Київ – 2 травня 1986 року радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції. До кінця 1986 року свої домівки покинули понад 100 тисяч людей. Та чому евакуація розпочалась лише 2 травня, і керівництво держави так довго зволікало з рятуванням людей?
У перші два дні після аварії на Чорнобильській АЕС здійснювали евакуацію лише із 10-кілометрової зони. Зокрема, через півтори доби після вибуху на станції вивезли мешканців міста Прип’ять. А з 30-кілометрової зони перші п’ять днів після аварії людей не лише не вивозили – населення й не попереджали про загрозу радіації.
Зокрема, 1 травня сотні тисяч людей, у тому числі дітей, вивели на святковий парад у Києві, хоча рівень радіації у столиці України перевищував тоді допустимий у декілька десятків разів. Про це свідчать розсекречені документи радянських спецслужб.
Інформацію ж іноземної преси, зокрема, радіоповідомлення, радянська преса і телебачення називали брехнею та провокацією.
Керівництво УРСР приховувало інформацію про рівень небезпеки
Тодішнє керівництво радянської України пояснювало згодом свої дії необхідністю запобігти паніці серед населення. Зокрема, колишня голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко в документальному фільмі «Жінки Чорнобиля» запевнювала, що тодішнє керівництво України намагалось усіляко захистити людей. «Всі дуже сьогодні охочі аналізувати і говорити, а тоді потрібно було кожну хвилину, навіть не годину, а хвилину, ухвалювати рішення», – наголосила Валентина Шевченко.
Водночас у матеріалах кримінальної справи, порушеної 1992 року щодо дій тодішніх керівників України, зокрема, і першого секретаря ЦК КПУ Володимира Шербицького і голови Президії верховної ради УРСР Валентини Шевченко, зазначається, що керівництво УРСР інформацію про рівень небезпеки приховувало. «Щербицький, Ляшко та Шевченко вночі і вранці 26 квітня отримали достовірну інформацію, – мовиться у справі, – але… не ухвалили термінових заходів для захисту населення, а Ляшко в цей же день інформував Раду Міністрів УСРС, що нібито рівень радіації зменшується». Олександр Ляшко очолював тоді уряд УРСР.
Евакуювати з 30-кілометрової зони влада вирішила 2 травня – на шостий день після аварії. А 3 травня почали вивезення дітей з Києва та області.
Шкоди було б менше, якби українська влада не чекала вказівок із Москви
Під час подій 1986 року комуністична радянська влада вкотре не склала іспиту ані на людяність, ані на оперативність ухвалення рішень, вважає колишній міністр екології незалежної України Іван Заєць.
«Вони чекали вказівок із Москви. Це була влада, яка мало що розуміла як влада незалежна, – наголошує колишній міністр. – І тому ясно, що можна було зі значно меншою шкодою провести усі ці процеси, якби вчасно були прийняті рішення, якби тодішня влада не оглядалася на Москву».
За 3–4 місяці з небезпечних районів, включно з Києвом, в курортні міста та за кордон вивезли 700 тисяч дітей. Із 30-кілометрової зони до кінця 1986 року назавжди відселили понад 100 тисяч осіб.
Зокрема, 1 травня сотні тисяч людей, у тому числі дітей, вивели на святковий парад у Києві, хоча рівень радіації у столиці України перевищував тоді допустимий у декілька десятків разів. Про це свідчать розсекречені документи радянських спецслужб.
Інформацію ж іноземної преси, зокрема, радіоповідомлення, радянська преса і телебачення називали брехнею та провокацією.
Керівництво УРСР приховувало інформацію про рівень небезпеки
Тодішнє керівництво радянської України пояснювало згодом свої дії необхідністю запобігти паніці серед населення. Зокрема, колишня голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко в документальному фільмі «Жінки Чорнобиля» запевнювала, що тодішнє керівництво України намагалось усіляко захистити людей. «Всі дуже сьогодні охочі аналізувати і говорити, а тоді потрібно було кожну хвилину, навіть не годину, а хвилину, ухвалювати рішення», – наголосила Валентина Шевченко.
Водночас у матеріалах кримінальної справи, порушеної 1992 року щодо дій тодішніх керівників України, зокрема, і першого секретаря ЦК КПУ Володимира Шербицького і голови Президії верховної ради УРСР Валентини Шевченко, зазначається, що керівництво УРСР інформацію про рівень небезпеки приховувало. «Щербицький, Ляшко та Шевченко вночі і вранці 26 квітня отримали достовірну інформацію, – мовиться у справі, – але… не ухвалили термінових заходів для захисту населення, а Ляшко в цей же день інформував Раду Міністрів УСРС, що нібито рівень радіації зменшується». Олександр Ляшко очолював тоді уряд УРСР.
Евакуювати з 30-кілометрової зони влада вирішила 2 травня – на шостий день після аварії. А 3 травня почали вивезення дітей з Києва та області.
Шкоди було б менше, якби українська влада не чекала вказівок із Москви
Під час подій 1986 року комуністична радянська влада вкотре не склала іспиту ані на людяність, ані на оперативність ухвалення рішень, вважає колишній міністр екології незалежної України Іван Заєць.
«Вони чекали вказівок із Москви. Це була влада, яка мало що розуміла як влада незалежна, – наголошує колишній міністр. – І тому ясно, що можна було зі значно меншою шкодою провести усі ці процеси, якби вчасно були прийняті рішення, якби тодішня влада не оглядалася на Москву».
За 3–4 місяці з небезпечних районів, включно з Києвом, в курортні міста та за кордон вивезли 700 тисяч дітей. Із 30-кілометрової зони до кінця 1986 року назавжди відселили понад 100 тисяч осіб.