У Польщі, на відміну від Румунії, державні перетворення, що призвели до усунення від влади комуністів, відбувались мирним шляхом.
Фахівці називають це польським феноменом на шляху від комунізму до демократії. Вони переконують, що продовженням цього процесу була «шовкова революція». Пізніше їх називатимуть «кольоровими» революціями. Одна з них – Помаранчева – відбулась в Україні.
А почалося все, по суті, 20 років тому, коли лідери тодішньої Народної Польщі, зокрема лідер польських комуністів генерал Войцех Ярузельський, зрозуміли: продовжувати змагання з 10-мільйонним громадським рухом «Солідарність» – марна справа.
Успіху не принесло комуністам навіть запровадження у країні воєнного стану.
Генерал Ярузельський, незважаючи на гнівні голоси, що лунали з Кремля, погодився провести у 1989 частково вільні вибори до парламенту.
Польська Об’єднана Робітнича Партія та її політичні союзники погодилась віддати опозиції лише 35 відсотків мандатів до Сейму. Ситуація здавалася безнадійною, бо ж комуністи мали залишатися при владі.
Керівництво «Солідарності» з цим не погоджувалось. Але як перебрати владу з рук комуністів?
Поставили мету – розвалити парламентську більшість
Розповідаючи Радіо Свобода про тодішню політичну ситуацію в Польщі, оглядач видання «Жечпосполіта» Пьотр Косьцінський зазначив: «Лех Валенса та його співробітники придумали таке: треба розвалити існуючу парламентську більшість. «Солідарність» вийшла тоді з пропозицією укладення договору про співробітництво з двома партіями, що у період Народної Польщі творили владну коаліцію з комуністами».
Лех Валенса вирішив ударити по партіях-супутниках Польської об’єднаної робітничої Партії – найслабшій ділянці ланцюга політичної парламентської більшості, зауважив Пьотр Косьцінський.
Саме 17 серпня 1989 року, коли лідер «Солідарності» поставив свій підпис під документом про створення нової коаліції, відкрився шлях до утворення в Польщі парламентської більшості, а потім – першого у Центральній Європі некомуністичного уряду.
«Солідарність», зі свого боку, пішла на поступки комуністам. Вона погодилась на те, щоб до наступних дострокових виборів президентом був генерал Войцех Ярузельський.
Пізніше поляки оберуть президентом Леха Валенсу.
Отож польський феномен мирних політичних перетворень полягає в тому, що влада та опозиція на певний час домовились про розподіл сфер впливів.
«Комуністів цілковито усунули від влади, однак їх не позбавили політичних впливів, – каже Пьотр Косьцінський. – Втім, вони самі віддали правління країною в руки людей, які ніколи не були при владі. Усе це вдалося зробити мирним шляхом демократичних виборів, створенням некомуністичної коаліції та уряду».
Новий, некомуністичний уряд Польщі формували колишні лідери дисидентського руху.
Польські дисиденти були вражені від зустрічі з українськими
Після падіння СРСР вони часто бували в Україні. Зокрема, делегація «Солідарності» була на першому з’їзді Народного руху України. Польські дисиденти були вражені зустріччю з українськими правозахисниками, зокрема Левком Лук’яненком.
Колишній польський дисидент Генрик Вуєц у розмові з Радіо Свобода сказав, що масштабність політичних репресій в СРСР шокувала його. «У комуністичній Польщі правозахисникові світило сісти за ґрати від 6 до 9 років, а у вас – удвічі більше», – зазначив Генрик Вуєц.
Поляки вшанували людину, яку удостоїли Нобелівської премії. Ім’я Леха Валенси присвоїли аеропорту в Ґданську. У цьому місті також випустили гроші з зображенням лідера «Солідарності», а мешканці міста, що неподалік Ґданська написали листа мерії, що хочуть мати у себе вулицю Леха Валенси.
Нині власником заводу, де колись працював електриком колишній президент Польщі, є українська компанія ІСД.
