Севастополь – Минулорічна серпнева війна в Грузії показала не тільки рішучість Кремля у просуванні своїх часто авантюрних планів і неготовність Заходу так само рішуче їм протистояти. Вона ще й показала всю вразливість України, на території якої дислокуються російські війська. Проти своєї волі Київ втягнули у війну проти країни, яку вважає партнером і союзником... Але хто виключить, що в майбутньому у Росії не буде такого ж конфлікту з Туреччиною чи союзником Грузії – США?
Загалом роль Чорноморського флоту Росії в російсько-грузинському збройному конфлікті серпня 2008 року була другорядною, але важливою. Російські кораблі блокували північну частину грузинського узбережжя, а також знищили військовий флот і військову та цивільну інфраструктуру в порту Поті та довкола нього. Літаки морської авіації ЧФ Росії також вели розвідку і наводили бомбардувальників на цілі. В усіх випадках були задіяні сили, що дислокуються на українській території, – в Криму.
Військовослужбовці ЧФ Росії отримали повноцінний бойовий досвід
У війні проти Грузії брали участь майже два десятки плавзасобів Чорноморського флоту Росії. Більшість з них – із Севастопольської бази. Частина сил була перекинута з Криму на Північний Кавказ ще до конфлікту. Якраз незадовго до початку бойових дій там завершилися широкомасштабні військові навчання «Кавказ-2008».
Коли ЧФ Росії отримав наказ висуватися до грузинського узбережжя, в районі Новоросійська вже перебувала група плавзасобів Чорноморського флоту, які базуються на території України. Серед них – великі десантні кораблі «Цезарь Кунников», «Саратов» та «Ямал» та деякі інші.
У складі групи, яка вийшла з Севастополя під вечір 9 серпня 2008 року, було близько десятка суден, у тому числі – флагман флоту, гвардійський ракетний крейсер «Москва», сторожовий корабель «Смєтлівий», малий ракетний корабель «Міраж», ракетні катери «Гроза» та «Івановєц», малі протичовневі кораблі «Алєксандровєц» і «Муромєц», а також два допоміжних судна «Епрон» та «Генерал Рябіков».
На борту «Москви» перебував командувач Чорноморського флоту віце-адмірал Олександр Клєцков із оперативною групою. Загалом оперативне керування бойовими діями флотських сил здійснювалося із запасного командного пункту (ЗКП) Чорноморського флоту РФ у Новоросійській базі.
Крім того, Росія задіяла для бомбардувань Грузії літаки морської авіації ЧФ, які базуються в Качі під Севастополем. Кілька бомбардувальників заздалегідь були перекинуті до Анапи на Північному Кавказі. Також розвідувальні літаки Су-24 штурмової авіації ЧФ, які дислокуються в Гвардійському під Сімферополем, проводили розвідку грузинського узбережжя і східної акваторії Чорного моря, наводили бомбардувальників на цілі.
Тоді Служба інформації і громадських зв`язків ВМФ Росії офіційно повідомила, що «відповідно до Конституції, рішенням Верховного головнокомандуючого Збройними Силами РФ кораблі Військово-морського Флоту Російської Федерації розпочали патрулювання морських просторів біля узбережжя Абхазії, поблизу зони збройного конфлікту в Південній Осетії». Російські військові заявили, що не блокують грузинські порти і силу застосують лише «з метою реалізації невід`ємного права російської сторони на самооборону».
Така можливість випала в грузинських територіальних водах поблизу порту Поті, коли група російських кораблів обстріляла чотири катери морської охорони Грузії. МРК «Міраж» затратив дві протикорабельні ракети, щоб вразити один із них. Катер «Тбілісі» в результаті попадання однієї ракети потонув на рейді Потійського порту. Кораблі Чорноморського флоту Росії згодом кілька діб блокували в Поті український автомобільно-залізничний пором «Грейфсвальд». Саме через цю блокаду між українськими та грузинськими портами було перерване регулярне морське сполучення. Крім того, російські військові, які на певний час увійшли до Поті, знищили і військову, і цивільну інфраструктуру порту, пограбували кілька цивільних об’єктів та затопили два катери: один – морської охорони, інший – портофлоту.
