Нещодавно до Києва приїжджали експерти ЮНЕСКО. Відвідали Софію і Лавру та ледь не впали в кому, оглянувши ці так звані «найбільші українські святині», які занесені до Списку всесвітньої культурної спадщини.
Візит фахівців міжнародної організації завершився коротким попередженням: якщо держава не змінить свого ставлення до обох пам`яток, «ЮНЕСКО розгляне питання про переведення їх до Списку об`єктів всесвітньої спадщини, які перебувають у небезпеці». А вже якщо до цього дійде, то Україна засвітиться в компанії з Непалом, Єменом, Афганістаном та Гондурасом – країнами, де історичні об`єкти світового культурного значення також шанувати не прийнято.
Власне, що ж так засмутило експертів під час візиту до Києва?
Відвідавши Софію, вони побачили новий житловий масив, який постав на охоронних землях тисячолітньої пам`ятки. Більше того, представникам ЮНЕСКО сповістили, що найближчим часом біля монастиря має розгорнутися новий фронт будівельних робіт. Тому що у Києві невпинно збільшується кількість людей, які бажають спати, їсти, прасувати, одягатись, роздягатись, робити масаж, фарбувати волосся, смажити картоплю і чистити зуби з виглядом на цей об’єкт світової культурної спадщини.
Заради вигляду на пам’ятку ігнорують всі закони
Задовольняючи такі благородні бажання vip-громадян столиці, київська влада безперешкодно дозволяє оббудовувати тисячолітню Софію спорудами найрізноманітнішого призначення, у котрих представники вищеозначеного бомонду можуть собі дозволити все: від видалення прищика в салоні краси до сьорбання борщу в шикарному помешканні. Головне, що все це з виглядом на древню Софію. І до лампади, що все це за рахунок буферних (охоронних) зон тисячолітнього монастиря, де, згідно з законами – українських та міжнародних – заборонено будь-яке будівництво, оскільки воно може спричинити фізичне руйнування пам’ятки і спотворити історичний ландшафт.
Тож на закон плюнули, новобудов намурували (найближча на відстані 15 метрів) і що в результаті? Нічого несподіваного – свята обитель пішла тріщинами. Найбільші утворилися у стінах колишньої монастирської бурси. Численні тріщини на висоту стін помережили весь мур довкола пам’ятки. Але найгірша ситуація з дзвіницею: вона може завалитися в будь-який момент, бо до її фундаментів добираються підземні води. Упродовж останніх кількох років вода піднялася на 1м 35 см. Коли вона просочиться ще на стільки ж, ґрунт під дзвіницею замокне, просяде і 76-метровій вежі настане кінець.
До речі, нещодавні відкриття науковців дозволили встановити точну дату побудови Софії – 1011 рік. Тож за два роки Україна і вся Східна Європа мала б урочисто відзначати тисячоліття найдавнішого на своїх теренах християнського храму. Але з огляду на реалії, не варто загадувати наскільки піднесеним буде цей ювілей.
Лавру руйнують лаврські монахи
Стан другого київського об’єкту зі Списку ЮНЕСКО – Києво-Печерської Лаври – ще прикріший. Найбільшого руйнування за останні роки зазнала та частина монастиря, де від 1988-го року почали господарювати ченці. Вочевидь, сімдесят років панування пролетарської культури далися взнаки всім і новим господарям Печерської обителі також. Бо просто-таки з комуністичним ентузіазмом церковна братія розгорнула фронт змін і будівельних робіт на території тисячолітнього монастиря.
Почали з замальовування автентичних барокових розписів і ліквідації «як нєблаголєпної» давньої підлоги у храмах, далі на свій хлопський розум перебудували близько двох десятків старовинних будівель, а насамкінець ще з десяток пам’яток просто знесли і намурували нових апартаментів загальною площею понад 15 тисяч метрів.
До слова, всі ці діяння здійснюються за кошти з державного бюджету, які церковникам пробиває Державне управління охорони культурної спадщини – це та структура, яка насправді покликана кістьми лягати на захист кожної автентичної цеглини цього унікального архітектурного ансамблю…
Тож в результаті спільних зусиль церковників і державників монастирська частина Лаври заблищала, як нова копійка. І негайно девальвувала. Оскільки новоявлені хороми, збудовані відповідно до естетичних смаків отців Павла чи Василія, не представляють ні історичної, ні мистецької цінності та ще й капітально псують архітектурний лик древнього монастиря.