(Варшава – Прага – Київ)
Фахівці називають це польським феноменом на шляху від комунізму до демократії. Вони переконують, що продовженням цього процесу була «шовкова революція». Пізніше їх називатимуть «кольоровими» революціями. Одна з них – Помаранчева – відбулась в Україні.
А почалося все, по суті, 20 років тому, коли лідери тодішньої Народної Польщі, зокрема лідер польських комуністів генерал Войцех Ярузельський, зрозуміли: продовжувати змагання з 10-мільйонним громадським рухом «Солідарність» – марна справа.
Успіху не принесло комуністам навіть запровадження у країні воєнного стану.
Генерал Ярузельський, незважаючи на гнівні голоси, що лунали з Кремля, погодився провести у 1989 частково вільні вибори до парламенту.
Польська Об’єднана Робітнича Партія та її політичні союзники погодилась віддати опозиції лише 35 відсотків мандатів до Сейму. Ситуація здавалася безнадійною, бо ж комуністи мали залишатися при владі.
Керівництво «Солідарності» з цим не погоджувалось. Але як перебрати владу з рук комуністів?
Поставили мету – розвалити парламентську більшість
Розповідаючи Радіо Свобода про тодішню політичну ситуацію в Польщі, оглядач видання «Жечпосполіта» Пьотр Косьцінський зазначив: «Лех Валенса та його співробітники придумали таке: треба розвалити існуючу парламентську більшість. «Солідарність» вийшла тоді з пропозицією укладення договору про співробітництво з двома партіями, що у період Народної Польщі творили владну коаліцію з комуністами».
Лех Валенса вирішив ударити по партіях-супутниках Польської об’єднаної робітничої Партії – найслабшій ділянці ланцюга політичної парламентської більшості, зауважив Пьотр Косьцінський.
Саме 17 серпня 1989 року, коли лідер «Солідарності» поставив свій підпис під документом про створення нової коаліції, відкрився шлях до утворення в Польщі парламентської більшості, а потім – першого у Центральній Європі некомуністичного уряду.
«Солідарність», зі свого боку, пішла на поступки комуністам. Вона погодилась на те, щоб до наступних дострокових виборів президентом був генерал Войцех Ярузельський.
Пізніше поляки оберуть президентом Леха Валенсу.
Отож польський феномен мирних політичних перетворень полягає в тому, що влада та опозиція на певний час домовились про розподіл сфер впливів.
«Комуністів цілковито усунули від влади, однак їх не позбавили політичних впливів, – каже Пьотр Косьцінський. – Втім, вони самі віддали правління країною в руки людей, які ніколи не були при владі. Усе це вдалося зробити мирним шляхом демократичних виборів, створенням некомуністичної коаліції та уряду».
Новий, некомуністичний уряд Польщі формували колишні лідери дисидентського руху.
Польські дисиденти були вражені від зустрічі з українськими
Після падіння СРСР вони часто бували в Україні. Зокрема, делегація «Солідарності» була на першому з’їзді Народного руху України. Польські дисиденти були вражені зустріччю з українськими правозахисниками, зокрема Левком Лук’яненком.
Колишній польський дисидент Генрик Вуєц у розмові з Радіо Свобода сказав, що масштабність політичних репресій в СРСР шокувала його. «У комуністичній Польщі правозахисникові світило сісти за ґрати від 6 до 9 років, а у вас – удвічі більше», – зазначив Генрик Вуєц.
Поляки вшанували людину, яку удостоїли Нобелівської премії. Ім’я Леха Валенси присвоїли аеропорту в Ґданську. У цьому місті також випустили гроші з зображенням лідера «Солідарності», а мешканці міста, що неподалік Ґданська написали листа мерії, що хочуть мати у себе вулицю Леха Валенси.
Нині власником заводу, де колись працював електриком колишній президент Польщі, є українська компанія ІСД.
(Варшава – Прага – Київ)
