Темпераментна Юлія Тимошенко явно видала бажане за дійсне, коли після оголошення результатів опитування на виході заявила, що вона переможе, бо їй відійдуть голоси демократичних кандидатів, тобто Сергія Тігіпка, Арсенія Яценюка, Віктора Ющенка і Анатолія Гриценка.
Насправді, соціологічні опитування показують, що ці голоси в різних пропорціях будуть розподілені між кандидатами. Отож, Україна таки не Росія і тут відбувається реальна боротьба, результат якої навряд чи хтось наважиться сьогодні спрогнозувати.
Попри всі підозри, звинувачення і закиди головних конкурентів на адресу одне одного, не було помічено таких порушень виборчого процесу, які б могли суттєво на нього вплинути. Особливо гучно звучали закиди у намірах фальсифікувати голосування, але вони не підтвердилися. Навряд чи це сталося через те, що в головних гравців прокинулося сумління і вони по-чесному вирішили діяти по честі і совісті й у відповідності до закону. Ні в кого немає ілюзій: при нагоді вони скористалися б можливістю і докинули б певну кількість бюлетенів за себе рідних. Але завдяки реальній змагальності виборчого процесу вони встановили такий контроль одні за одними, що там навіть муха не пролетіла б непоміченою.
Лишається сподіватися, що в кінцевому підсумку наші політики колись дозріють до усвідомлення, що реальне політичне змагання обійдеться їм набагато дешевше, ніж фальсифікації.
Громадянське суспільство ще не зміцнилося
Найбільшою проблемою цих виборів була позиція кандидатів у президенти. Ні, йдеться не про свободу слова. Якраз слів на нас вилито було цілі потоки. Питання не у формі, а в суті – себто про що говорили кандидати. Суспільству знову не запропонували ідей його, суспільства, реформування. Переважна більшість обіцянок носили патерналістський характер – нам обіцяли збільшити, підвищити, покращити. Звісно, іноді мова заходила і про механізми реалізації обіцянок, але це були скоріше винятки. Та й то доводиться сумніватися в щирості намірів. Наприклад, кандидати вкотре обіцяли реформу судової системи, але при тому під час виборів тривали спроби використати суди на власну користь.
Отож, за наявності формальних ознак демократії інтелектуальний рівень дискусії залишається на попередньому рівні.
Попри наявність формальних демократичних інституцій і процедур, українське суспільство безвідносно до імені переможця у другому турі приречене споглядати далеко не найчистішу боротьбу наявних політичних угрупувань за перерозподіл ресурсів. Звісно, вони відбуватимуться під гаслами підвищення благополуччя народу і захисту його інтересів. Правда, поява бодай відносно нових облич на зразок Сергія Тігіпка дає підстави для припущень про можливість зміни у змісті дискусій. Але гарантій ніякий Тігіпко дати не може. Адже оглядачі з сумом констатують: в Україні досі так і не зміцнилося громадянське суспільство. Правда, зародки його все ще існують.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Насправді, соціологічні опитування показують, що ці голоси в різних пропорціях будуть розподілені між кандидатами. Отож, Україна таки не Росія і тут відбувається реальна боротьба, результат якої навряд чи хтось наважиться сьогодні спрогнозувати.
Попри всі підозри, звинувачення і закиди головних конкурентів на адресу одне одного, не було помічено таких порушень виборчого процесу, які б могли суттєво на нього вплинути. Особливо гучно звучали закиди у намірах фальсифікувати голосування, але вони не підтвердилися. Навряд чи це сталося через те, що в головних гравців прокинулося сумління і вони по-чесному вирішили діяти по честі і совісті й у відповідності до закону. Ні в кого немає ілюзій: при нагоді вони скористалися б можливістю і докинули б певну кількість бюлетенів за себе рідних. Але завдяки реальній змагальності виборчого процесу вони встановили такий контроль одні за одними, що там навіть муха не пролетіла б непоміченою.
Лишається сподіватися, що в кінцевому підсумку наші політики колись дозріють до усвідомлення, що реальне політичне змагання обійдеться їм набагато дешевше, ніж фальсифікації.
Громадянське суспільство ще не зміцнилося
Найбільшою проблемою цих виборів була позиція кандидатів у президенти. Ні, йдеться не про свободу слова. Якраз слів на нас вилито було цілі потоки. Питання не у формі, а в суті – себто про що говорили кандидати. Суспільству знову не запропонували ідей його, суспільства, реформування. Переважна більшість обіцянок носили патерналістський характер – нам обіцяли збільшити, підвищити, покращити. Звісно, іноді мова заходила і про механізми реалізації обіцянок, але це були скоріше винятки. Та й то доводиться сумніватися в щирості намірів. Наприклад, кандидати вкотре обіцяли реформу судової системи, але при тому під час виборів тривали спроби використати суди на власну користь.
Отож, за наявності формальних ознак демократії інтелектуальний рівень дискусії залишається на попередньому рівні.
Попри наявність формальних демократичних інституцій і процедур, українське суспільство безвідносно до імені переможця у другому турі приречене споглядати далеко не найчистішу боротьбу наявних політичних угрупувань за перерозподіл ресурсів. Звісно, вони відбуватимуться під гаслами підвищення благополуччя народу і захисту його інтересів. Правда, поява бодай відносно нових облич на зразок Сергія Тігіпка дає підстави для припущень про можливість зміни у змісті дискусій. Але гарантій ніякий Тігіпко дати не може. Адже оглядачі з сумом констатують: в Україні досі так і не зміцнилося громадянське суспільство. Правда, зародки його все ще існують.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
