Брюссель – Підписана минулого тижня угода щодо реалізації проекту газогону «Набукко» продовжує інтригувати своєю неясністю. Адже досі невідомо, яким газом наповнюватиметься труба, що має простягнутися від Каспійського моря через Туреччину, Балкани і закінчиться аж у Австрії. Цей альтернативний газопровід має додати ваги Європі перед примхами непепедбачуваного й вимогливого постачальника, яким виявилася Росія. То хто ж буде надійним і стабільним постачальником газу до Європи цим шляхом? Свої думки з цього приводу висловлюють і американські фахівці з енергетичної безпеки.
На перший погляд все просто: через 5 років газогін «Набукко» має бути прокладений, і першим, хто наповнить цю трубу, буде Азербайджан.
100-відсоткову віддачу європейські споживачі мають відчути від цього нового, альтернативного газопроводу десь близько 2020 року. За підрахунками, тоді доля центральноазійського блакитного палива у Євросоюзі становитиме 10 відсотків. Експерти переконані, що це має дещо похитнути, так би мовити, «газово-політичну диктатуру Росії» на всьому континенті.
Та чи зможе Азербайджан забезпечити ці постачання, адже річні обсяги мали б складати аж 8 мільярдів кубометрів газу? Та ще й Кремль політично й економічно посилює свій вплив на Баку.
«Доля проекту залежить від грошей і Росії»
Стівен Бленк, професор з питань національної безпеки американського військового коледжу, зазначає, що все залежатиме саме від того, чи зможуть азербайджанці за допомогою європейців докласти достатньо зусиль на реалізацію проекту? З іншого боку, вирішальним буде те, чи вдасться офіційному Баку протистояти тиску з боку Москви.
«Проблема не в тому, що може не вистачити газу для наповнення «Набукко», – пояснює Стівен Ґрін. – Справа, по-перше, у тім, чи має проект достатньо фінансів, щоб гарантувати цим постачальникам, що газогін може бути прокладений з їхньої країни через Каспійське море чи деінде у Європі. По-друге, чи вистоїть цей проект перед тиском Росії? Виглядає, що протистояти росіянам Азербайджан зміг би, але фінансування ще немає. Інакше кажучи, про шлюб домовленість є. І як завжди буває після заручин, мова йде про тривалі стосунки, тож переговори теж займуть чимало часу».
Ці політичні та економічні ризики можуть призвести до того, що Росія може переконати Азербайджан відмовитися від надання газу для «Набукко». Як наслідок, решта країн регіону теж утримаються від фінансування газопроводу. У цьому випадку росіяни будуть переможцями того, що вони самі називають «економічною війною з Європою», зауважує Стівен Бленк.
«Якщо «Набукко» не побудують, російський газопровід «Південний потік» та газопроводи через Україну та Білорусь стануть єдиними безальтернативними шляхами півдня Європи, – каже американський експерт. – Це дасть можливість Росії чинити силовий тиск та значно посилить її позицію основного газопостачальника Європи. Саме про це і йдеться. Я маю на увазі те, що росіяни не мають інших важелів, окрім численних економічних та політичних інтриг. Це огидно, це жорстоко, проте стосується здебільшого економіки. Мова не йде про зброю і війська, що наближаються до кордонів. Та все ж це потужна сила».
«Не слід ховатися від дощу під ринвою»
Але не лише Азербайджан може постачати газ для «Набукко». І хоча європейські лідери дещо неохоче говорять про альтернативних постачальників, про це слід подбати, вважає Кеннет Ґрін, експерт із енергетичних питань Американського інституту підприємництва.
При цьому все залежить від наявних обсягів газу та політичних засад цих країн. Наприклад, Іран, на який накладені санкції за його ядерну програмубта котрий погрожує американським і європейським союзникам, – хоча й потужний, проте не надійний потенційний постачальник. Кеннет Ґрін каже, що «відійти від російського «Газпрому», щоб стати залежним від Ірану, це ніби сховатися від дощу під ринвою».
