Хмельницький – Журналісти в малих містах України борються за виживання. Колективи, котрі не перелаштувалися на ринкові колії, потерпають від невиплати зарплат, у той час як їхні донедавна стабільні спонсори – районні та міські ради – відмовляються фінансувати видання.
Журналісти комунальної газети «Трудівник Полісся» провели днями публічну акцію протесту проти звільнення чотирьох працівників і дій головного редактора Віри Мальчук. Журналісти закликали місцеву владу до цивілізованого вирішення конфлікту в редакції і домагалися звільнення головного редактора.
У газети чотири співзасновники – міська й районна ради, районна адміністрація і трудовий колектив. Тим часом районна і міська ради воліють спостерігати за конфліктом збоку.
Кожному районові – одна газета. Так було в радянські часи, але згодом ситуація змінилася. З’явилося чимало незалежних або партійних видань, котрі почали боротися за основного мецената – рекламодавця. Редакції, в яких звикли покладатися на сприяння влади, переживають кризові часи. Так сталося і з «Дубенським вісником» на Рівненщині, і з «Трудівником Полісся» у Хмельницькій області, в місті Славута.
Конфлікт розпочався з власності
Свого часу головний редактор газети, заслужений журналіст України Віра Мальчук намагалася переконати трудовий колектив, що потрібно перейти в іншу власність. Пропозиції надходили від Спілки журналістів України. Однак спохопилися ради й затвердили газету в комунальній власності. Тоді й змінили редактора – як з’ясувалося згодом, з порушеннями процедури звільнення. Виконувати обов’язки редактора стала Тетяна Скрипнюк. Віра Мальчук поновилася на посаді через суди. І, як стверджує голова первинної організації Незалежної профспілки Людмила Скомороха, вона почала боротися з профспілковими активістами.
«Раніше в редакції було 13 членів незалежної профспілки, потім редактор спочатку бухгалтеру сказала, що ми не спрацюємося, якщо ви не вийдете з незалежної профспілки, згодом дійшла до журналістів і технічного персоналу – оператори повиходили, бо сказали, що хочуть лишитися на роботі, адже чиниться тиск», – каже голова профспілки.
Журналісти волають: у минулому році їх перевели на чотириденний робочий тиждень, зарплату знижували двічі, і майже вдвічі, декого позбавили доплат за стаж і понизили на посаді без погодження з профкомом. 9 червня газета позбудеться чотирьох працівників, каже Людмила Скомороха. «Звільняють тих, хто працював по 20-30 років, а тих, хто рік-два – лишають, бо вони в іншій профспілці, – зауважує вона. – З наших шести четверо потрапляють під скорочення, а двом запропонували перейти на півставки».
Це правда, каже головний редактор Віра Мальчук. Однак причини такого рішення – суто економічні.
«Це рішення, яке приймається, вперше в житті для мене неприємне. І, повірте, як для людини, яка працювала з цими людьми багато років, – воно для мене болюче. Але, якщо я не буду зараз вживати заходів як керівник, як головний редактор цього підприємства, то завтра вони мене потягнуть до суду, якщо тільки затримається заробітна плата».
Найкраща в Україні – найгірша в районі?
Віра Мальчук нагадує: очолювана нею газета у 2002 році була названа найкращим місцевим виданням в Україні, а вона сама нагороджена «золотою медаллю української журналістики». Ще через два роки редакція отримала відзнаку «за професійність» у висвітленні президентських виборів-2004 – поряд із загальноукраїнськими газетами «Дзеркало тижня» і «День». Проте сьогодні у редакції лишилося коштів на місяць роботи. Тенденції – невтішні. Це пов’язано у першу чергу із запізненням ухвалення держбюджету і невизначеністю з коштами у місцевих органах влади та підприємствах.
Із цим не згодна редактор агропромислового відділу Тетяна Скрипник, яка у період відсутності Віри Мальчук виконувала обов’язки головного редактора. Причина фінансових проблем – у недолугій ціновій політиці, стверджує вона. «Колеги ставлять по 2 гривні – 2,5 за сантиметр реклами, а в нас вона коштує 3,5 – 4,2. Це призвело до того, що в регіоні з’явилося нове рекламне видання – редакція втратила за рік близько 150 тисяч».
Голова районної ради (котра є співзасновником газети) Василь Кардаш зазначає: «На те й комунальне підприємство, щоб заробляло гроші». А оскільки з майже сотні державних програм через відсутність бюджету нині виконуються лише 5, то коштів для підтримки редакції поки що немає. Щодо трудового конфлікту, – то газетярі повинні його вирішувати через суд. «Я не маю права влазити у вашу діяльність. Брати людей, скорочувати – це не наша компетенція», – каже голова райради.
Швидше правило, ніж виняток
У подібній ситуації перебуває нині маса журналістських колективів у районних центрах. Нещодавно комунальна газета «Вісник Дубенщини», співзасновником якої є міська рада Дубна на Рівненщині, була оголошена банкрутом. Майно газети продали, щоб розрахувалися з працівниками, котрі по півроку не отримували зарплати.
Натомість було створене спільне з друкарнею нове підприємство, яке почало випускати газету «Замок». До «Замку» запросили не всіх працівників колишньої редакції. У результаті міський голова Дубна Леонід Дудко потрапив до списків «ворогів преси». Як вважає він сам – несправедливо: мовляв, борги створили керівники редакції.
Натомість нинішня редактор Віра Мальчук звауважує: комунальним газетам потрібно дати волю. «Юридичний хаос в оформленні документів сьогодні панує в усіх міськрайонних газетах, – каже вона. – Дуже шкода, що спілка журналістів почала процес роздержавлення, але так і не довела до кінця цих речей».
У газети чотири співзасновники – міська й районна ради, районна адміністрація і трудовий колектив. Тим часом районна і міська ради воліють спостерігати за конфліктом збоку.
Кожному районові – одна газета. Так було в радянські часи, але згодом ситуація змінилася. З’явилося чимало незалежних або партійних видань, котрі почали боротися за основного мецената – рекламодавця. Редакції, в яких звикли покладатися на сприяння влади, переживають кризові часи. Так сталося і з «Дубенським вісником» на Рівненщині, і з «Трудівником Полісся» у Хмельницькій області, в місті Славута.
Конфлікт розпочався з власності
Свого часу головний редактор газети, заслужений журналіст України Віра Мальчук намагалася переконати трудовий колектив, що потрібно перейти в іншу власність. Пропозиції надходили від Спілки журналістів України. Однак спохопилися ради й затвердили газету в комунальній власності. Тоді й змінили редактора – як з’ясувалося згодом, з порушеннями процедури звільнення. Виконувати обов’язки редактора стала Тетяна Скрипнюк. Віра Мальчук поновилася на посаді через суди. І, як стверджує голова первинної організації Незалежної профспілки Людмила Скомороха, вона почала боротися з профспілковими активістами.
«Раніше в редакції було 13 членів незалежної профспілки, потім редактор спочатку бухгалтеру сказала, що ми не спрацюємося, якщо ви не вийдете з незалежної профспілки, згодом дійшла до журналістів і технічного персоналу – оператори повиходили, бо сказали, що хочуть лишитися на роботі, адже чиниться тиск», – каже голова профспілки.
Журналісти волають: у минулому році їх перевели на чотириденний робочий тиждень, зарплату знижували двічі, і майже вдвічі, декого позбавили доплат за стаж і понизили на посаді без погодження з профкомом. 9 червня газета позбудеться чотирьох працівників, каже Людмила Скомороха. «Звільняють тих, хто працював по 20-30 років, а тих, хто рік-два – лишають, бо вони в іншій профспілці, – зауважує вона. – З наших шести четверо потрапляють під скорочення, а двом запропонували перейти на півставки».
Це правда, каже головний редактор Віра Мальчук. Однак причини такого рішення – суто економічні.
«Це рішення, яке приймається, вперше в житті для мене неприємне. І, повірте, як для людини, яка працювала з цими людьми багато років, – воно для мене болюче. Але, якщо я не буду зараз вживати заходів як керівник, як головний редактор цього підприємства, то завтра вони мене потягнуть до суду, якщо тільки затримається заробітна плата».
Найкраща в Україні – найгірша в районі?
Віра Мальчук нагадує: очолювана нею газета у 2002 році була названа найкращим місцевим виданням в Україні, а вона сама нагороджена «золотою медаллю української журналістики». Ще через два роки редакція отримала відзнаку «за професійність» у висвітленні президентських виборів-2004 – поряд із загальноукраїнськими газетами «Дзеркало тижня» і «День». Проте сьогодні у редакції лишилося коштів на місяць роботи. Тенденції – невтішні. Це пов’язано у першу чергу із запізненням ухвалення держбюджету і невизначеністю з коштами у місцевих органах влади та підприємствах.
Із цим не згодна редактор агропромислового відділу Тетяна Скрипник, яка у період відсутності Віри Мальчук виконувала обов’язки головного редактора. Причина фінансових проблем – у недолугій ціновій політиці, стверджує вона. «Колеги ставлять по 2 гривні – 2,5 за сантиметр реклами, а в нас вона коштує 3,5 – 4,2. Це призвело до того, що в регіоні з’явилося нове рекламне видання – редакція втратила за рік близько 150 тисяч».
Голова районної ради (котра є співзасновником газети) Василь Кардаш зазначає: «На те й комунальне підприємство, щоб заробляло гроші». А оскільки з майже сотні державних програм через відсутність бюджету нині виконуються лише 5, то коштів для підтримки редакції поки що немає. Щодо трудового конфлікту, – то газетярі повинні його вирішувати через суд. «Я не маю права влазити у вашу діяльність. Брати людей, скорочувати – це не наша компетенція», – каже голова райради.
Швидше правило, ніж виняток
У подібній ситуації перебуває нині маса журналістських колективів у районних центрах. Нещодавно комунальна газета «Вісник Дубенщини», співзасновником якої є міська рада Дубна на Рівненщині, була оголошена банкрутом. Майно газети продали, щоб розрахувалися з працівниками, котрі по півроку не отримували зарплати.
Натомість було створене спільне з друкарнею нове підприємство, яке почало випускати газету «Замок». До «Замку» запросили не всіх працівників колишньої редакції. У результаті міський голова Дубна Леонід Дудко потрапив до списків «ворогів преси». Як вважає він сам – несправедливо: мовляв, борги створили керівники редакції.
Натомість нинішня редактор Віра Мальчук звауважує: комунальним газетам потрібно дати волю. «Юридичний хаос в оформленні документів сьогодні панує в усіх міськрайонних газетах, – каже вона. – Дуже шкода, що спілка журналістів почала процес роздержавлення, але так і не довела до кінця цих речей».