Прага – Легендарна особистість російського року, лідер групи ДДТ Юрій Шевчук виступив із політичною заявою. Під час концерту на одній з найбільших і найпрестижніших сцен Москви він виступив проти «наволочі в погонах», закликав звільнити опального олігарха Михайла Ходорковського та назвав російську владу «жорстокою та нелюдяною». Цей виступ сколихнув громадськість Росії, адже впродовж довгого часу здавалося, що російський рок втратив колишню гостроту і став на угодовські позиції. В інтерв’ю російській редакції Радіо Свобода Юрій Шевчук пояснив причини свого неочікувано різкого виступу.
Десятки тисяч меломанів, котрі зібралися на вручення премій однієї з популярних російських рок-радіостанцій почули від одного з лауреатів замість слів подяки жорстку звинувачувальну промову.
«Система вибудувала в нас жорстку нелюдяну владу. Народ страждає не лише в тюрмах і таборах, але і в дитячих будинках, лікарнях. Скільки наволочі годується біля влади, в погонах, із мигалками в макітрі, – грабують нас, збивають на дорогах, розстрілюють у магазинах, ніхто за це за великим рахунком не поплатиться», – з гіркотою говорив у комплексі «Олімпійський» фронт-мен групи ДДТ Юрій Шевчук.
Запис його виступу розмістили в інтернеті. За добу його передивилося понад 30 тисяч осіб, за дві доби понад 75 тисяч. Шевчук і раніше не приховував своїх опозиційних поглядів, брав участь у санкт-петербурзькому «Марші незгодних». Але тепер вирішив звернутися до широкої московської аудиторії.
В інтерв’ю Радіо Свобода він сказав, що говорить про це на своїх концертах по всій країні. Висловлення своєї громадянської позиції він вважає своїм обов’язком як музиканта. За його словами, реакція на його слова різна, але старого рокера найбільше втішає молоде покоління.
– Я всюди нагадую людям, намагаюся нагадати: дорогенькі, ви не раби, ми не раби. Ми маємо багато прав, але ми про них забули. Народ реагує по-різному, але мене тішить молодь в нашій країні. Дуже багато молодих людей із палаючими очима, що прагнуть добра, прагнуть справедливості.
– Вони завжди були. Що змінилось?
– Завжди-то завжди, але сьогодні ця розумна частина молоді розмірковує, приміряє різний ідеологічний одяг. Зранку вони монархісти, в обід буддисти, ввечері анархісти, а вночі вже демократи. Це дуже цікаво. Я покладаю надію на молодь: вона безстрашна, вона прагне справедливості. Це все, що ми з вами маємо, мабуть.
– Хіба зараз можлива та рок-революція, яка була в СРСР 20 років тому?
– Не знаю. Розумієте, рок-революція – революція духу, як я казав на концерті, дійсно була. Я присвятив свою невелику промову якраз її 50-літтю, бо рок-руху є якраз десь 50 років. Я пояснював молодим людям, як це було і на що все це перетворилося. Гроші зжерли. Не потрібно було нікого садити, нічого. Просто гроші зжерли цю революцію духу. От вам і болото, в якому ми зараз є. Безумовно, я знаю і вірю, що є тисячі чудових музикантів в країні, які співають пісні громадянського змісту, які згодні не з усім, що відбувається в країні, вірніше, з багатьма речами незгодні. Є багато симпатичних людей, які рубляться по підвалах, і це набирає критичну масу. Я думаю, ми почуємо багато доброго, і скажу навіть талановитого.
– А потім вони виходять із підвалів? Ïх беруть у формат, в ротацію? Ïх купують?
– Про це я і казав: це велике випробування. Існує два найбільших випробування: випробування владою та випробування грошима. Але я знаю багатьох молодих хлопців, які на це вже не поведуться.
– Наскільки багато?
– Звичайно, не так багато, як хотілося б. «Справжніх буйних мало», як співав Володимир Семенович (Висоцький), але вони є.
– Ви визначили: нинішня влада - «ментовська». А яка влада потрібна? Що потрібно робити, щоб з’явилася ця нова влада?
– У мене є нова пісня, послання – «Пану президенту». Я там якраз розглядаю чотири варіанти стосунків народу і влади: сильний народ – слабка влада; слабка влада – слабкий народ; сильна влада – сильний народ, ну і так далі. По-моєму, влада має бути перш за все людяною, гуманною, доброю по відношенню до своїх громадян. Тоді і народ подобрішає. Коли в серці любов, воно живе. В політиці замало любові. Я говорив про відсутність милосердя, про жорстокість цієї системи, яка зараз існує. Вона калічить, рубає людей, з одного боку, а з іншого дозволяє грабувати нашу чудову Росію. Просто душа болить. Але з іншого боку – весна на дворі. Дай нам, Боже, дожити до Росії.
