Брюссель – Перемога Віктора Януковича, одного з українських «політичних динозаврів», можливо, й принесе Україні стабільність. Водночас Європа очікує від нового Президента України прагматичнішого підходу до двосторонніх стосунків. Незважаючи на це, нинішня політика держав європейської співдружності, що насамперед орієнтована на Росію, не обіцяє Україні особливих поступок, причому за будь-якого Президента. Такі думки висловила в інтерв’ю Радіо Свобода брюссельський політичний аналітик Аманда Поль із Центру європейської політики, відома слухачам Радіо Свобода за своїм попереднім прізвищем Акчакоджа.
– В уявленні більшості представників Євросоюзу Віктор Янукович – це насамперед людина, що має проросійські переконання. Як, на Ваш погляд, надалі розвиватиметься політичний діалог між ЄС та Україною?
– Насамперед, чи справді він є настільки «проросійським»? Наскільки я бачу, Янукович наразі не має такої підтримки Кремля, як 5 років тому. Можна вважати, що чимало кремлівських політиків, і особливо наш «товариш» Путін, із більшим задоволенням бачили б переможцем виборів Юлію Тимошенко. Гадаю, що мова йде тільки про поверхневі враження. Янукович усе ще носить тавро «людини Кремля», а це автоматично пов’язується з погіршенням стосунків із ЄС. Я не поділяю цих поглядів і, гадаю, пан Янукович матиме прагматичні стосунки з європейською співдружністю, так само, як і з Кремлем. Декілька років тому, коли він був Прем’єр-міністром, співпраця України та ЄС була найефективнішою, а реформи в Україні впроваджувалися швидше, ніж у часи інших українських прем’єрів. Тому у Європи немає підстав боятися цієї так званої «людини Кремля». Сподіваємося, що Янукович прискорить діалог щодо угоди про асоціацію та в інших складних сферах і, зрештою, Україна та ЄС досягнуть більшого прогресу, ніж за останні декілька років.
– Європейський Союз неодноразово нарікав на чвари між українськими лідерами. Чи варто сподіватися, що президентство Віктора Януковича може нарешті покласти цьому край та призвести до конструктивного діалогу української політичної верхівки?
– Усім відомо, з якою пристрастю Юлія Тимошенко тримається за владу і, безсумнівно, не відмовиться від ідеї стати, так би мовити, «українською царівною». Але, на жаль, це не на користь Україні. Я маю сподівання на те, що за Януковича налагодяться добрі стосунки і Україна не скотиться до того, чому ми були свідками протягом останніх 5 років, – постійної нестабільності та боротьби задля власних інтересів. Такий сценарій буде не до вподоби ні Заходові, ні, можливо, й Росії. Україні терміново потрібна політично-економічна стабільність. Але, з огляду на свій «войовничий» характер, пані Тимошенко, очевидно, не відмовиться від своїх цілей.
– Існує думка, що у нинішньому виборі українців частково винна й Європа, що утримує Україну на відстані та не поспішає надавати їй перспектив членства у «європейському клубі». Чи Ви згідні з цим твердженням?
– Звичайно, Євросоюз можна звинувачувати у зменшенні оптимізму українців щодо Заходу. Водночас вина лежить і на самій Україні. Я глибоко переконана, що українцям слід було надати чітку перспективу членства одразу після Помаранчевої революції. Водночас, навіть при тому, що більша частина населення України хотіла б її вступу до ЄС, слід погодитися і з тим, що найближчим часом цього чекати не слід. По-перше, тому, що Україна не готова. По-друге, через політику «насамперед Росія», яку проводять країни-члени ЄС і яка впливатиме на їхні стосунки з Україною.
– Якби у Вас була можливість голосувати, то кому з претендентів Ви віддали б голос?