Війна постукала у двері севастопольців
Цілком можливо, що це було не стільки тактичним ходом російського командування, скільки – звичайною помстою військових. Адже, і російська, і українська преса, вже не кажучи про грузинську, тоді повідомляли, що грузини своїм вогнем пошкодили три російські кораблі. За інформацією севастопольського Радіо Бриз, яке посилалося на власні військові джерела, МРК «Міраж» отримав серйозні пошкодження під час обстрілу артилерією берегових військ Грузії, коли він підійшов до узбережжя поблизу порту Поті. До Новоросійська через втрату ходу «Міраж» буксирувало рятувальне судно ЧФ Росії.
За даними тих же джерел, пошкодження отримав і малий протичовновий корабель «Муромєц», але він до судноремонтного заводу в Новоросійську дійшов самостійно. Там же залатав борт і провів ремонт надбудови корабля, куди потрапили два грузинських снаряди, і флагман Чорноморського флоту Росії ГРК «Москва». За повідомленням Радіо Бриз, серед екіпажів згаданих трьох кораблів були жертви – і загиблі, і поранені. Правда, мешканців Севастополя серед них не було, хоча на борту допоміжних суден ЧФ як члени екіпажів перебували і громадяни України.
Головне командування ВМФ Росії тоді спростувало інформацію, що російські військові кораблі отримали пошкодження, а серед їхніх екіпажів були постраждалі внаслідок бойових дій. Однак, саме тоді із Севастополя до Новоросійська терміново вийшла російська плавуча майстерня ПМК. Командир МРК «Міраж» капітан 3-го рангу Іван Дубік був представлений до високої державної нагороди – ордена Мужності і запрошений на президентський прийом до Кремля. Однак, до Севастополя він так і не повернувся. За офіційною версією, офіцер поїхав до Санкт-Петербурга на навчання у Військово-морській академії Збройних Сил Росії. Нема у Севастополі вже і «Міража» – корабель перевели на постійне базування до Новоросійська.
Водночас, частина кораблів ЧФ Росії з Новоросійської бази зараз тимчасово дислокується в абхазьких портах: 1-2 кораблі в Сухумі і кілька ракетних катерів – в Очамчирі. В Генштабі ЗС Росії колишній пункт перебування прикордонних кораблів КДБ СРСР в Очамчирському порту серйозно розглядається як можлива майбутня база Чорноморського флоту Росії.
Як уберегти севастопольців від російських воєн?
Офіційний Київ активно протестував проти участі дислокованих на українській території сил Чорноморського флоту РФ у російсько-грузинському військовому конфлікті. З цього приводу кілька офіційних заяв зробив МЗС України, спеціальне засідання провела Рада національної безпеки та оборони, за підсумками якого Президента України Віктор Ющенко підписав два укази: №705/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 серпня 2008 року «Про ситуацію навколо пересувань, пов’язаних із діяльністю військових формувань Чорноморського флоту Російської Федерації поза місцями їх дислокації на території України» і №706/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 серпня 2008 року «Питання перетинання державного кордону України військовослужбовцями, військовими кораблями (суднами забезпечення) і літальними апаратами Чорноморського флоту Російської Федерації, який перебуває на території України».
Крім того, Міністерство оборони України вжило низку активних заходів із підвищення рівня обороноздатності Збройних Сил у південних і східних регіонах країни. Туди були перекинуті деякі військові частини, а дислоковані там – посилені новою технікою та особовим складом. Насамперед це стосувалося сил Протиповітряної оборони і ракетних підрозділів Сухопутних військ та Військово-морських Сил України. У той же час у Криму пройшла низка масштабних військових навчань. Під час пересування російських кораблів у дні конфлікту та одразу після нього частина підрозділів ВМС і ППО України перебували у режимі підвищеної бойової готовності. На думку експертів, це дещо знизило агресивність російських військових у західногрузинському напрямку.