– Дай Боже. Але робити що?
– По-перше, не боятися, домагатися свободи слова. Зараз багато розмов про модернізацію. Модернізація піде, якщо будуть вільні стосунки між людьми, чесні. А це – свобода преси і свобода слова. По-друге, просвітництво, звичайно. Я хворію на хворобу російської інтелігенції ХІХ-ХХ століття: просвіта нашій країні вкрай необхідна. Дуже багато просто невігласів. Тут потрібна просто державна політика – потрібна просвіта, як в 20-ті роки, пам’ятаєте?
– Лікнеп?
– Так! Це, можливо, єдине, що нормальне мали більшовики. Те саме потрібно зараз. Тому що ми загрузли в сірості та мулі темноти. Народ абсолютно не орієнтується ні в житті, ні в історії, ні в наших культурних цінностях. Це ящик, центральні канали – вони виховали якісь величезні отари безголових овочів. Це жах, що робиться. Я не один так думаю, повірте. Я кажу, як людина культури, сподіваюсь, я ж не політик.
– В «Олімпійському ви казали, що потрібно випустити Ходорковського. Не боїтесь, що вийдуть ті, кого «пригнічує» нинішній режим і почнуть садити своїх кривдників? І все повернеться на «круги своя».
– Ви читали листи Ходорковського? Він страстотерпець. Він отримав величезний життєвий досвід, складний, звичайно. Мені здається, що вже людина іншого порядку, іншого способу мислення. У нього дійсно болить душа за країну. Людина мужньо пройшла всі випробування. Такі люди не падають.
– А інші? Іменем свободи? Іменем демократії? Іменем боротьби з «ментовською» владою?
– Як це зрозуміти, інші? Для цього нам і потрібен незалежний суд, щоб відділяти зерно від плевели. Я ж не закликаю випустити усіх педофілів, насильників та вбивць. Зрозумійте, ми живемо в державі, і демократія сама по собі – обмежена свобода. Так ненавидять і зневажають це слово у нас в країні. Я гадаю, що наші демократичні діячі, ще не збудувавши жодної демократії, відразу почали користуватися її плодами, і цим просто втоптали в багно ідею нормальної держави. Провалились повністю. Не можна було «дерибанити» країну, не можна було убиватися за гроші. Потрібно було думати про людей, а вони не змогли. Тому зараз слово «демократія» всіх дратує. А її, насправді, у нас, по-моєму, ще і не було.
– Скільки потрібно часу, для того, щоб слово «демократія» отримало шанс на повернення до первинного сенсу?
– Думаю, потрібні одне-два покоління молодих людей. і я думаю, що все ж таки Росія виповзе. У мене є така пісня: «Нова Росія, що вилітає з мене...».
Виступ Юрія Шевчука:
«Система вибудувала в нас жорстку нелюдяну владу. Народ страждає не лише в тюрмах і таборах, але і в дитячих будинках, лікарнях. Скільки наволочі годується біля влади, в погонах, із мигалками в макітрі, – грабують нас, збивають на дорогах, розстрілюють у магазинах, ніхто за це за великим рахунком не поплатиться», – з гіркотою говорив у комплексі «Олімпійський» фронт-мен групи ДДТ Юрій Шевчук.
Запис його виступу розмістили в інтернеті. За добу його передивилося понад 30 тисяч осіб, за дві доби понад 75 тисяч. Шевчук і раніше не приховував своїх опозиційних поглядів, брав участь у санкт-петербурзькому «Марші незгодних». Але тепер вирішив звернутися до широкої московської аудиторії.
В інтерв’ю Радіо Свобода він сказав, що говорить про це на своїх концертах по всій країні. Висловлення своєї громадянської позиції він вважає своїм обов’язком як музиканта. За його словами, реакція на його слова різна, але старого рокера найбільше втішає молоде покоління.
– Я всюди нагадую людям, намагаюся нагадати: дорогенькі, ви не раби, ми не раби. Ми маємо багато прав, але ми про них забули. Народ реагує по-різному, але мене тішить молодь в нашій країні. Дуже багато молодих людей із палаючими очима, що прагнуть добра, прагнуть справедливості.
– Вони завжди були. Що змінилось?
– Завжди-то завжди, але сьогодні ця розумна частина молоді розмірковує, приміряє різний ідеологічний одяг. Зранку вони монархісти, в обід буддисти, ввечері анархісти, а вночі вже демократи. Це дуже цікаво. Я покладаю надію на молодь: вона безстрашна, вона прагне справедливості. Це все, що ми з вами маємо, мабуть.
– Хіба зараз можлива та рок-революція, яка була в СРСР 20 років тому?
