Брюссель – Енергетичне питання залишається «яблуком розбрату» між державами об’єднаної Європи. «Брюссель не має єдиної енергетичної політики стосовно Кремля», – кажуть експерти. Ситуації у 27-ми країнах ЄС дуже різні. Одні успадкували «вугільну традицію» у забезпеченні себе енергією. Інші – майже 100-відсотково залежать від атомних станцій. Проте, є й країни, які насамперед покладаються на російський газ. Через це потужні Німеччина та Італія сконцентровані на поглибленні зв’язків із Москвою. Тим часом, Кремль це вдало використовує для зміцнення своєї енергетичної монополії на континенті.
Упродовж десятиліття «Газпром» мав можливість купувати дешевий центрально-азійський газ для своїх співвітчизників, що не відзначаються великими статками. Тим часом, так би мовити, «домашні» газові ресурси продавалися Західній Європі мало не за ціною золота. Завдяки цій схемі Росія – європейський енергетичний монополіст – зуміла накопичити мільярдні прибутки.
Проте нещодавні газові перебої похитнули довіру до постачальника. Нині у намаганнях зберегти контроль над «хлібним» європейським ринком Москва готова вдатися до будь-яких методів: від дипломатії різних рівнів – до відвертого політичного тиску та зміцнення особистих зв’язків у владах ключових європейських держав.
Росія має «своїх» у ЄС
Італія, котра 30 відсотків експортованого газу отримує з Росії, разом із Німеччиною – найбільшим європейським клієнтом «Газпрому», – активно лобіюють російські інтереси. Причини зрозумілі, це пошуки гарантій газопостачань, а тому Рим і Берлін відстоюють стратегію двосторонніх зв’язків із Москвою. Тому час від часу німецькі чи італійські лідери «вистрілюють» заявами, на кшталт тієї, котру декілька днів тому зробив у Москві міністр економіки Італії Клаудіо Скайола. Висловлена ним ідея стосується продовження газогону «Блакитний потік» із Туреччини до Італії. Реалізація цього проекту мала б значно посилити позиції «Газпрому» на європейському ринку, вважають фахівці.
Європейські ж установи налаштовані на інші пріоритети. Брюссель поки що безуспішно намагається вибудувати стосунки з російськими лідерами на основі спільної європейської енергетичної політики. Що стосується конкретних планів, то ідеальним для Єврокомісії є прокладення прямого енергетичного коридору між Каспієм та Європейським Союзом.
Проте криза та нові повороти у європейсько-російських стосунках теж вносять свої корективи.
Газ: «скільки» і «за якою ціною»
Марк-Антуан Ейл-Маззеґа, експерт із «Фундації Роберта Шумана» та Центру міжнародних досліджень пояснює, що «причини нинішніх змін стратегії пов’язані із кризою, станом відносин із Кремлем та ростом споживання газу в самій Росії. Нині Євросоюз не спроможний вирахувати, скільки російського газу він потребуватиме в недалекому майбутньому. Сама ж Росія не готова сказати Європі, яку кількість газу вона зможе експортувати, коли, і, головне, за якими цінами».
Нині розробляються різні проекти газогонів. «Північний потік», технологічно складний та екологічно небезпечний, відстоюють Москва та Берлін. Найдорожчий в історії газогонів «Південний потік» відстоюють Москва та Рим. Брюссельський варіант «Набукко» не до вподоби «Газпрому», бо залишає росіян на узбіччі. Як наслідок побоювання «образити» друзів, офіційні Берлін та Рим теж не виявляють великого ентузіазму до брюссельського варіанту.
Україні ніщо не загрожує
Такий різнобій ідей та пріоритетів, як у площині «Росія – Євросоюз», так і в самій європейській співдружності, проте, не має вплинути на позиції України – центральної газотранзитної держави Європи.
«Україна залишатиметься неминучим та центральним шляхом надходження російського газу до Європи, – каже Марк-Антуан Ейл-Маззеґа. – Навіть, якщо газогони, які планує Росія із деякими європейськими країнами, і будуть прокладені, – це нічого не змінить для України, що залишатиметься важливою транзитною ланкою. Тому модернізувати українську ГТС слід у будь-якому випадку і в першу чергу. Всі нарікання Росії на те, що її не залучили до російсько-європейських переговорів – це тільки її власне бачення, яке Єврокомісія не поділяє».