Керівник проекту Флот-2017 Дмитро Тимчук сказав Радіо Свобода, що підписання Президентом Ющенком двох згаданих указів було виправданим кроком, оскільки зменшило можливості російського командування вільно використовувати територію України в агресії проти Грузії. Згідно з нормами міжнародного права, дії Москви в грузинських регіонах підпадають під визначення «агресія» і надання Україною своєї території, на якій дислокується ЧФ Росії, для підготовки таких дій теж робить Україну учасницею цієї агресії, переконаний експерт.
За його словами, офіційний Тбілісі з розумінням поставився до ситуації, в якій опинився Київ. Але участь сил ЧФ Росії, дислокованих в Криму, в бойових діях на грузинській території та акваторії показала, що Україна проти своєї волі була втягнута у військовий конфлікт. Причому, її територія була використана для нападу на її ж стратегічного партнера і союзника. На думку Дмитра Тимчука, це суперечить національним інтересам України і свідчить, що вона стала заручником зовнішньої політики Росії, а це означає втрату Україною частини свого суверенітету.
Інший експерт, капітан 1 рангу запасу Мирослав Мамчак, зазначив, що президентські укази, хоч і відіграли і продовжують відігравати позитивну роль у питаннях базування іноземного флоту в Криму, все ж досі офіційно не визнаються ні МЗС Росії, ні командуванням Чорноморського флоту РФ як обов’язкові для російських військових на українській території правові документи. Хоча росіяни і змушені виконувати їхні положення, але, як вважає експерт, необхідна спеціальна російсько-українська угода про використання Росією сил Чорноморського флоту, які дислокують в Україні, у збройних конфліктах в інших регіонах.
Це необхідно для того, щоб уникнути як дипломатичних ускладнень, так і не наражати українських громадян, які живуть поблизу місць базування ЧФ Росії, на можливу відповідь ворожої Російській Федерації сторони.
Мирослав Мамчак каже, що цього разу Грузія не мала бажання і можливості нанести удар у відповідь по базі ЧФ Росії в Севастополі. Але хто виключить, що в майбутньому у Росії не буде такого ж конфлікту з Туреччиною чи союзником Грузії – США?
Тоді гарантувати безпеку севастопольцям ніхто не зможе.
(Сімферополь – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Військовослужбовці ЧФ Росії отримали повноцінний бойовий досвід
У війні проти Грузії брали участь майже два десятки плавзасобів Чорноморського флоту Росії. Більшість з них – із Севастопольської бази. Частина сил була перекинута з Криму на Північний Кавказ ще до конфлікту. Якраз незадовго до початку бойових дій там завершилися широкомасштабні військові навчання «Кавказ-2008».
Коли ЧФ Росії отримав наказ висуватися до грузинського узбережжя, в районі Новоросійська вже перебувала група плавзасобів Чорноморського флоту, які базуються на території України. Серед них – великі десантні кораблі «Цезарь Кунников», «Саратов» та «Ямал» та деякі інші.
У складі групи, яка вийшла з Севастополя під вечір 9 серпня 2008 року, було близько десятка суден, у тому числі – флагман флоту, гвардійський ракетний крейсер «Москва», сторожовий корабель «Смєтлівий», малий ракетний корабель «Міраж», ракетні катери «Гроза» та «Івановєц», малі протичовневі кораблі «Алєксандровєц» і «Муромєц», а також два допоміжних судна «Епрон» та «Генерал Рябіков».
На борту «Москви» перебував командувач Чорноморського флоту віце-адмірал Олександр Клєцков із оперативною групою. Загалом оперативне керування бойовими діями флотських сил здійснювалося із запасного командного пункту (ЗКП) Чорноморського флоту РФ у Новоросійській базі.