– Не знаю. Розумієте, рок-революція – революція духу, як я казав на концерті, дійсно була. Я присвятив свою невелику промову якраз її 50-літтю, бо рок-руху є якраз десь 50 років. Я пояснював молодим людям, як це було і на що все це перетворилося. Гроші зжерли. Не потрібно було нікого садити, нічого. Просто гроші зжерли цю революцію духу. От вам і болото, в якому ми зараз є. Безумовно, я знаю і вірю, що є тисячі чудових музикантів в країні, які співають пісні громадянського змісту, які згодні не з усім, що відбувається в країні, вірніше, з багатьма речами незгодні. Є багато симпатичних людей, які рубляться по підвалах, і це набирає критичну масу. Я думаю, ми почуємо багато доброго, і скажу навіть талановитого.
– А потім вони виходять із підвалів? Ïх беруть у формат, в ротацію? Ïх купують?
– Про це я і казав: це велике випробування. Існує два найбільших випробування: випробування владою та випробування грошима. Але я знаю багатьох молодих хлопців, які на це вже не поведуться.
– Наскільки багато?
– Звичайно, не так багато, як хотілося б. «Справжніх буйних мало», як співав Володимир Семенович (Висоцький), але вони є.
– Ви визначили: нинішня влада - «ментовська». А яка влада потрібна? Що потрібно робити, щоб з’явилася ця нова влада?
– У мене є нова пісня, послання – «Пану президенту». Я там якраз розглядаю чотири варіанти стосунків народу і влади: сильний народ – слабка влада; слабка влада – слабкий народ; сильна влада – сильний народ, ну і так далі. По-моєму, влада має бути перш за все людяною, гуманною, доброю по відношенню до своїх громадян. Тоді і народ подобрішає. Коли в серці любов, воно живе. В політиці замало любові. Я говорив про відсутність милосердя, про жорстокість цієї системи, яка зараз існує. Вона калічить, рубає людей, з одного боку, а з іншого дозволяє грабувати нашу чудову Росію. Просто душа болить. Але з іншого боку – весна на дворі. Дай нам, Боже, дожити до Росії.
– Дай Боже. Але робити що?
– По-перше, не боятися, домагатися свободи слова. Зараз багато розмов про модернізацію. Модернізація піде, якщо будуть вільні стосунки між людьми, чесні. А це – свобода преси і свобода слова. По-друге, просвітництво, звичайно. Я хворію на хворобу російської інтелігенції ХІХ-ХХ століття: просвіта нашій країні вкрай необхідна. Дуже багато просто невігласів. Тут потрібна просто державна політика – потрібна просвіта, як в 20-ті роки, пам’ятаєте?
– Лікнеп?
– Так! Це, можливо, єдине, що нормальне мали більшовики. Те саме потрібно зараз. Тому що ми загрузли в сірості та мулі темноти. Народ абсолютно не орієнтується ні в житті, ні в історії, ні в наших культурних цінностях. Це ящик, центральні канали – вони виховали якісь величезні отари безголових овочів. Це жах, що робиться. Я не один так думаю, повірте. Я кажу, як людина культури, сподіваюсь, я ж не політик.
– В «Олімпійському ви казали, що потрібно випустити Ходорковського. Не боїтесь, що вийдуть ті, кого «пригнічує» нинішній режим і почнуть садити своїх кривдників? І все повернеться на «круги своя».
– Ви читали листи Ходорковського? Він страстотерпець. Він отримав величезний життєвий досвід, складний, звичайно. Мені здається, що вже людина іншого порядку, іншого способу мислення. У нього дійсно болить душа за країну. Людина мужньо пройшла всі випробування. Такі люди не падають.
– А інші? Іменем свободи? Іменем демократії? Іменем боротьби з «ментовською» владою?
– Як це зрозуміти, інші? Для цього нам і потрібен незалежний суд, щоб відділяти зерно від плевели. Я ж не закликаю випустити усіх педофілів, насильників та вбивць. Зрозумійте, ми живемо в державі, і демократія сама по собі – обмежена свобода. Так ненавидять і зневажають це слово у нас в країні. Я гадаю, що наші демократичні діячі, ще не збудувавши жодної демократії, відразу почали користуватися її плодами, і цим просто втоптали в багно ідею нормальної держави. Провалились повністю. Не можна було «дерибанити» країну, не можна було убиватися за гроші. Потрібно було думати про людей, а вони не змогли. Тому зараз слово «демократія» всіх дратує. А її, насправді, у нас, по-моєму, ще і не було.
– Скільки потрібно часу, для того, щоб слово «демократія» отримало шанс на повернення до первинного сенсу?
– Думаю, потрібні одне-два покоління молодих людей. і я думаю, що все ж таки Росія виповзе. У мене є така пісня: «Нова Росія, що вилітає з мене...».
Виступ Юрія Шевчука: