Протягом минулих 12 років виконання росіянами угод про тимчасове перебування їхніх військ у Севастополі та в Криму було радше винятком, ніж правилом. Вони поводились і поводяться, демонстративно нехтуючи угоди, зневажаючи українські закони. Лише останні факти: випадково українські міліціанти в липні поточного року зупинили російські військові авта, що без будь-якого погодження з центральною і місцевою владою перевозили вулицями густозаселених районів Севастополя крилаті ракети, до речі, без необхідного супроводження автоінспекцією, без необхідних заходів безпеки.
Страшно уявити, що могло статися, якби раптом у той російський кортеж випадково врізалася інша автівка! Крилаті ракети ЧФ розраховані на знищення великих бойових кораблів, зокрема авіаносців США та інших країн Північноатлантичного альянсу… Якби така ракета вибухнула поруч із житловими будинками, то в Севастополі забракло би вільних площ на міських цвинтарях. Яка влада тоді б відповідала, українська чи російська? І це не виняток: постійно відбуваються несанкціоновані й неконтрольовані Україною перевезення в Севастополь з території Російської Федерації військових вантажів, бойової техніки тощо.
Зокрема, готуючись до свята російського ВМФ 26 липня, всупереч забороні Президента України, російські моряки влаштовують стрільбу в головній бухті Севастополя, а 22 російські бронетранспортери намагалися заблокувати дорожній рух у центрі українського міста, але на цей раз українська міліція не дозволила їм цього. Якийсь російський адмірал, який випадково опинився перед об’єктивом телерадіокомпанії ВМС України «Бриз», сказав: «Дружба слов’янських народів смертельна, ми любимо один одного до поросячого вереску». До речі, є чутки, що тоді 22 російські бронетранспортери під Андріївським прапором ВМФ Росії збиралися влаштувати на центральних вулицях Севастополя щось на кшталт того параду, що був проведений ЧФ на вулицях окупованого грузинського міста Поті в серпні 2008 року.
На превеликий жаль, чимало українських політиків не розуміють, або не хочуть розуміти, що ЧФ Російської Федерації є головним чинником політичної і воєнної нестабільності в Севастополі, Криму та на цілому півдні держави. Допоки ЧФ перебуватиме на українській території, Україна не матиме спокою, Україна буде сидіти на діжці з порохом. Таким чином, виведення іноземного військового флоту за межі України є найважливішим питанням національної безпеки.
Але керівники різних російських відомств публічно заявляють, що Росія не виведе свої війська з України після 2017 року. Отже, Україні доведеться докладати величезних зусиль, щоб змусити Росію дотримуватися угод. Насамперед, Україна має виступати в цьому питанні консолідовано, адже російське керівництво з великою користю для себе перетворює чвари українських політиків на бонуси геополітичних інтересів Російської Федерації. Коли Україна діє послідовно і впевнено, це справляє належне враження на офіційну Москву. Наприклад, чітка позиці Віктора Ющенка щодо небажання його країни мати на своїй території іноземні військові формування призвела до того, що протягом його каденції в Росії заявили і реально розпочали будівництво потужної військово-морської бази (ВМБ) ЧФ на російському узбережжі в місті Новоросійську. З цього приводу російські діячі висловлюються дуже цікаво: «Незалежно від того, як буде вирішено питання з Севастополем, ВМБ у Новоросійську буде збудовано». Якби вони були впевнені, що питання з Севастополем вирішать на їхню користь, то навряд чи стали б у добу світової фінансової кризи витрачати мільярди доларів на створення великої ВМБ. Це означає, що вони змушені зважати на позицію України, коли ця позиція є твердою і однозначною. Тому великі надії в Кремлі покладають на зміну влади в Україні, на перемогу на президентських виборах промосковського кандидата, з яким можна було б пролонгувати базування російського флоту в Україні ще на 10-15 років, а потім назавжди.
Химерні ілюзії й реальні можливості
Нині російський Чорноморський флот за рівнем воєнної потуги має гарантовані шанси на успіх лише у можливому протистоянні з ВМС Грузії, тоді як у можливому конфлікті з ВМС Болгарії чи Румунії ЧФ Російської Федерації таких шансів не має, а про якісь позитивні перспективи змагань із флотом Туреччини взагалі не йдеться. Це є певним віддзеркаленням загальної кризи ВМФ Росії та її національного військового кораблебудування. Коли головнокомандувач російського флоту адмірал Висоцький заявляв, що незабаром його флот отримає кілька авіаносних з’єднань, то це було жартом. Адже сьогодні лише одна держава світу може собі дозволити утримувати авіаносні з’єднання – це США.
Саме для тиску на Грузію може бути реалізована ідея створення великої ВМБ ЧФ поблизу абхазького міста Очамчира, що надасть можливість не тільки контролювати нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан, але й в разі потреби загрожувати газопроводу «Набукко» (в перспективі).
При цьому російське кораблебудування поступово втрачає здатність будувати навіть кораблі класу «фрегат» і вперше за багато років представники російського міністерства оборони визнали можливість придбання бойових кораблів для свого ВМФ за кордоном.