Крім того, Росія задіяла для бомбардувань Грузії літаки морської авіації ЧФ, які базуються в Качі під Севастополем. Кілька бомбардувальників заздалегідь були перекинуті до Анапи на Північному Кавказі. Також розвідувальні літаки Су-24 штурмової авіації ЧФ, які дислокуються в Гвардійському під Сімферополем, проводили розвідку грузинського узбережжя і східної акваторії Чорного моря, наводили бомбардувальників на цілі.
Тоді Служба інформації і громадських зв`язків ВМФ Росії офіційно повідомила, що «відповідно до Конституції, рішенням Верховного головнокомандуючого Збройними Силами РФ кораблі Військово-морського Флоту Російської Федерації розпочали патрулювання морських просторів біля узбережжя Абхазії, поблизу зони збройного конфлікту в Південній Осетії». Російські військові заявили, що не блокують грузинські порти і силу застосують лише «з метою реалізації невід`ємного права російської сторони на самооборону».
Така можливість випала в грузинських територіальних водах поблизу порту Поті, коли група російських кораблів обстріляла чотири катери морської охорони Грузії. МРК «Міраж» затратив дві протикорабельні ракети, щоб вразити один із них. Катер «Тбілісі» в результаті попадання однієї ракети потонув на рейді Потійського порту. Кораблі Чорноморського флоту Росії згодом кілька діб блокували в Поті український автомобільно-залізничний пором «Грейфсвальд». Саме через цю блокаду між українськими та грузинськими портами було перерване регулярне морське сполучення. Крім того, російські військові, які на певний час увійшли до Поті, знищили і військову, і цивільну інфраструктуру порту, пограбували кілька цивільних об’єктів та затопили два катери: один – морської охорони, інший – портофлоту.
Війна постукала у двері севастопольців
Цілком можливо, що це було не стільки тактичним ходом російського командування, скільки – звичайною помстою військових. Адже, і російська, і українська преса, вже не кажучи про грузинську, тоді повідомляли, що грузини своїм вогнем пошкодили три російські кораблі. За інформацією севастопольського Радіо Бриз, яке посилалося на власні військові джерела, МРК «Міраж» отримав серйозні пошкодження під час обстрілу артилерією берегових військ Грузії, коли він підійшов до узбережжя поблизу порту Поті. До Новоросійська через втрату ходу «Міраж» буксирувало рятувальне судно ЧФ Росії.
За даними тих же джерел, пошкодження отримав і малий протичовновий корабель «Муромєц», але він до судноремонтного заводу в Новоросійську дійшов самостійно. Там же залатав борт і провів ремонт надбудови корабля, куди потрапили два грузинських снаряди, і флагман Чорноморського флоту Росії ГРК «Москва». За повідомленням Радіо Бриз, серед екіпажів згаданих трьох кораблів були жертви – і загиблі, і поранені. Правда, мешканців Севастополя серед них не було, хоча на борту допоміжних суден ЧФ як члени екіпажів перебували і громадяни України.
Головне командування ВМФ Росії тоді спростувало інформацію, що російські військові кораблі отримали пошкодження, а серед їхніх екіпажів були постраждалі внаслідок бойових дій. Однак, саме тоді із Севастополя до Новоросійська терміново вийшла російська плавуча майстерня ПМК. Командир МРК «Міраж» капітан 3-го рангу Іван Дубік був представлений до високої державної нагороди – ордена Мужності і запрошений на президентський прийом до Кремля. Однак, до Севастополя він так і не повернувся. За офіційною версією, офіцер поїхав до Санкт-Петербурга на навчання у Військово-морській академії Збройних Сил Росії. Нема у Севастополі вже і «Міража» – корабель перевели на постійне базування до Новоросійська.
Водночас, частина кораблів ЧФ Росії з Новоросійської бази зараз тимчасово дислокується в абхазьких портах: 1-2 кораблі в Сухумі і кілька ракетних катерів – в Очамчирі. В Генштабі ЗС Росії колишній пункт перебування прикордонних кораблів КДБ СРСР в Очамчирському порту серйозно розглядається як можлива майбутня база Чорноморського флоту Росії.
