Брюссель – Парламентські вибори у Швеції відкрили дорогу прем’єр-міністру Фредріку Рейнфельду для другого терміну перебування при владі. Проте правляча правоцентристська коаліція змушена дещо поступитися через несподіваний прорив антиіммігрантської ультраправої партії «Шведські демократи». Що спонукало громадян цієї благополучної держави віддавати свої голоси «політикам-екстремістам»?
Шведські парламентські вибори стали доказом загальноєвропейської тенденції: за останні роки майже всюди перемагають правоцентристи. Насамперед тому, що виборцям, очевидно, «до душі» їхні способи боротьби із кризою, коли держава зменшує податковий тиск та виплати допомог, водночас заохочуючи приватну підприємницьку ініціативу.
Як і передбачали соціологи, абсолютної більшості правоцентристи, на чолі з Фредріком Рейнфельдом, не отримали. Зокрема, через те, що неочікуваних 6 відсотків голосів набрала партія націоналістів «Шведські демократи». Це сталося вперше в історії країни і було наслідком виборчої кампанії, побудованої здебільшого на антиіммігрантських гаслах.
Як пояснює шведський аналітик Інґмар Олдберґ, ця ультраправа партія мало відповідає своїй назві, бо сповідує цінності, далекі від демократичних.
«За «Шведських демократів» проголосували громадяни, які невдоволені політикою відкритості країни для імміграції, що справді виглядає, набагато «щедрішою» поруч із іншими державами Західної Європи, – каже експерт. – Це призвело до того, що понад 15 відсотків населення Швеції – особи іноземного походження. Але їх інтеграція до суспільства протікає зі складнощами, безробіття зростає, а це викликає невдоволення діями традиційних політичних рухів».
Поворот в «ультраправий» бік
Серед дев’яти мільйонів шведів, за статистикою, є чимало вихідців із країн Балтики, Туреччини, Іраку, республік колишньої Югославії та Польщі. Серед цих іммігрантів налічується найбільше безробітних, котрі живуть за рахунок соціальних допомог. Зрозуміло, що це не до вподоби багатьом місцевим платникам податків. До того ж, великий наплив іммігрантів суттєво збільшив рівень злочинності у донедавна тихій, миролюбній та процвітаюцій Швеції.
Саме це призвело до того, що громадяни своїм нахилом у бік ультраправих підтвердили іншу загальну тенденцію, що останніми роками простежується по всій Західній Європі. Практично у кожній країні після виборів помітний успіх антиіммігрантських політичних рухів. Так сталося, наприклад, у Нідерландах, Бельгії чи Австрії, де проблема міграції стала однією із найактуальніших, попри те, що традиційні праві та ліві політики різними способами намагалися її оминати.
Чи зможуть традиційні політики «ізолювати» ксенофобів?
Тим часом, прем’єр-міністр Швеції Фредрік Рейнфельдт висловив переконання, що знайде можливість об’єднати зусилля із поміркованими політичними партіями і не допустити, щоб ксенофоби впливали на ухвалення рішень у країні. Ні його правоцентристський «Альянс за Швецію», ні лівоцентристська опозиція у складі соціал-демократів, Лівої та Робітничої партій і Партії охорони довкілля, не мають намірів співробітничати із ультраправими. Аналітики твердять, що це може призвести їх до політичної ізоляції.
Тим часом, уже стало відомо, що правляча коаліція, щоб залишатися на попередньому рівні, спробує домовитися із «зеленими», тобто, Партією охорони довкілля.
Як і передбачали соціологи, абсолютної більшості правоцентристи, на чолі з Фредріком Рейнфельдом, не отримали. Зокрема, через те, що неочікуваних 6 відсотків голосів набрала партія націоналістів «Шведські демократи». Це сталося вперше в історії країни і було наслідком виборчої кампанії, побудованої здебільшого на антиіммігрантських гаслах.
Як пояснює шведський аналітик Інґмар Олдберґ, ця ультраправа партія мало відповідає своїй назві, бо сповідує цінності, далекі від демократичних.
«За «Шведських демократів» проголосували громадяни, які невдоволені політикою відкритості країни для імміграції, що справді виглядає, набагато «щедрішою» поруч із іншими державами Західної Європи, – каже експерт. – Це призвело до того, що понад 15 відсотків населення Швеції – особи іноземного походження. Але їх інтеграція до суспільства протікає зі складнощами, безробіття зростає, а це викликає невдоволення діями традиційних політичних рухів».
Поворот в «ультраправий» бік
Серед дев’яти мільйонів шведів, за статистикою, є чимало вихідців із країн Балтики, Туреччини, Іраку, республік колишньої Югославії та Польщі. Серед цих іммігрантів налічується найбільше безробітних, котрі живуть за рахунок соціальних допомог. Зрозуміло, що це не до вподоби багатьом місцевим платникам податків. До того ж, великий наплив іммігрантів суттєво збільшив рівень злочинності у донедавна тихій, миролюбній та процвітаюцій Швеції.
Саме це призвело до того, що громадяни своїм нахилом у бік ультраправих підтвердили іншу загальну тенденцію, що останніми роками простежується по всій Західній Європі. Практично у кожній країні після виборів помітний успіх антиіммігрантських політичних рухів. Так сталося, наприклад, у Нідерландах, Бельгії чи Австрії, де проблема міграції стала однією із найактуальніших, попри те, що традиційні праві та ліві політики різними способами намагалися її оминати.
Чи зможуть традиційні політики «ізолювати» ксенофобів?
Тим часом, прем’єр-міністр Швеції Фредрік Рейнфельдт висловив переконання, що знайде можливість об’єднати зусилля із поміркованими політичними партіями і не допустити, щоб ксенофоби впливали на ухвалення рішень у країні. Ні його правоцентристський «Альянс за Швецію», ні лівоцентристська опозиція у складі соціал-демократів, Лівої та Робітничої партій і Партії охорони довкілля, не мають намірів співробітничати із ультраправими. Аналітики твердять, що це може призвести їх до політичної ізоляції.
Тим часом, уже стало відомо, що правляча коаліція, щоб залишатися на попередньому рівні, спробує домовитися із «зеленими», тобто, Партією охорони довкілля.
