Івано-Франківcьк – Українські барди з Києва, Львова, Івано-Франківська зібралися на вечір-спогад гумористичної авторської пісні та співаної поезії «На Вишеньках у Стаса» – пошанування барда-памфлетиста Тризубого Стаса. Автор понад 300 пісень та 1300 коротких анімаційних фільмів, опери «Корова Середа», фантастично-кримінального роману «Нічия земля» і кількох оповідань, мюзикла, п’єс, володар гран-прі фестивалю «Оберіг», дипломант «Червоної рути», він посів особливе місце в українській культурі. Похований в Івано-Франківську, в Дем’яновому Лазі, де відбулася поминальна панахида і було освячено місце, на якому за кошти родини Станіслава Щербатих зведуть капличку.
«По всій країні плачуть люди,
Безсилим болем тисне груди –
Від нас відходить в небуття
Рідніша за дитя стаття.
Ґуд бай, компартія…»
Псевдонім Тризубий Стас він сам пояснював тим, що має три зуби: на комсомол, компартію і профспілку. Проти них і спрямовані його гострі саркастичні пісні на соціальні теми. Хоча насправді деякі з них актуальні і сьогодні, що свідчить про особливий дар Станіслава Щербатих знаходити больові точки, та водночас про те, що зі зміною лозунгів і вивісок не все змінюється.
Це був особливий жанр – співані памфлети – і початок особливого явища в українській культурі, каже автор пісень із Києва Ігор Жук.
«Такий яскравий спалах, який, як кожний спалах, на жаль, обмежений в часі. Але, я думаю, він свою справу зробив і буде далі робити. А сам жанр – то порятунок, духовний порятунок. Найбільше імпонує в ньому те, що він не розтікається якимись загальними фразами про патріотизм, а точно знаходить больові точки і проводить терапію», – каже він.
Особлива любов Станіслава до Станіслава
«Я з України, з Івано-Франківська – може, хто чув?
Місто чудове, колись називалося Станіславув»
У півторарічному віці з Алтаю в Росії росіянина Станіслава привезли у це українське місто-тезку – адже до 1962 року воно звалося Станіславів чи й просто Станіслав. Воно стало йому рідним – за духом, мовою, камерністю.
Він прожив тут кілька десятиліть, але і після переїзду до Києва любив навідуватися до Івано-Франківська. Збиралися на квартирі у Петра Федорова місцеві барди Левко Боднар, Зоя Слободян, Леся Соболевська.
Станіслав Щербатих створив в Івано-Франківську клуб авторської пісні, який тепер носить його ім’я. Зоя Слободян каже, що основні віхи життя Стаса саме тут – вивчив українську мову, писав пісні, одружився.
«Мені здається, що так як він говорив українською, так мало хто з українців зараз говорить. І він просто так вжився тут, що це було його рідне місце – Івано-Франківськ», – пригадує вона.
Настільки рідним, що саме в Івано-Франківську Станіслава Щербатих поховали: в Дем’яновому Лазу, де розташований меморіальний комплекс на місці масового поховання закатованих енкаведистами галичан. 20 років тому він разом із дружиною Марійкою знімав фільм про ті розкопки, хоч мало хто про це знає.
Журналіст Тарас Лялик вважає, що творчість Тризубого Стаса ще чекає свого дослідження, адже він не лише писав пісні, а й популяризував український гумор.
«У 1996 році на 402 каналі почата передача «Галицька сміхота», яка проводилася в центрі Івано-Франківська. Ідея виникла у Стаса, він навіть написав сценарій цієї першої передачі. Була ідея проведення такого, як «Золотий гусак» у Києві, у нас в Франківську», – розповідає журналіст.
За задумом, цьогоріч мав відбутися перший фестиваль бардівської пісні. Поки що це вечір-спомин.
(Івано-Франківcьк – Прага – Київ)
Безсилим болем тисне груди –
Від нас відходить в небуття
Рідніша за дитя стаття.
Ґуд бай, компартія…»
Псевдонім Тризубий Стас він сам пояснював тим, що має три зуби: на комсомол, компартію і профспілку. Проти них і спрямовані його гострі саркастичні пісні на соціальні теми. Хоча насправді деякі з них актуальні і сьогодні, що свідчить про особливий дар Станіслава Щербатих знаходити больові точки, та водночас про те, що зі зміною лозунгів і вивісок не все змінюється.
Це був особливий жанр – співані памфлети – і початок особливого явища в українській культурі, каже автор пісень із Києва Ігор Жук.
«Такий яскравий спалах, який, як кожний спалах, на жаль, обмежений в часі. Але, я думаю, він свою справу зробив і буде далі робити. А сам жанр – то порятунок, духовний порятунок. Найбільше імпонує в ньому те, що він не розтікається якимись загальними фразами про патріотизм, а точно знаходить больові точки і проводить терапію», – каже він.
Особлива любов Станіслава до Станіслава
«Я з України, з Івано-Франківська – може, хто чув?
Місто чудове, колись називалося Станіславув»
У півторарічному віці з Алтаю в Росії росіянина Станіслава привезли у це українське місто-тезку – адже до 1962 року воно звалося Станіславів чи й просто Станіслав. Воно стало йому рідним – за духом, мовою, камерністю.
Він прожив тут кілька десятиліть, але і після переїзду до Києва любив навідуватися до Івано-Франківська. Збиралися на квартирі у Петра Федорова місцеві барди Левко Боднар, Зоя Слободян, Леся Соболевська.
Станіслав Щербатих створив в Івано-Франківську клуб авторської пісні, який тепер носить його ім’я. Зоя Слободян каже, що основні віхи життя Стаса саме тут – вивчив українську мову, писав пісні, одружився.
«Мені здається, що так як він говорив українською, так мало хто з українців зараз говорить. І він просто так вжився тут, що це було його рідне місце – Івано-Франківськ», – пригадує вона.
Настільки рідним, що саме в Івано-Франківську Станіслава Щербатих поховали: в Дем’яновому Лазу, де розташований меморіальний комплекс на місці масового поховання закатованих енкаведистами галичан. 20 років тому він разом із дружиною Марійкою знімав фільм про ті розкопки, хоч мало хто про це знає.
Журналіст Тарас Лялик вважає, що творчість Тризубого Стаса ще чекає свого дослідження, адже він не лише писав пісні, а й популяризував український гумор.
«У 1996 році на 402 каналі почата передача «Галицька сміхота», яка проводилася в центрі Івано-Франківська. Ідея виникла у Стаса, він навіть написав сценарій цієї першої передачі. Була ідея проведення такого, як «Золотий гусак» у Києві, у нас в Франківську», – розповідає журналіст.
За задумом, цьогоріч мав відбутися перший фестиваль бардівської пісні. Поки що це вечір-спомин.
(Івано-Франківcьк – Прага – Київ)