Днями в Україні відзначали день архітектора. Урочистими віншуваннями з нагоди професійного свята рясніла преса і гудів ефір, а керівники держави у привітанні сердечно подякували архітекторам за їхні «натхнення і фантазію …, завдяки яким створюються яскраві архітектурні ансамблі і реставруються історичні пам’ятки», а також за невтомну працю – «значний внесок у справу розбудови привабливої для туристів держави».
З великим задоволенням особисто приєдналася б до гратуляцій, якби знала, про кого, власне, йдеться. Як звати того сучасного українського зодчого, завдяки якому (візьмімо, приміром, Київ) постав яскравий архітектурний ансамбль чи бодай якась одна цікава (у мистецькому сенсі) будова? Даруйте, але про подібне я «не в курсі».
Загальновідоме інше: впродовж останніх десяти років українську столицю вщерть запакували збудованими за китайськими технологіями житловими висотками, торговими центрами та офісно-розважальними комплексами.
Ці типові для азійських міст «красівиє цацкі» (так любовно їх називає професор архітектури Сергій Бабушкін) вкрай спотворили історичне середовище Києва і створили небезпеку фізичного руйнування архітектурних перлин древнього міста включно з об’єктами, які занесені до списків Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
Нові будівлі порушують фундаменти древніх
Сьогодні дві найбільші національні святині – Софійський монастир і Києво-Печерська Лавра – перебувають під загрозою руйнації. Святу Софію «натхненні і невтомні» українські архітектори впритул оббудували висотними «цацкамі», які спричинили катастрофічне підвищення підземних вод, і в результаті тисячолітня обитель пішла тріщинами. А «рівнонебесний монастир Печерський» – Лавру – новітні зодчі «осучаснили» будівництвом 15 тисяч метрів нових площ, чим так само порушили циркуляцію підземних вод і породили небезпеку зсувів ґрунту, через які будови древнього монастиря можуть просто з’їхати вниз по пагорбах.
З’їхати в Дніпро може ще одна архітектурна перлина Києва – Андріївська церква. Причина та сама: зсувонебезпечність, зумовлена безпардонною забудовою на немислимо критичній відстані від пам’ятки.
Віднедавна Київ назавжди втратив будинки, пов’язані з іменами «великого реформатора мистецтва ХХ століття» Казимира Малевича, «геніального винахідника авангардної скульптури» Олександра Архипенка, «одного з найвидатніших філософів ХХ століття» Миколи Бердяєва, «видатного авіаконструктора, винахідника гелікоптера» Ігоря Сікорського, «генія балету ХХ століття» Сержа Лифаря.
На місці цих історичних будівель, які берегли собою честь і славу міста, сьогодні стовбичать бетонно-скляні монстри, зведені професорами і заслуженими архітекторами України.
Старовинним площам роблять невдалі косметичні операції
За останні п’ять років зусиллями сучасних архітекторів безповоротно спотворені три найбільш древні київські майдани: Софійський, Михайлівський і Поштовий. Їх суцільно обставили багатоповерхівками, фасади котрих професори архітектури умудрилися розцяцькувати незбагненно широким представництвом стилів – від бароко до модерну.
Від такої чудернацької забудови древні площі втратили свою просторовість і цілісність архітектурних ансамблів, які витворювалися впродовж століть, а з ними – красу та історичну унікальність.
І сьогодні черга на спотворення (офіційно це називають реконструкцією) дійшла до найдревнішого міського майдану – Контрактового.
Заслужені архітектори України вирішили всукати йому два магістрати. Один площею понад 20 тисяч квадратних метрів, всередині якого буде розміщено величезний базар. А другий на півтори тисячі метрів, де міська влада нібито збирається влаштовувати офіційні прийоми. У будь-якій європейській столиці для організації подібних заходів обирають старовинні будови, стіни яких є живим свідченням історії міста.
На Контрактовій площі донині стоїть будинок київського купця Назарія Сухоти, в якому від 1838 до 1876 років працював магістрат. І здавалося б, що кращого приміщення для представницьких заходів влади просто не придумати.
