Київ – Верховна Рада розглядає урядовий законопроект, який збільшує права уповноваженого з прав людини. Розробники вважають, що такі зміни сприятимуть протидії катуванням у міліції і місцях позбавлення волі. Проте деякі правники та родичі ув’язнених називають це імітацією розв’язання проблеми, і натомість вимагають надати право боротися з катуваннями громадськості.
Мешканець Донецька Олександр Москаленко намагається визволити сина Олексія зі слідчого ізолятора, де його тримають вже 8 років без суду за підозрою в убивстві.
Умови утримання жахливі, всі 8 років підозрюваний зазнає катувань, стверджує Олександр Москаленко.
«Над ним знущаються, підсилають людей, які влаштовують бійки, – каже він. – Оперативні працівники схиляють його до зізнання. Я спробував усе можливе. І звернувся до Страсбурзького суду. Перевищення терміну перебування в СІЗО, катування та знущання – це хіба не злочин?»
За словами Олександра Москаленка, він звертався до двох Президентів, трьох прем’єрів і до омбудсмена. Всі відповідали, що справа його сина на контролі, але жодних змін не було. А отже, на думку Олексія, для протидії катуванням потрібен не державний а громадський контроль.
Найефективнішим у боротьбі з катуваннями є розширення повноважень уповноваженого Верховної ради з прав людини, зауважила у розмові з Радіо Свобода заступник міністра юстиції Валерія Лотковська.
«Спочатку думали створювати новий незалежний орган, – каже вона. – Ми почали підраховувати, скільки це коштує, постало питання: чи може держава дозволити собі такі витрати, якщо вже є орган, який має аналогічні права, і має відвідувати місця позбавлення волі? Щодо закидів про те, що в превентивному механізмові нібито не буде місця для громадськості: омбудсман має право залучати громадськість до інспектування місць позбавлення волі, до протидії катуванням, і вона це робить».
Ефективний механізм – лише громадський?
Натомість низка юристів вважає, що інституту омбудсмена недостатньо. Так, член Київської обласної кваліфікаційної комісії, адвокат Олег Веремієнко посилається на досвід інших держав.
«Система мобільних груп для протидії катуванням має функціонувати не лише на рівні областей, але й у кожному райвідділку. В США, для прикладу, шерифа обирають, тому він і має довіру. Погано працює – звільнять. Не треба НПМ (національний превентивних механізм – ред.) розглядати, як щось відірване від життя. Пані Карпачова має бути частиною цього механізму. Бо сьогодні – вона, завтра, до прикладу – пан Петров, якому чхати на проблему катувань, і механізм не функціонуватиме».
Тому формуватися механізм протидії катувань має знизу, а не навпаки, вважає Олег Веремієнко.
Такої ж думки дотримуються і правозахисники. За словами голови Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла-Страда – Україна» Катерини Левченко, Україна зобов’язалася перед ООН забезпечити громадський контроль за міліцією та місцями позбавлення волі. А закон про збільшення прав омбудсмена, який пропонується урядом як основа цього механізму, не буде ефективним, вважає правозахисниця.
Умови утримання жахливі, всі 8 років підозрюваний зазнає катувань, стверджує Олександр Москаленко.
«Над ним знущаються, підсилають людей, які влаштовують бійки, – каже він. – Оперативні працівники схиляють його до зізнання. Я спробував усе можливе. І звернувся до Страсбурзького суду. Перевищення терміну перебування в СІЗО, катування та знущання – це хіба не злочин?»
За словами Олександра Москаленка, він звертався до двох Президентів, трьох прем’єрів і до омбудсмена. Всі відповідали, що справа його сина на контролі, але жодних змін не було. А отже, на думку Олексія, для протидії катуванням потрібен не державний а громадський контроль.
Найефективнішим у боротьбі з катуваннями є розширення повноважень уповноваженого Верховної ради з прав людини, зауважила у розмові з Радіо Свобода заступник міністра юстиції Валерія Лотковська.
«Спочатку думали створювати новий незалежний орган, – каже вона. – Ми почали підраховувати, скільки це коштує, постало питання: чи може держава дозволити собі такі витрати, якщо вже є орган, який має аналогічні права, і має відвідувати місця позбавлення волі? Щодо закидів про те, що в превентивному механізмові нібито не буде місця для громадськості: омбудсман має право залучати громадськість до інспектування місць позбавлення волі, до протидії катуванням, і вона це робить».
Ефективний механізм – лише громадський?
Натомість низка юристів вважає, що інституту омбудсмена недостатньо. Так, член Київської обласної кваліфікаційної комісії, адвокат Олег Веремієнко посилається на досвід інших держав.
«Система мобільних груп для протидії катуванням має функціонувати не лише на рівні областей, але й у кожному райвідділку. В США, для прикладу, шерифа обирають, тому він і має довіру. Погано працює – звільнять. Не треба НПМ (національний превентивних механізм – ред.) розглядати, як щось відірване від життя. Пані Карпачова має бути частиною цього механізму. Бо сьогодні – вона, завтра, до прикладу – пан Петров, якому чхати на проблему катувань, і механізм не функціонуватиме».
Тому формуватися механізм протидії катувань має знизу, а не навпаки, вважає Олег Веремієнко.
Такої ж думки дотримуються і правозахисники. За словами голови Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла-Страда – Україна» Катерини Левченко, Україна зобов’язалася перед ООН забезпечити громадський контроль за міліцією та місцями позбавлення волі. А закон про збільшення прав омбудсмена, який пропонується урядом як основа цього механізму, не буде ефективним, вважає правозахисниця.