Як уберегти севастопольців від російських воєн?
Офіційний Київ активно протестував проти участі дислокованих на українській території сил Чорноморського флоту РФ у російсько-грузинському військовому конфлікті. З цього приводу кілька офіційних заяв зробив МЗС України, спеціальне засідання провела Рада національної безпеки та оборони, за підсумками якого Президента України Віктор Ющенко підписав два укази: №705/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 серпня 2008 року «Про ситуацію навколо пересувань, пов’язаних із діяльністю військових формувань Чорноморського флоту Російської Федерації поза місцями їх дислокації на території України» і №706/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 серпня 2008 року «Питання перетинання державного кордону України військовослужбовцями, військовими кораблями (суднами забезпечення) і літальними апаратами Чорноморського флоту Російської Федерації, який перебуває на території України».
Крім того, Міністерство оборони України вжило низку активних заходів із підвищення рівня обороноздатності Збройних Сил у південних і східних регіонах країни. Туди були перекинуті деякі військові частини, а дислоковані там – посилені новою технікою та особовим складом. Насамперед це стосувалося сил Протиповітряної оборони і ракетних підрозділів Сухопутних військ та Військово-морських Сил України. У той же час у Криму пройшла низка масштабних військових навчань. Під час пересування російських кораблів у дні конфлікту та одразу після нього частина підрозділів ВМС і ППО України перебували у режимі підвищеної бойової готовності. На думку експертів, це дещо знизило агресивність російських військових у західногрузинському напрямку.
Керівник проекту Флот-2017 Дмитро Тимчук сказав Радіо Свобода, що підписання Президентом Ющенком двох згаданих указів було виправданим кроком, оскільки зменшило можливості російського командування вільно використовувати територію України в агресії проти Грузії. Згідно з нормами міжнародного права, дії Москви в грузинських регіонах підпадають під визначення «агресія» і надання Україною своєї території, на якій дислокується ЧФ Росії, для підготовки таких дій теж робить Україну учасницею цієї агресії, переконаний експерт.
За його словами, офіційний Тбілісі з розумінням поставився до ситуації, в якій опинився Київ. Але участь сил ЧФ Росії, дислокованих в Криму, в бойових діях на грузинській території та акваторії показала, що Україна проти своєї волі була втягнута у військовий конфлікт. Причому, її територія була використана для нападу на її ж стратегічного партнера і союзника. На думку Дмитра Тимчука, це суперечить національним інтересам України і свідчить, що вона стала заручником зовнішньої політики Росії, а це означає втрату Україною частини свого суверенітету.
Інший експерт, капітан 1 рангу запасу Мирослав Мамчак, зазначив, що президентські укази, хоч і відіграли і продовжують відігравати позитивну роль у питаннях базування іноземного флоту в Криму, все ж досі офіційно не визнаються ні МЗС Росії, ні командуванням Чорноморського флоту РФ як обов’язкові для російських військових на українській території правові документи. Хоча росіяни і змушені виконувати їхні положення, але, як вважає експерт, необхідна спеціальна російсько-українська угода про використання Росією сил Чорноморського флоту, які дислокують в Україні, у збройних конфліктах в інших регіонах.
Це необхідно для того, щоб уникнути як дипломатичних ускладнень, так і не наражати українських громадян, які живуть поблизу місць базування ЧФ Росії, на можливу відповідь ворожої Російській Федерації сторони.
Мирослав Мамчак каже, що цього разу Грузія не мала бажання і можливості нанести удар у відповідь по базі ЧФ Росії в Севастополі. Але хто виключить, що в майбутньому у Росії не буде такого ж конфлікту з Туреччиною чи союзником Грузії – США?
Тоді гарантувати безпеку севастопольцям ніхто не зможе.
(Сімферополь – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.