Москва не має ілюзій щодо реальних можливостей свого флоту в Чорному морі, не кажучи вже про Середземне. Тому ЧФ потрібен Кремлю для того, щоб тримати в постійній напрузі Україну і в разі потреби створювати штучні кризи в російсько-українських відносинах, організовувати стратегічні й тактичні провокації на півдні, погрожувати можливим збройним конфліктом.
«Обмежувач суверенітету України»
ЧФ Росії є дуже своєрідним військово-політичним феноменом, який деякі дотепники називають «плавучою Придністровською республікою», маючи на увазі те, що він є оплотом усіх антидержавних сил півдня України. ЧФ Російської Федерації вельми активно втручається у внутрішні справи України, виступаючи окремим політичним гравцем на українській політичній сцені. Ця роль забезпечується незаконним подвійним громадянством багатьох офіцерів ЧФ, що дає їм можливість брати участь в політичній боротьбі, у виборах, демонстраціях і т.д.
ЧФ Російської Фдерації виконує багато неналежних військовим угрупованням функцій, зокрема є базою для окремої інформаційної політики в Севастополі й Криму, окремої освітньої політики (особливий зв’язок із так званою Чорноморською філією Московського університету імені Ломоносова, що використовує як навчальні корпуси будинки Лазаревських касарень Чорноморського флоту в Севастополі), окремої культурної і соціальної політики (на базі севастопольського Будинку офіцерів ЧФ Росії утворено безліч молодечих, пенсіонерських, жіночих, дитячих організацій і гуртків, товариств за інтересами, що працюють в тому числі з громадянами України в Севастополі), діє телебачення ЧФ, що охоплює місто і Автономну республіку Крим, друкарня офіційного органу ЧФ РФ газети «Флаг Родіни» друкує десятки патологічно антиукраїнських видань. ЧФ намагається проникнути в усі клітини місцевого життя і міцно в них утримуватися. Чимало ветеранів ЧФ, що вийшовши у відставку, працюють в міських органах влади України, продовжують підтримувати зв’язки з колишнім місцем служби.
Як написала одна з антиукраїнських газети, що друкуються «Флагом Родіни»: «Чорноморський флот є природним обмежувачем суверенітету України».
Найбільші надії російських прихильників довічного базування ЧФ на українській території покладаються на відсутність в України сильної, консолідованої і національно орієнтованої влади.
Якщо ж таку владу буде встановлено, то незважаючи на всі «страшні клятви», істерики і погрози, російським військовим морякам в українському Севастополі доведеться згадати про 2017 рік і славетне місто Новоросійськ на чорноморському узбережжі Кавказу.
Однак сам по собі ЧФ Росії гостинну Україну не покине, це може статися лише внаслідок національно-політичного консенсусу українського народу та його керівних еліт щодо найпекучіших питань національної безпеки.
(Севастополь – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Страшно уявити, що могло статися, якби раптом у той російський кортеж випадково врізалася інша автівка! Крилаті ракети ЧФ розраховані на знищення великих бойових кораблів, зокрема авіаносців США та інших країн Північноатлантичного альянсу… Якби така ракета вибухнула поруч із житловими будинками, то в Севастополі забракло би вільних площ на міських цвинтарях. Яка влада тоді б відповідала, українська чи російська? І це не виняток: постійно відбуваються несанкціоновані й неконтрольовані Україною перевезення в Севастополь з території Російської Федерації військових вантажів, бойової техніки тощо.
Зокрема, готуючись до свята російського ВМФ 26 липня, всупереч забороні Президента України, російські моряки влаштовують стрільбу в головній бухті Севастополя, а 22 російські бронетранспортери намагалися заблокувати дорожній рух у центрі українського міста, але на цей раз українська міліція не дозволила їм цього. Якийсь російський адмірал, який випадково опинився перед об’єктивом телерадіокомпанії ВМС України «Бриз», сказав: «Дружба слов’янських народів смертельна, ми любимо один одного до поросячого вереску». До речі, є чутки, що тоді 22 російські бронетранспортери під Андріївським прапором ВМФ Росії збиралися влаштувати на центральних вулицях Севастополя щось на кшталт того параду, що був проведений ЧФ на вулицях окупованого грузинського міста Поті в серпні 2008 року.
На превеликий жаль, чимало українських політиків не розуміють, або не хочуть розуміти, що ЧФ Російської Федерації є головним чинником політичної і воєнної нестабільності в Севастополі, Криму та на цілому півдні держави. Допоки ЧФ перебуватиме на українській території, Україна не матиме спокою, Україна буде сидіти на діжці з порохом. Таким чином, виведення іноземного військового флоту за межі України є найважливішим питанням національної безпеки.
