Брюссель – Результати першого туру президентських виборів в Україні не слід вважати ні перемогою Росії, ні поразкою Європи, заявив в інтерв’ю Радіо Свобода Тома Ґомар, директор Центру «Росія та нові незалежні держави» при французькому Інституті міжнародних відносин. На його думку, Євросоюз розчарований тривалими ваганнями українців у пошуках чіткої лінії свого розвитку. Проте ця держава, будучи «гравцем передньої лінії» у справі стабільності у Європі, не може не цікавити Європейський Союз.
– Деякі європейські політичні аналітики вважають, що найбільшим переможцем недільних виборів в Україні є саме українсько-російські стосунки. Що з цього приводу думаєте Ви?
– Справді, лідерство Януковича у першому турі виборів виглядає, як завершення періоду Помаранчевої революції, яку втілювали Ющенко і Тимошенко. Характерно, що нині Ющенко вже не є в очах українців чимось особливим. Проте, як на мій погляд, ці результати не слід вважати перемогою Росії чи поразкою Євросоюзу. Якщо у другому турі виграє Янукович, то він, як і інші політичні табори України, прокладатиме шлях між Європою та Росією. Великі труднощі цієї держави полягають якраз у її розташуванні між двома полюсами впливу. З одного боку, історично Україна не може віддалитися від Росії. З іншого, вона намагається наблизитися до європейських норм. Зрештою, думаю, що ці результати слід вважати не поверненням у бік Росії, а все більшим намаганням знайти середню позицію між цими двома полюсами.
– Таку «багатовекторну політику» вже проголошував колишній Президент Кучма. Чи не слід вважати це черговим початком руху «з нуля»?
– Це усталеність, яка пояснюється географічним розташуванням України, а географію змінити неможливо. Водночас, порівнюючи з «добою Кучми», нині ми маємо дві принципові відмінності. Насамперед, це розширення Євросоюзу і вступ до нього держав, що підтримують Україну, у першу чергу Польщі. Друге – це Росія, яка знову повертає свою міць. Загалом від часів Кучми серед держав регіону саме Україна мала найменший прогрес. Розширена Європа зазнала глибоких змін. За останні 8 років Росія також істотно трансформувалася, отримавши чимало гарантій на міжнародній арені, зокрема, з боку ЄС. Тим часом ми спостерігаємо, що саме Україна все ще вагається і не визначила чіткої лінії свого розвитку.
– Перед виборами деякі міжнародні дослідницькі центри вивчали рівень підтримки демократії серед українців. Виявилося, що тільки 30 відсотків опитаних вважають, що демократичні зміни несуть державі добро. Навіть у сусідній Росії ця цифра була майже вдвічі більшою. Чи недільні вибори не стали віддзеркаленням таких «антидемократичних» настроїв серед українців?
– Серед українців справді панує розчарування лідерами Помаранчевої революції та надіями, які були народжені в той період. Ці надії були також дещо перебільшено сприйняті в Європі. Помаранчева революція мала широку медіапідтримку, але водночас різні верстви українського суспільства сприймали ці ідеї не з однаковим ентузіазмом. Інший елемент полягає в тому, що демократія – це як кисень: ми виявляємо справжню цінність демократії тільки тоді, коли її не вистачає. Країну, яку Ви назвали для порівняння, часто якраз і критикують (у сенсі демократії). Тим часом політичний режим України більш відкритий, ніж у минулому, хоч і не зовсім задовільний із позицій демократії в її класичному розумінні.
– Із огляду на перший тур виборів, як, на Вашу думку, надалі розвиватимуться відносини між Євросоюзом та Києвом?
– Європа нині має великі труднощі: з одного боку – потреба досягти внутрішньої стабільності, з іншого, необхідність переосмислити свою політику щодо сусідів. Це дуже відповідальна річ, бо Євросоюз повинен найближчим часом упоратися зі вступом до його складу балканських країн і водночас розвивати стосунки з такими державами, як Україна, – державами, які все ще перебувають далеко від європейських критеріїв. Україна – це «гравець передньої лінії» у справі стабільності в Європі. Це держава зі значним та перспективним ринком і важливий енергетичний гравець, бо її територією до Європи транспортується газ. Із огляду на це Євросоюз не може не цікавитися Україною. З іншого боку, серед європейців поширюється позиція втрачених ілюзій через повільний розвиток України та той факт, що з часів Помаранчевої революції українці так і не змогли визначитися. Тому лідери цієї держави частково втратили довіру в очах європейців.