Прага – Нещодавно в Польщі знову порушили тему звинувачень проти останнього комуністичного керівника країни генерала Войцеха Ярузельського в тому, що він просив був воєнної допомоги від СРСР у грудні 1981 року. Оприлюднений документ, який названо стенограмою розмови Ярузельського й радянського маршала Віктора Куликова, з якого, на думку публікаторів, має випливати, що польський керівник звертався з таким проханням. Сам Ярузельський, нині 87-річний, завжди заперечував це і нині повторив своє заперечення, розповівши про своє бачення тих подій в інтерв’ю російській редакції Радіо Свобода.
– Я не вимовляв слів із проханням вводити радянські війська. Я розраховував, що ми залагодимо це власними силами, і я представляв маршалові Куликову становище, дуже тяжке становище, яке могло розвинутися різними способами, дуже небезпечними способами, але ми були в змозі це залагодити. А висновок із цього можна було зробити будь-який. Наприклад, я кажу, що становище тяжке, отже, тим самим я очікую, що нам допоможуть. А ця допомога нам була не потрібна. Погляньте, як запровадили воєнний стан? Можна сказати, гладко: майже не було страйків. Армія користувалася великим авторитетом, і ми про це знали. А якби була та допомога, враховуючи настрої польського народу, його історію, то був би не воєнний стан, то була б війна. То була б війна, і частина Збройних сил Польщі постала б проти, а я, можливо, отримав би кулю в лоба, якби я дійсно про це попросив. Треба дивитися за загальною логікою всієї цієї теми, а не брати вирвані якісь фрази з тексту, який не є офіційним. Ви знаєте, що в Радянському Союзі дуже гостро й яскраво дотримувалися питань, скажімо так, бюрократичних. Кожен документ повинен був мати нумерацію сторінок, реєстрацію, всілякі інші заходи вживали, а тут виявляється, що ад’ютант маршала тримає в кишені 28 років якийсь запис, і раптом ось зараз з’являється з ним і оголошує його, щоб дати підстави польському судові мене за це судити. Це гірко, і я б сказав, недостойно, і не хочу більше про це говорити. Це просто боляче.
– Чи змінилося Ваше ставлення до руху «Солідарність» за останні десятиліття?
– Це дуже широка тема. Ставлення до «Солідарності», звичайно, змінювалося. У 1981 році їх було 10 мільйонів, серед них дуже багато радикальних сил, які намагалися взяти владу силою, але довели до цілковитої руїни страйками економіку; була анархія й таке інше. Але там же були й чудові люди, чесні, але їх уже усунули вбік, і радикали вже мали вирішальний голос, і через це й довелося запровадити воєнний стан у результаті наради керівних кіл «Солідарності», яка відбулася 11–12 грудня, напередодні, можна сказати, запровадження воєнного стану. І аж у момент, коли ми дізналися повністю про те, як ця нарада відбувається, чим вона загрожує, тільки тоді, в цей останній момент, і ухвалили рішення. До того ми всіляко намагалися уникнути цього рішення. І в такому дусі відбувалися бесіди з нашими тодішніми радянськими друзями: ми весь час чинили спротив, що не будемо запроваджувати, ще ні. Нас критикували навіть за це на засіданні Політбюро КПРС, яке було 10 грудня, є документ: «Вони не запроваджують воєнний стан. Чому не запроваджуєте?» – і так далі. І ми весь час чекали, що, може, треба залагодити відносини з «Солідарністю». З’ясувалося, що це неможливо. Ну, а потім крок за кроком ішли вперед, наближалися до спільного бачення розвитку нашої країни. Настала й зміна в міжнародних відносинах – «холодна війна» відійшла вбік, блоки перестали існувати, і створилися умови для того, щоб провести «круглий стіл», вибори. Я був президентом у цей період, можна сказати, вирішальний період. Так що я теж зробив свій внесок у ці зміни. Це те, що стосується «Солідарності». Є там багато людей, яких я дуже поважаю і вважаю, що і їхнє нещастя, і наше нещастя, що в 1981 році їх усунули від головної течії.
– Ви згадували про історію, і от нещодавно польський парламент ухвалив заяву з приводу знищення польських офіцерів у Катині в 1940 році військами НКВС, а Міністерство закордонних справ Росії різко зреагувало на неї. Як, на Вашу думку, варто нині ставитися до катинської трагедії?
– По-перше, зняти емоції. Тому що казала вже радянська сторона, російська сторона… я пишаюся, що був першим, кому Михайло Сергійович Горбачов передав офіційну інформацію, що цей злочин пов’язаний із рішеннями НКВС і силами НКВС, і вручив мені списки вбитих польських офіцерів. Потім це підтвердив Єльцин, підтвердив Путін. Звичайно, можна ще тлумачити деякі тонкощі – як це сталося, що було до цього, що було по тому, але цього факту ніхто не заперечує з вашого боку, і тим більше – з нашого. Тут справа в різноманітних тонкощах, прокурорських чи інших, і, звичайно, треба розбиратися, історики мають розібратися. Але це не повинно впливати на відносини між нашими народами. Я завжди наголошую, що першою жертвою сталінізму був російський народ, а вже потім інші. Я сам був депортований після пакту Ріббентропа – Молотова до Сибіру, в Алтайський край, у тайгу. Мій батько був у таборі, потім помер і похований там, в Алтайському краї, у Бійську. Все це було, але ніякої гіркоти в мене немає. У мене є дуже щире ставлення до росіян, особливо до простої російської людини, з боку якої я зустрічав тепле ставлення і розуміння. Фронт дуже зблизив нас. Ми ж разом воювали, разом кров проливали – це мені дуже близьке. Радянський Союз домігся того, що ми маємо найкращі для нас кордони на Заході, Одер і Ниса, і він був гарантом до кінця, бо Захід не визнавав цього кордону, особливо ФРН. Єдиним гарантом був Радянський Союз. Це для нас було дуже важливо, ми це з великою повагою сприймали. А про те, як треба дивитися на історію, є багато прикладів. Суворов у Радянському Союзі, в Росії – це великий полководець, герой, ну, а в нас завжди пам’ятають, як він під час повстання Косцюшка вирізав мешканців Праґи, району Варшави. І що з цього? Це має поміж нами сьогодні доводити до різноманітних конфліктів? Дурниці. Знаєте, напевне, є такі сили, які зацікавлені, щоб весь час розпалювати таку ненависть, таку ворожнечу. Але я думаю, що вони в меншині, і що переможе здоровий глузд, і що ми будемо дружити, і що наша спільна доля пов’язана саме з дружніми відносинами.
