який наступного року піде до школи. За його навчання на рідній мові теж доведеться боротися.