Інші можливі постачальники – Казахстан та Туркменистан – це навіть кращі альтернативи Азербайджану. Проте ці країни – республіки колишнього Радянського Союзу, Росія може переконати їх постачати газ тільки її газогонами, каже Кеннет Ґрін.
Та загалом, твердять експерти, можливостей є багато, тому важко перебачити, що зрештою станеться з проектом «Набукко». Навіть якщо його й побудують.
(Брюссель – Прага – Київ)
100-відсоткову віддачу європейські споживачі мають відчути від цього нового, альтернативного газопроводу десь близько 2020 року. За підрахунками, тоді доля центральноазійського блакитного палива у Євросоюзі становитиме 10 відсотків. Експерти переконані, що це має дещо похитнути, так би мовити, «газово-політичну диктатуру Росії» на всьому континенті.
Та чи зможе Азербайджан забезпечити ці постачання, адже річні обсяги мали б складати аж 8 мільярдів кубометрів газу? Та ще й Кремль політично й економічно посилює свій вплив на Баку.
«Доля проекту залежить від грошей і Росії»
Стівен Бленк, професор з питань національної безпеки американського військового коледжу, зазначає, що все залежатиме саме від того, чи зможуть азербайджанці за допомогою європейців докласти достатньо зусиль на реалізацію проекту? З іншого боку, вирішальним буде те, чи вдасться офіційному Баку протистояти тиску з боку Москви.
«Проблема не в тому, що може не вистачити газу для наповнення «Набукко», – пояснює Стівен Ґрін. – Справа, по-перше, у тім, чи має проект достатньо фінансів, щоб гарантувати цим постачальникам, що газогін може бути прокладений з їхньої країни через Каспійське море чи деінде у Європі. По-друге, чи вистоїть цей проект перед тиском Росії? Виглядає, що протистояти росіянам Азербайджан зміг би, але фінансування ще немає. Інакше кажучи, про шлюб домовленість є. І як завжди буває після заручин, мова йде про тривалі стосунки, тож переговори теж займуть чимало часу».
Ці політичні та економічні ризики можуть призвести до того, що Росія може переконати Азербайджан відмовитися від надання газу для «Набукко». Як наслідок, решта країн регіону теж утримаються від фінансування газопроводу. У цьому випадку росіяни будуть переможцями того, що вони самі називають «економічною війною з Європою», зауважує Стівен Бленк.
«Якщо «Набукко» не побудують, російський газопровід «Південний потік» та газопроводи через Україну та Білорусь стануть єдиними безальтернативними шляхами півдня Європи, – каже американський експерт. – Це дасть можливість Росії чинити силовий тиск та значно посилить її позицію основного газопостачальника Європи. Саме про це і йдеться. Я маю на увазі те, що росіяни не мають інших важелів, окрім численних економічних та політичних інтриг. Це огидно, це жорстоко, проте стосується здебільшого економіки. Мова не йде про зброю і війська, що наближаються до кордонів. Та все ж це потужна сила».
«Не слід ховатися від дощу під ринвою»
Але не лише Азербайджан може постачати газ для «Набукко». І хоча європейські лідери дещо неохоче говорять про альтернативних постачальників, про це слід подбати, вважає Кеннет Ґрін, експерт із енергетичних питань Американського інституту підприємництва.
При цьому все залежить від наявних обсягів газу та політичних засад цих країн. Наприклад, Іран, на який накладені санкції за його ядерну програмубта котрий погрожує американським і європейським союзникам, – хоча й потужний, проте не надійний потенційний постачальник. Кеннет Ґрін каже, що «відійти від російського «Газпрому», щоб стати залежним від Ірану, це ніби сховатися від дощу під ринвою».
Інші можливі постачальники – Казахстан та Туркменистан – це навіть кращі альтернативи Азербайджану. Проте ці країни – республіки колишнього Радянського Союзу, Росія може переконати їх постачати газ тільки її газогонами, каже Кеннет Ґрін.
Та загалом, твердять експерти, можливостей є багато, тому важко перебачити, що зрештою станеться з проектом «Набукко». Навіть якщо його й побудують.
(Брюссель – Прага – Київ)