– Я вважаю, що в українців не було іншого вибору, крім цих двох, так би мовити, «політичних динозаврів». Останні вибори не мали жодного динамічного кандидата, бо нове покоління політиків ще не вийшло на політичну арену. Можливо, з огляду на вік Тимошенко її «динозавром» не назвеш, але у політичному сенсі вона не пропонує нічого нового. Власне, такими були програми обох кандидатів. Я гадаю, що українці не обрали «менш європейського кандидата». Їхній вибір – це «той, що встановить більше стабільності» та, можливо, здійснить щось у економіці. На жаль, пані Тимошенко тільки багато обіцяла, але цих обіцянок не виконала. Це проблема українських політиків – вони щедрі на обіцянки, але не надто послідовні, коли йдеться про їхнє виконання.
– Насамперед, чи справді він є настільки «проросійським»? Наскільки я бачу, Янукович наразі не має такої підтримки Кремля, як 5 років тому. Можна вважати, що чимало кремлівських політиків, і особливо наш «товариш» Путін, із більшим задоволенням бачили б переможцем виборів Юлію Тимошенко. Гадаю, що мова йде тільки про поверхневі враження. Янукович усе ще носить тавро «людини Кремля», а це автоматично пов’язується з погіршенням стосунків із ЄС. Я не поділяю цих поглядів і, гадаю, пан Янукович матиме прагматичні стосунки з європейською співдружністю, так само, як і з Кремлем. Декілька років тому, коли він був Прем’єр-міністром, співпраця України та ЄС була найефективнішою, а реформи в Україні впроваджувалися швидше, ніж у часи інших українських прем’єрів. Тому у Європи немає підстав боятися цієї так званої «людини Кремля». Сподіваємося, що Янукович прискорить діалог щодо угоди про асоціацію та в інших складних сферах і, зрештою, Україна та ЄС досягнуть більшого прогресу, ніж за останні декілька років.
– Європейський Союз неодноразово нарікав на чвари між українськими лідерами. Чи варто сподіватися, що президентство Віктора Януковича може нарешті покласти цьому край та призвести до конструктивного діалогу української політичної верхівки?
– Усім відомо, з якою пристрастю Юлія Тимошенко тримається за владу і, безсумнівно, не відмовиться від ідеї стати, так би мовити, «українською царівною». Але, на жаль, це не на користь Україні. Я маю сподівання на те, що за Януковича налагодяться добрі стосунки і Україна не скотиться до того, чому ми були свідками протягом останніх 5 років, – постійної нестабільності та боротьби задля власних інтересів. Такий сценарій буде не до вподоби ні Заходові, ні, можливо, й Росії. Україні терміново потрібна політично-економічна стабільність. Але, з огляду на свій «войовничий» характер, пані Тимошенко, очевидно, не відмовиться від своїх цілей.
– Існує думка, що у нинішньому виборі українців частково винна й Європа, що утримує Україну на відстані та не поспішає надавати їй перспектив членства у «європейському клубі». Чи Ви згідні з цим твердженням?
– Звичайно, Євросоюз можна звинувачувати у зменшенні оптимізму українців щодо Заходу. Водночас вина лежить і на самій Україні. Я глибоко переконана, що українцям слід було надати чітку перспективу членства одразу після Помаранчевої революції. Водночас, навіть при тому, що більша частина населення України хотіла б її вступу до ЄС, слід погодитися і з тим, що найближчим часом цього чекати не слід. По-перше, тому, що Україна не готова. По-друге, через політику «насамперед Росія», яку проводять країни-члени ЄС і яка впливатиме на їхні стосунки з Україною.
– Якби у Вас була можливість голосувати, то кому з претендентів Ви віддали б голос?
– Я вважаю, що в українців не було іншого вибору, крім цих двох, так би мовити, «політичних динозаврів». Останні вибори не мали жодного динамічного кандидата, бо нове покоління політиків ще не вийшло на політичну арену. Можливо, з огляду на вік Тимошенко її «динозавром» не назвеш, але у політичному сенсі вона не пропонує нічого нового. Власне, такими були програми обох кандидатів. Я гадаю, що українці не обрали «менш європейського кандидата». Їхній вибір – це «той, що встановить більше стабільності» та, можливо, здійснить щось у економіці. На жаль, пані Тимошенко тільки багато обіцяла, але цих обіцянок не виконала. Це проблема українських політиків – вони щедрі на обіцянки, але не надто послідовні, коли йдеться про їхнє виконання.