Але київські архітектори всупереч здоровому глуздові і всупереч кодексу своєї професійної етики одчайдушно лобіюють нове будівництво. Адже збереження автентичності, а з нею краси, гармонії і – що найважливіше – історичної правди не дає бажаних прибутків тим, кому світ зав’язаний на банкнотах.
І тому іменувати усіх цих «видатних і заслужених» архітекторами, даруйте, язик не повертається. Так собі, пересічні заробітчани. Або, як писав Григорій Сковорода (до речі, його пам’ятник у процесі реконструкції Контрактової площі запланували ліквідувати): «Збери перед собою живописців та архітекторів і пізнаєш, що живописна істина мало де існує, а найбільше юрбу їхню посіло невігластво і немистецтво».
Чому до Києва їздить мало туристів?
Тож що з цього всього має держава? Капітальне зубожіння. Адже, обростаючи незбагненними в мистецькому розумінні творіннями вітчизняних архітекторів і втрачаючи правдивість і гармонію історичного середовища, Україна губить свою привабливість для туристів.
За темпами нової забудови і – відповідно – за кількістю туристів Київ не витримує ніякого порівняння з будь-якою європейською столицею. Приміром, Вільнюс щороку відвідує 6 мільйонів туристів, Варшаву – 4 мільйони, Таллінн – понад 3 мільйони (це вдвічі більше за населення усієї Естонії). Кожен турист за день перебування в країні витрачає в середньому 120 євро. Помножте це на зазначену кількість вояжерів і зрозумієте, чому сьогодні у світі туризм стає однією з найприбутковіших галузей економіки.
Для порівняння: Київ щороку відвідують менше як 400 тисяч мандрівників. І в подальшому ця цифра явно мізернішатиме. Бо кому до вподоби долати відстані і витрачати гроші на споглядання бетонно-скляних «цацок», якими сучасні зодчі обтикали древнє місто?
Тож нема де правди діти – сьогодні в Україні професійне свято архітекторів відзначають здебільшого заробітчани. Від цього могло б бути цілком сумно, якби не знання, як багато руйнівників, але і як багато справжніх творців набачився Київ за свою довжелезну історію.
З огляду на це не варто сумніватися, що часи заробітчан минуть. І Україна, а в першу чергу «матір міст руських», чи «другий Єрусалим» – як то називали Київ у мазепинські часи – дочекаються своїх будівничих. Творіння яких, як учив знаменитий київський зодчий періоду бароко Іван Григорович-Барський, «поставатимуть від великої шани до цієї землі і від доброго знання її історії».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Загальновідоме інше: впродовж останніх десяти років українську столицю вщерть запакували збудованими за китайськими технологіями житловими висотками, торговими центрами та офісно-розважальними комплексами.
Ці типові для азійських міст «красівиє цацкі» (так любовно їх називає професор архітектури Сергій Бабушкін) вкрай спотворили історичне середовище Києва і створили небезпеку фізичного руйнування архітектурних перлин древнього міста включно з об’єктами, які занесені до списків Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
Нові будівлі порушують фундаменти древніх
Сьогодні дві найбільші національні святині – Софійський монастир і Києво-Печерська Лавра – перебувають під загрозою руйнації. Святу Софію «натхненні і невтомні» українські архітектори впритул оббудували висотними «цацкамі», які спричинили катастрофічне підвищення підземних вод, і в результаті тисячолітня обитель пішла тріщинами. А «рівнонебесний монастир Печерський» – Лавру – новітні зодчі «осучаснили» будівництвом 15 тисяч метрів нових площ, чим так само порушили циркуляцію підземних вод і породили небезпеку зсувів ґрунту, через які будови древнього монастиря можуть просто з’їхати вниз по пагорбах.
З’їхати в Дніпро може ще одна архітектурна перлина Києва – Андріївська церква. Причина та сама: зсувонебезпечність, зумовлена безпардонною забудовою на немислимо критичній відстані від пам’ятки.
Віднедавна Київ назавжди втратив будинки, пов’язані з іменами «великого реформатора мистецтва ХХ століття» Казимира Малевича, «геніального винахідника авангардної скульптури» Олександра Архипенка, «одного з найвидатніших філософів ХХ століття» Миколи Бердяєва, «видатного авіаконструктора, винахідника гелікоптера» Ігоря Сікорського, «генія балету ХХ століття» Сержа Лифаря.