– Чи змінилося Ваше ставлення до руху «Солідарність» за останні десятиліття?
– Це дуже широка тема. Ставлення до «Солідарності», звичайно, змінювалося. У 1981 році їх було 10 мільйонів, серед них дуже багато радикальних сил, які намагалися взяти владу силою, але довели до цілковитої руїни страйками економіку; була анархія й таке інше. Але там же були й чудові люди, чесні, але їх уже усунули вбік, і радикали вже мали вирішальний голос, і через це й довелося запровадити воєнний стан у результаті наради керівних кіл «Солідарності», яка відбулася 11–12 грудня, напередодні, можна сказати, запровадження воєнного стану. І аж у момент, коли ми дізналися повністю про те, як ця нарада відбувається, чим вона загрожує, тільки тоді, в цей останній момент, і ухвалили рішення. До того ми всіляко намагалися уникнути цього рішення. І в такому дусі відбувалися бесіди з нашими тодішніми радянськими друзями: ми весь час чинили спротив, що не будемо запроваджувати, ще ні. Нас критикували навіть за це на засіданні Політбюро КПРС, яке було 10 грудня, є документ: «Вони не запроваджують воєнний стан. Чому не запроваджуєте?» – і так далі. І ми весь час чекали, що, може, треба залагодити відносини з «Солідарністю». З’ясувалося, що це неможливо. Ну, а потім крок за кроком ішли вперед, наближалися до спільного бачення розвитку нашої країни. Настала й зміна в міжнародних відносинах – «холодна війна» відійшла вбік, блоки перестали існувати, і створилися умови для того, щоб провести «круглий стіл», вибори. Я був президентом у цей період, можна сказати, вирішальний період. Так що я теж зробив свій внесок у ці зміни. Це те, що стосується «Солідарності». Є там багато людей, яких я дуже поважаю і вважаю, що і їхнє нещастя, і наше нещастя, що в 1981 році їх усунули від головної течії.
– Ви згадували про історію, і от нещодавно польський парламент ухвалив заяву з приводу знищення польських офіцерів у Катині в 1940 році військами НКВС, а Міністерство закордонних справ Росії різко зреагувало на неї. Як, на Вашу думку, варто нині ставитися до катинської трагедії?
– По-перше, зняти емоції. Тому що казала вже радянська сторона, російська сторона… я пишаюся, що був першим, кому Михайло Сергійович Горбачов передав офіційну інформацію, що цей злочин пов’язаний із рішеннями НКВС і силами НКВС, і вручив мені списки вбитих польських офіцерів. Потім це підтвердив Єльцин, підтвердив Путін. Звичайно, можна ще тлумачити деякі тонкощі – як це сталося, що було до цього, що було по тому, але цього факту ніхто не заперечує з вашого боку, і тим більше – з нашого. Тут справа в різноманітних тонкощах, прокурорських чи інших, і, звичайно, треба розбиратися, історики мають розібратися. Але це не повинно впливати на відносини між нашими народами. Я завжди наголошую, що першою жертвою сталінізму був російський народ, а вже потім інші. Я сам був депортований після пакту Ріббентропа – Молотова до Сибіру, в Алтайський край, у тайгу. Мій батько був у таборі, потім помер і похований там, в Алтайському краї, у Бійську. Все це було, але ніякої гіркоти в мене немає. У мене є дуже щире ставлення до росіян, особливо до простої російської людини, з боку якої я зустрічав тепле ставлення і розуміння. Фронт дуже зблизив нас. Ми ж разом воювали, разом кров проливали – це мені дуже близьке. Радянський Союз домігся того, що ми маємо найкращі для нас кордони на Заході, Одер і Ниса, і він був гарантом до кінця, бо Захід не визнавав цього кордону, особливо ФРН. Єдиним гарантом був Радянський Союз. Це для нас було дуже важливо, ми це з великою повагою сприймали. А про те, як треба дивитися на історію, є багато прикладів. Суворов у Радянському Союзі, в Росії – це великий полководець, герой, ну, а в нас завжди пам’ятають, як він під час повстання Косцюшка вирізав мешканців Праґи, району Варшави. І що з цього? Це має поміж нами сьогодні доводити до різноманітних конфліктів? Дурниці. Знаєте, напевне, є такі сили, які зацікавлені, щоб весь час розпалювати таку ненависть, таку ворожнечу. Але я думаю, що вони в меншині, і що переможе здоровий глузд, і що ми будемо дружити, і що наша спільна доля пов’язана саме з дружніми відносинами.