Івано-Франківськ – Напередодні іудейського релігійного свята Рош-Гашана, що символізує початок нового року, в Івано-Франківську презентовано книгу Леона Штрайта «Станиславівські синагоги». Її видало історико-краєзнавче товариство «Моє місто» у краєзнавчій серії з такою ж назвою. Переклад книги з польської здійснив письменник Тарас Прохасько. Колись у Станіславі було 56 синагог, тепер в Івано-Франківську лише одна. Та єврейська спільнота, хоча і малочисленна, шанує свої традиції. А краєзнавці відзначають внесок євреїв у розвиток міста та міжетнічну толерантність станиславівців.
У 1920-х роках на західноукраїнських землях проживало понад 60 відсотків європейського єврейства. Під час Другої світової війни воно було майже повністю знищене в місцевих гетто або вивезене в концтабори. У Станіславському гетто загинув і 29-річний уродженець міста Леон Штрайт, який встиг написати дві краєзнавчі розвідки про синагоги і одну про єврейську пресу міста. Даних про нього дуже мало, зауважує історик, член історико-краєзнавчого товариства «Моє місто» Іван Бондарев.
«Він здобув освіту юриста, але робота юриста для нього була просто зароблянням грошей. Насправді його захопленням, сенсом життя було краєзнавство. Він був досить потужним істориком. Починаючи з 1936 року, друкувався в місцевій пресі. І протягом трьох років вийшло близько 25 газетних статей. У 23 роки він вже був визнаним краєзнавцем» , – розповідає Іван Бондарев.
Найуспішніший бургомістр Станіслава – єврей
На книгу Леона Штрайта «Станиславівські синагоги» краєзнавець Михайло Головатий натрапив спершу в бібліотеці Львівського університету у 1990-х роках. Згодом виявилося, що є вона і в обласному архіві Івано-Франківщини. І ось тепер перевидана як 27-е число краєзнавчої серії «Моє місто». А дещо раніше було окреме видання про Станіславівське гетто.
Євреї відіграли свою роль у розвитку міста, його не створила якась одна нація, наголошують краєзнавці. Був, приміром, єдиний єврей-бургомістр, зате найуспішніший з-поміж інших, він працював 23 роки, при різних владах, зауважує Михайло Головатий.
«Був в історії міста такий бургомістр Артур Німгін, доктор права. Місту пощастило з ним. При ньому побудовано багато закладів – і навчальних, і громадських, і прокладено чимало вулиць, і збудована синагога. Дійсно, він пережив і австрійську владу, і часи окупації в роки Першої світової війни. Під час Західноукраїнської Народної Республіки прийняв українську владу в Ратуші і сказав, що, безумовно, буде підпорядковуватися українській владі», –наголошує краєзнавець.
У місті був «запас толерантної енергії»
Саме ЗУНР, столиця якої була у Станіславі, вперше в Європі проголосила принцип самовизначення єврейської спільноти і трактувала її нарівні з іншими народами, які мали скласти основу Української держави.
В обласному архіві Івано-Франківщини є понад 50 відозв, прокламацій на ідиші, українській, польській і німецькій мовах. За словами історика, етнополітолога Івана Монолатія, ЗУНР відчувала відповідальність перед усіма мешканцями міста і толерувала міжетнічні відносини. У складі Українських Січових Стрільців були і євреї. Попри певні «демонічні» уявлення селян про євреїв, протистоянь, погромів у Станіславі не було, стверджує історик.
«Що стосується толерантності, то немає на сьогодні історичних свідчень про те, що був якийсь побутовий чи войовничий антисемітизм між українською і гебрейською спільнотою нашого міста. Це великий позитив, тому що навіть сусідній Львів чи інші міста мали такі сутички», – зауважує Іван Монолатій.
Залишилася одна синагога
Про історію міжетнічних відносин, про культові споруди розповідають краєзнавчі розвідки, перевидані історико-краєзнавчим товариством «Моє місто». Колись у Станіславові було 56 синагог – це разом із божницями і у приватних помешканнях. Головна синагога зруйнована в часи війни, діюча, де був клуб медичного інституту, повернута в часи незалежності України, інші так і не повернуті, каже головний рабин області Мойша Лейб Колесник.
«За останні роки зламали кілька синагог, що ще стояли. Наприклад, там де музична школа біля друкарні. Зламали комплекс цілий на Бельведерській, де міліція. І ще кілька поламано. Ще лишилось будівель 10-12 по місту розкиданих, використовуються в зовсім іншому напрямі. І тепер відібрати щось нереально», – говорить рабин.