На місці цих історичних будівель, які берегли собою честь і славу міста, сьогодні стовбичать бетонно-скляні монстри, зведені професорами і заслуженими архітекторами України.
Старовинним площам роблять невдалі косметичні операції
За останні п’ять років зусиллями сучасних архітекторів безповоротно спотворені три найбільш древні київські майдани: Софійський, Михайлівський і Поштовий. Їх суцільно обставили багатоповерхівками, фасади котрих професори архітектури умудрилися розцяцькувати незбагненно широким представництвом стилів – від бароко до модерну.
Від такої чудернацької забудови древні площі втратили свою просторовість і цілісність архітектурних ансамблів, які витворювалися впродовж століть, а з ними – красу та історичну унікальність.
І сьогодні черга на спотворення (офіційно це називають реконструкцією) дійшла до найдревнішого міського майдану – Контрактового.
Заслужені архітектори України вирішили всукати йому два магістрати. Один площею понад 20 тисяч квадратних метрів, всередині якого буде розміщено величезний базар. А другий на півтори тисячі метрів, де міська влада нібито збирається влаштовувати офіційні прийоми. У будь-якій європейській столиці для організації подібних заходів обирають старовинні будови, стіни яких є живим свідченням історії міста.
На Контрактовій площі донині стоїть будинок київського купця Назарія Сухоти, в якому від 1838 до 1876 років працював магістрат. І здавалося б, що кращого приміщення для представницьких заходів влади просто не придумати.
Але київські архітектори всупереч здоровому глуздові і всупереч кодексу своєї професійної етики одчайдушно лобіюють нове будівництво. Адже збереження автентичності, а з нею краси, гармонії і – що найважливіше – історичної правди не дає бажаних прибутків тим, кому світ зав’язаний на банкнотах.
І тому іменувати усіх цих «видатних і заслужених» архітекторами, даруйте, язик не повертається. Так собі, пересічні заробітчани. Або, як писав Григорій Сковорода (до речі, його пам’ятник у процесі реконструкції Контрактової площі запланували ліквідувати): «Збери перед собою живописців та архітекторів і пізнаєш, що живописна істина мало де існує, а найбільше юрбу їхню посіло невігластво і немистецтво».
Чому до Києва їздить мало туристів?
Тож що з цього всього має держава? Капітальне зубожіння. Адже, обростаючи незбагненними в мистецькому розумінні творіннями вітчизняних архітекторів і втрачаючи правдивість і гармонію історичного середовища, Україна губить свою привабливість для туристів.
За темпами нової забудови і – відповідно – за кількістю туристів Київ не витримує ніякого порівняння з будь-якою європейською столицею. Приміром, Вільнюс щороку відвідує 6 мільйонів туристів, Варшаву – 4 мільйони, Таллінн – понад 3 мільйони (це вдвічі більше за населення усієї Естонії). Кожен турист за день перебування в країні витрачає в середньому 120 євро. Помножте це на зазначену кількість вояжерів і зрозумієте, чому сьогодні у світі туризм стає однією з найприбутковіших галузей економіки.
Для порівняння: Київ щороку відвідують менше як 400 тисяч мандрівників. І в подальшому ця цифра явно мізернішатиме. Бо кому до вподоби долати відстані і витрачати гроші на споглядання бетонно-скляних «цацок», якими сучасні зодчі обтикали древнє місто?
Тож нема де правди діти – сьогодні в Україні професійне свято архітекторів відзначають здебільшого заробітчани. Від цього могло б бути цілком сумно, якби не знання, як багато руйнівників, але і як багато справжніх творців набачився Київ за свою довжелезну історію.
З огляду на це не варто сумніватися, що часи заробітчан минуть. І Україна, а в першу чергу «матір міст руських», чи «другий Єрусалим» – як то називали Київ у мазепинські часи – дочекаються своїх будівничих. Творіння яких, як учив знаменитий київський зодчий періоду бароко Іван Григорович-Барський, «поставатимуть від великої шани до цієї землі і від доброго знання її історії».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода