Київ – «Італія гарна, але чужа, Україна бідна, але рідна» – 12-річний Євген Кобля із Хмельниччини написав ці слова у листі до матері, яка працює в Італії. Євгенова сповідь і ще 25 подібних емоційних, сповнених смутку творів увійшли до збірки «Діти емігрантів про себе». Діти заробітчан, які мешкають зараз в Україні, Італії, Іспанії, Португалії, Росії, описували свої відчуття від розлуки з батьками або ж із Вітчизною. Книжку видано у рамках міжнародного проекту «Міграція сьогодні», який здійснюють Міжнародний інститут освіти та культури і Благодійний фонд «Відкрий Україну» («Open Ukraine»).
«Я стояла біля великого білого автобуса. Бабуся плакала і все повчала мою маму, а тітка вмовляла її не їхати... Мене тримали за руки, а мама стояла у вікні і дивилася. Дивилася на мене. А сльози струмками бігли по її обличчю. Мотор загарчав, мов лютий пес. Автобус ... полетів білим лебедем – і враз перетворився на чорного крука: він повіз від мене маму...».
Історій, подібних до сповіді Іринки Цибах із Рівного, у збірнику найбільше.
Розлука з батьками – це справжній стрес, шок для дитини. Тож коли ідеться про мільйони українців, які виїхали на заробітки, не слід забувати про долю їхніх дітей, котрі залишилися вдома, котрі перебувають у стані постійної депресії, наголошує член Фонду «Відкрий Україну» Терезія Яценюк. За її словами, проблема соціального і національного сирітства нині одна з найболючіших в Україні.
А вже директор міжнародного Інституту освіти та культури Ірина Ключковська зазначає: «Книга «Діти мігрантів про себе»: сюди увійшло 26 робіт. Але робіт, які я б назвала маленькими дитячими шедеврами. Які піднімають цілий комплекс соціально-економічних проблем. Це і важке матеріальне становище, і морально-етичні проблеми, це відсутність батьків».
Обділені в любові, увазі…
До Києва приїхала одна з авторок збірки «Діти мігрантів про себе» – Ірина Міщук, батьки якої вже 9 років працюють поза Україною.
«Таких, як я, дуже багато: дітей, які просто обділені у тій любові, тій увазі, яка так потрібна. Потрібна, щоб вирости справді людиною. Не тією людиною, яка має великі матеріальні кошти, а яка працює на благо своєї країни. Мої батьки дуже хочуть повернутися в Україну, але зараз вони ще про це говорити не можуть. Тому що мусять приділити більше матеріальної уваги для мого майбутнього», – каже Ірина Міщук.
Ініціатори видання збірки з жалем констатують, що нині мало перспектив для працевлаштування тих заробітчан, хто повертатиметься в Україну. Тож проблема «соціального сирітства» залишатиметься актуальною ще тривалий час, а отже, владі та громадськості доведеться знайти можливості допомогти дітям українських заробітчан.
(Київ – Прага)