Але це ще півбіди. Найгірше, що безпардонне будівництво катастрофічно підняло рівень підземних вод, які почали активно руйнувати фундаменти древньої забудови. У зв’язку з цим в Інституті геології Національної Академії Наук попереджають, що таке ґаздування рано чи пізно спричинить серйозні зсуви ґрунту, від яких Лавра може просто «з’їхати» вниз по пагорбах.
Інвестор – це святе?
Тим не менше, ці прогнози нікого не бентежать і не зупиняють, бо, як кажуть у Київраді, є багатий інвестор і він бажає вкладати кошти у будівництво і лише за умови, що це буде «з виглядом на Лавру». І відтак міська влада не бачить сенсу припиняти успішні торги охоронними землями заповідника під забудову, а пам’яткоохоронні служби – освячувати дії влади пачками дозвільних документів. При цьому ті й інші побожно запевняють, що інвестори – це святі, яким гріх відмовляти і на яких треба молитися всією громадою. От за таких сприятливих умов новоявлені печерські святі нагнали в найпрестижніший район столиці достобіса екскаваторів і розпочали будівельні роботи на доброму десятку майданчиків навколо Національного історико-культурного заповідника Києво-Печерська Лавра.
Котловани вже копають і ще планують копати на відстані від 50-ти до 700-от метрів до пам’ятки світової культурної спадщини. Тож немає сумніву, що за кілька років знаменитий силует київських гір і його головну домінанту – Лавру – «облагородять» кільканадцять висотних монстрів, які на сайтах міськради іменують «новими неординарними об’єктами». З огляду на все це Україні треба:
· по-перше, припинити займатися самообманом та раз і назавжди зав’язати з просторікуваннями на тему «Київ – європейська столиця»;
· по-друге, зізнатися всьому цивілізованому світу у своєму повному здичавінні та проголосити Ємен, Непал та Гондурас головними стратегічними партнерами;
· і вже тоді спокійно вичікувати, чи довго дві святині, які впродовж тисячоліття витримували грабунки і навали чужих, стоятимуть в облозі зажерливості та невігластва своїх?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Візит фахівців міжнародної організації завершився коротким попередженням: якщо держава не змінить свого ставлення до обох пам`яток, «ЮНЕСКО розгляне питання про переведення їх до Списку об`єктів всесвітньої спадщини, які перебувають у небезпеці». А вже якщо до цього дійде, то Україна засвітиться в компанії з Непалом, Єменом, Афганістаном та Гондурасом – країнами, де історичні об`єкти світового культурного значення також шанувати не прийнято.
Власне, що ж так засмутило експертів під час візиту до Києва?
Відвідавши Софію, вони побачили новий житловий масив, який постав на охоронних землях тисячолітньої пам`ятки. Більше того, представникам ЮНЕСКО сповістили, що найближчим часом біля монастиря має розгорнутися новий фронт будівельних робіт. Тому що у Києві невпинно збільшується кількість людей, які бажають спати, їсти, прасувати, одягатись, роздягатись, робити масаж, фарбувати волосся, смажити картоплю і чистити зуби з виглядом на цей об’єкт світової культурної спадщини.
Заради вигляду на пам’ятку ігнорують всі закони
Задовольняючи такі благородні бажання vip-громадян столиці, київська влада безперешкодно дозволяє оббудовувати тисячолітню Софію спорудами найрізноманітнішого призначення, у котрих представники вищеозначеного бомонду можуть собі дозволити все: від видалення прищика в салоні краси до сьорбання борщу в шикарному помешканні. Головне, що все це з виглядом на древню Софію. І до лампади, що все це за рахунок буферних (охоронних) зон тисячолітнього монастиря, де, згідно з законами – українських та міжнародних – заборонено будь-яке будівництво, оскільки воно може спричинити фізичне руйнування пам’ятки і спотворити історичний ландшафт.