Достеменно зрозуміло одне: Євросоюз добре усвідомив, що Кремль використовує свою газову монополію, як ще один вид зброї, у своєму арсеналі зовнішньої політики. Тому стосунки з Росією у сфері енергетики Брюссель бачить, насамперед, саме як перший і вирішальний пункт всієї європейської зовнішньої політики та безпеки.
(Брюссель – Прага – Київ)
Проте нещодавні газові перебої похитнули довіру до постачальника. Нині у намаганнях зберегти контроль над «хлібним» європейським ринком Москва готова вдатися до будь-яких методів: від дипломатії різних рівнів – до відвертого політичного тиску та зміцнення особистих зв’язків у владах ключових європейських держав.
Росія має «своїх» у ЄС
Італія, котра 30 відсотків експортованого газу отримує з Росії, разом із Німеччиною – найбільшим європейським клієнтом «Газпрому», – активно лобіюють російські інтереси. Причини зрозумілі, це пошуки гарантій газопостачань, а тому Рим і Берлін відстоюють стратегію двосторонніх зв’язків із Москвою. Тому час від часу німецькі чи італійські лідери «вистрілюють» заявами, на кшталт тієї, котру декілька днів тому зробив у Москві міністр економіки Італії Клаудіо Скайола. Висловлена ним ідея стосується продовження газогону «Блакитний потік» із Туреччини до Італії. Реалізація цього проекту мала б значно посилити позиції «Газпрому» на європейському ринку, вважають фахівці.
Європейські ж установи налаштовані на інші пріоритети. Брюссель поки що безуспішно намагається вибудувати стосунки з російськими лідерами на основі спільної європейської енергетичної політики. Що стосується конкретних планів, то ідеальним для Єврокомісії є прокладення прямого енергетичного коридору між Каспієм та Європейським Союзом.
Проте криза та нові повороти у європейсько-російських стосунках теж вносять свої корективи.
Газ: «скільки» і «за якою ціною»
Марк-Антуан Ейл-Маззеґа, експерт із «Фундації Роберта Шумана» та Центру міжнародних досліджень пояснює, що «причини нинішніх змін стратегії пов’язані із кризою, станом відносин із Кремлем та ростом споживання газу в самій Росії. Нині Євросоюз не спроможний вирахувати, скільки російського газу він потребуватиме в недалекому майбутньому. Сама ж Росія не готова сказати Європі, яку кількість газу вона зможе експортувати, коли, і, головне, за якими цінами».
Нині розробляються різні проекти газогонів. «Північний потік», технологічно складний та екологічно небезпечний, відстоюють Москва та Берлін. Найдорожчий в історії газогонів «Південний потік» відстоюють Москва та Рим. Брюссельський варіант «Набукко» не до вподоби «Газпрому», бо залишає росіян на узбіччі. Як наслідок побоювання «образити» друзів, офіційні Берлін та Рим теж не виявляють великого ентузіазму до брюссельського варіанту.
Україні ніщо не загрожує
Такий різнобій ідей та пріоритетів, як у площині «Росія – Євросоюз», так і в самій європейській співдружності, проте, не має вплинути на позиції України – центральної газотранзитної держави Європи.
«Україна залишатиметься неминучим та центральним шляхом надходження російського газу до Європи, – каже Марк-Антуан Ейл-Маззеґа. – Навіть, якщо газогони, які планує Росія із деякими європейськими країнами, і будуть прокладені, – це нічого не змінить для України, що залишатиметься важливою транзитною ланкою. Тому модернізувати українську ГТС слід у будь-якому випадку і в першу чергу. Всі нарікання Росії на те, що її не залучили до російсько-європейських переговорів – це тільки її власне бачення, яке Єврокомісія не поділяє».
Достеменно зрозуміло одне: Євросоюз добре усвідомив, що Кремль використовує свою газову монополію, як ще один вид зброї, у своєму арсеналі зовнішньої політики. Тому стосунки з Росією у сфері енергетики Брюссель бачить, насамперед, саме як перший і вирішальний пункт всієї європейської зовнішньої політики та безпеки.
(Брюссель – Прага – Київ)