Зараз в Івано-Франківську мешкає 200 євреїв, разом із членами родин – 450 осіб. Офіційно громада відновила діяльність у 1991 році. Зараз діє синагога, працюють курси з вивчення мови, недільна школа для дітей. А на відзначення свята Рош-Гашана готель «Під Темплем», споруджений у дворі синагоги, запрошує усіх городян на безкоштовне частування кошерними стравами.
«Він здобув освіту юриста, але робота юриста для нього була просто зароблянням грошей. Насправді його захопленням, сенсом життя було краєзнавство. Він був досить потужним істориком. Починаючи з 1936 року, друкувався в місцевій пресі. І протягом трьох років вийшло близько 25 газетних статей. У 23 роки він вже був визнаним краєзнавцем» , – розповідає Іван Бондарев.
Найуспішніший бургомістр Станіслава – єврей
На книгу Леона Штрайта «Станиславівські синагоги» краєзнавець Михайло Головатий натрапив спершу в бібліотеці Львівського університету у 1990-х роках. Згодом виявилося, що є вона і в обласному архіві Івано-Франківщини. І ось тепер перевидана як 27-е число краєзнавчої серії «Моє місто». А дещо раніше було окреме видання про Станіславівське гетто.
Євреї відіграли свою роль у розвитку міста, його не створила якась одна нація, наголошують краєзнавці. Був, приміром, єдиний єврей-бургомістр, зате найуспішніший з-поміж інших, він працював 23 роки, при різних владах, зауважує Михайло Головатий.
«Був в історії міста такий бургомістр Артур Німгін, доктор права. Місту пощастило з ним. При ньому побудовано багато закладів – і навчальних, і громадських, і прокладено чимало вулиць, і збудована синагога. Дійсно, він пережив і австрійську владу, і часи окупації в роки Першої світової війни. Під час Західноукраїнської Народної Республіки прийняв українську владу в Ратуші і сказав, що, безумовно, буде підпорядковуватися українській владі», –наголошує краєзнавець.
У місті був «запас толерантної енергії»
Саме ЗУНР, столиця якої була у Станіславі, вперше в Європі проголосила принцип самовизначення єврейської спільноти і трактувала її нарівні з іншими народами, які мали скласти основу Української держави.
В обласному архіві Івано-Франківщини є понад 50 відозв, прокламацій на ідиші, українській, польській і німецькій мовах. За словами історика, етнополітолога Івана Монолатія, ЗУНР відчувала відповідальність перед усіма мешканцями міста і толерувала міжетнічні відносини. У складі Українських Січових Стрільців були і євреї. Попри певні «демонічні» уявлення селян про євреїв, протистоянь, погромів у Станіславі не було, стверджує історик.
«Що стосується толерантності, то немає на сьогодні історичних свідчень про те, що був якийсь побутовий чи войовничий антисемітизм між українською і гебрейською спільнотою нашого міста. Це великий позитив, тому що навіть сусідній Львів чи інші міста мали такі сутички», – зауважує Іван Монолатій.
Залишилася одна синагога
Про історію міжетнічних відносин, про культові споруди розповідають краєзнавчі розвідки, перевидані історико-краєзнавчим товариством «Моє місто». Колись у Станіславові було 56 синагог – це разом із божницями і у приватних помешканнях. Головна синагога зруйнована в часи війни, діюча, де був клуб медичного інституту, повернута в часи незалежності України, інші так і не повернуті, каже головний рабин області Мойша Лейб Колесник.
«За останні роки зламали кілька синагог, що ще стояли. Наприклад, там де музична школа біля друкарні. Зламали комплекс цілий на Бельведерській, де міліція. І ще кілька поламано. Ще лишилось будівель 10-12 по місту розкиданих, використовуються в зовсім іншому напрямі. І тепер відібрати щось нереально», – говорить рабин.
Зараз в Івано-Франківську мешкає 200 євреїв, разом із членами родин – 450 осіб. Офіційно громада відновила діяльність у 1991 році. Зараз діє синагога, працюють курси з вивчення мови, недільна школа для дітей. А на відзначення свята Рош-Гашана готель «Під Темплем», споруджений у дворі синагоги, запрошує усіх городян на безкоштовне частування кошерними стравами.