Тож на закон плюнули, новобудов намурували (найближча на відстані 15 метрів) і що в результаті? Нічого несподіваного – свята обитель пішла тріщинами. Найбільші утворилися у стінах колишньої монастирської бурси. Численні тріщини на висоту стін помережили весь мур довкола пам’ятки. Але найгірша ситуація з дзвіницею: вона може завалитися в будь-який момент, бо до її фундаментів добираються підземні води. Упродовж останніх кількох років вода піднялася на 1м 35 см. Коли вона просочиться ще на стільки ж, ґрунт під дзвіницею замокне, просяде і 76-метровій вежі настане кінець.
До речі, нещодавні відкриття науковців дозволили встановити точну дату побудови Софії – 1011 рік. Тож за два роки Україна і вся Східна Європа мала б урочисто відзначати тисячоліття найдавнішого на своїх теренах християнського храму. Але з огляду на реалії, не варто загадувати наскільки піднесеним буде цей ювілей.
Лавру руйнують лаврські монахи
Стан другого київського об’єкту зі Списку ЮНЕСКО – Києво-Печерської Лаври – ще прикріший. Найбільшого руйнування за останні роки зазнала та частина монастиря, де від 1988-го року почали господарювати ченці. Вочевидь, сімдесят років панування пролетарської культури далися взнаки всім і новим господарям Печерської обителі також. Бо просто-таки з комуністичним ентузіазмом церковна братія розгорнула фронт змін і будівельних робіт на території тисячолітнього монастиря.
Почали з замальовування автентичних барокових розписів і ліквідації «як нєблаголєпної» давньої підлоги у храмах, далі на свій хлопський розум перебудували близько двох десятків старовинних будівель, а насамкінець ще з десяток пам’яток просто знесли і намурували нових апартаментів загальною площею понад 15 тисяч метрів.
До слова, всі ці діяння здійснюються за кошти з державного бюджету, які церковникам пробиває Державне управління охорони культурної спадщини – це та структура, яка насправді покликана кістьми лягати на захист кожної автентичної цеглини цього унікального архітектурного ансамблю…
Тож в результаті спільних зусиль церковників і державників монастирська частина Лаври заблищала, як нова копійка. І негайно девальвувала. Оскільки новоявлені хороми, збудовані відповідно до естетичних смаків отців Павла чи Василія, не представляють ні історичної, ні мистецької цінності та ще й капітально псують архітектурний лик древнього монастиря.
Але це ще півбіди. Найгірше, що безпардонне будівництво катастрофічно підняло рівень підземних вод, які почали активно руйнувати фундаменти древньої забудови. У зв’язку з цим в Інституті геології Національної Академії Наук попереджають, що таке ґаздування рано чи пізно спричинить серйозні зсуви ґрунту, від яких Лавра може просто «з’їхати» вниз по пагорбах.
Інвестор – це святе?
Тим не менше, ці прогнози нікого не бентежать і не зупиняють, бо, як кажуть у Київраді, є багатий інвестор і він бажає вкладати кошти у будівництво і лише за умови, що це буде «з виглядом на Лавру». І відтак міська влада не бачить сенсу припиняти успішні торги охоронними землями заповідника під забудову, а пам’яткоохоронні служби – освячувати дії влади пачками дозвільних документів. При цьому ті й інші побожно запевняють, що інвестори – це святі, яким гріх відмовляти і на яких треба молитися всією громадою. От за таких сприятливих умов новоявлені печерські святі нагнали в найпрестижніший район столиці достобіса екскаваторів і розпочали будівельні роботи на доброму десятку майданчиків навколо Національного історико-культурного заповідника Києво-Печерська Лавра.
Котловани вже копають і ще планують копати на відстані від 50-ти до 700-от метрів до пам’ятки світової культурної спадщини. Тож немає сумніву, що за кілька років знаменитий силует київських гір і його головну домінанту – Лавру – «облагородять» кільканадцять висотних монстрів, які на сайтах міськради іменують «новими неординарними об’єктами». З огляду на все це Україні треба:
· по-перше, припинити займатися самообманом та раз і назавжди зав’язати з просторікуваннями на тему «Київ – європейська столиця»;
· по-друге, зізнатися всьому цивілізованому світу у своєму повному здичавінні та проголосити Ємен, Непал та Гондурас головними стратегічними партнерами;
· і вже тоді спокійно вичікувати, чи довго дві святині, які впродовж тисячоліття витримували грабунки і навали чужих, стоятимуть в облозі зажерливості та невігластва своїх?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