Але керівники різних російських відомств публічно заявляють, що Росія не виведе свої війська з України після 2017 року. Отже, Україні доведеться докладати величезних зусиль, щоб змусити Росію дотримуватися угод. Насамперед, Україна має виступати в цьому питанні консолідовано, адже російське керівництво з великою користю для себе перетворює чвари українських політиків на бонуси геополітичних інтересів Російської Федерації. Коли Україна діє послідовно і впевнено, це справляє належне враження на офіційну Москву. Наприклад, чітка позиці Віктора Ющенка щодо небажання його країни мати на своїй території іноземні військові формування призвела до того, що протягом його каденції в Росії заявили і реально розпочали будівництво потужної військово-морської бази (ВМБ) ЧФ на російському узбережжі в місті Новоросійську. З цього приводу російські діячі висловлюються дуже цікаво: «Незалежно від того, як буде вирішено питання з Севастополем, ВМБ у Новоросійську буде збудовано». Якби вони були впевнені, що питання з Севастополем вирішать на їхню користь, то навряд чи стали б у добу світової фінансової кризи витрачати мільярди доларів на створення великої ВМБ. Це означає, що вони змушені зважати на позицію України, коли ця позиція є твердою і однозначною. Тому великі надії в Кремлі покладають на зміну влади в Україні, на перемогу на президентських виборах промосковського кандидата, з яким можна було б пролонгувати базування російського флоту в Україні ще на 10-15 років, а потім назавжди.
Химерні ілюзії й реальні можливості
Нині російський Чорноморський флот за рівнем воєнної потуги має гарантовані шанси на успіх лише у можливому протистоянні з ВМС Грузії, тоді як у можливому конфлікті з ВМС Болгарії чи Румунії ЧФ Російської Федерації таких шансів не має, а про якісь позитивні перспективи змагань із флотом Туреччини взагалі не йдеться. Це є певним віддзеркаленням загальної кризи ВМФ Росії та її національного військового кораблебудування. Коли головнокомандувач російського флоту адмірал Висоцький заявляв, що незабаром його флот отримає кілька авіаносних з’єднань, то це було жартом. Адже сьогодні лише одна держава світу може собі дозволити утримувати авіаносні з’єднання – це США.
Саме для тиску на Грузію може бути реалізована ідея створення великої ВМБ ЧФ поблизу абхазького міста Очамчира, що надасть можливість не тільки контролювати нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан, але й в разі потреби загрожувати газопроводу «Набукко» (в перспективі).
При цьому російське кораблебудування поступово втрачає здатність будувати навіть кораблі класу «фрегат» і вперше за багато років представники російського міністерства оборони визнали можливість придбання бойових кораблів для свого ВМФ за кордоном.
Москва не має ілюзій щодо реальних можливостей свого флоту в Чорному морі, не кажучи вже про Середземне. Тому ЧФ потрібен Кремлю для того, щоб тримати в постійній напрузі Україну і в разі потреби створювати штучні кризи в російсько-українських відносинах, організовувати стратегічні й тактичні провокації на півдні, погрожувати можливим збройним конфліктом.
«Обмежувач суверенітету України»
ЧФ Росії є дуже своєрідним військово-політичним феноменом, який деякі дотепники називають «плавучою Придністровською республікою», маючи на увазі те, що він є оплотом усіх антидержавних сил півдня України. ЧФ Російської Федерації вельми активно втручається у внутрішні справи України, виступаючи окремим політичним гравцем на українській політичній сцені. Ця роль забезпечується незаконним подвійним громадянством багатьох офіцерів ЧФ, що дає їм можливість брати участь в політичній боротьбі, у виборах, демонстраціях і т.д.
ЧФ Російської Фдерації виконує багато неналежних військовим угрупованням функцій, зокрема є базою для окремої інформаційної політики в Севастополі й Криму, окремої освітньої політики (особливий зв’язок із так званою Чорноморською філією Московського університету імені Ломоносова, що використовує як навчальні корпуси будинки Лазаревських касарень Чорноморського флоту в Севастополі), окремої культурної і соціальної політики (на базі севастопольського Будинку офіцерів ЧФ Росії утворено безліч молодечих, пенсіонерських, жіночих, дитячих організацій і гуртків, товариств за інтересами, що працюють в тому числі з громадянами України в Севастополі), діє телебачення ЧФ, що охоплює місто і Автономну республіку Крим, друкарня офіційного органу ЧФ РФ газети «Флаг Родіни» друкує десятки патологічно антиукраїнських видань. ЧФ намагається проникнути в усі клітини місцевого життя і міцно в них утримуватися. Чимало ветеранів ЧФ, що вийшовши у відставку, працюють в міських органах влади України, продовжують підтримувати зв’язки з колишнім місцем служби.
Як написала одна з антиукраїнських газети, що друкуються «Флагом Родіни»: «Чорноморський флот є природним обмежувачем суверенітету України».
Найбільші надії російських прихильників довічного базування ЧФ на українській території покладаються на відсутність в України сильної, консолідованої і національно орієнтованої влади.
Якщо ж таку владу буде встановлено, то незважаючи на всі «страшні клятви», істерики і погрози, російським військовим морякам в українському Севастополі доведеться згадати про 2017 рік і славетне місто Новоросійськ на чорноморському узбережжі Кавказу.
Однак сам по собі ЧФ Росії гостинну Україну не покине, це може статися лише внаслідок національно-політичного консенсусу українського народу та його керівних еліт щодо найпекучіших питань національної безпеки.
(Севастополь – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
