Прага – Як передається влада від президента до президента у США? Мабуть, найкраще знає подробиці американський дослідник у галузі державного управління Стівен Гесс із вашингтонського Інституту Брукінґз: він брав участь у всіх передачах президентської влади від часів Дуайта Ейзенхауера у 1950-х роках. Напередодні цьогорічних президентських виборів він написав книжку-довідник про те, що відбувається в американській владі під час зміни президента, і поділився своїми знаннями з Радіо Свобода.
– Книжка називається «І що далі? Підручник для новообраного президента». Вона починається з виборів президента (цього року це було 4 листопада) і йде далі через усе, що має зробити новообраний президент, щоб підготуватися до інавгурації, яка буде опівдні 20 січня. Отож книжка про ці 72 з половиною дні, і питання, яких вона стосується, – як новому президентові встановити пріоритети, як призначати працівників, де знайти потрібних людей, чим він має займатися упродовж цих днів, і врешті, яку величну промову він має виголосити під час інавгурації. А ще про багато дрібних, але необхідних рішень: наприклад, який стіл вибрати для Овального кабінету? Є чотири столи, за якими працювали президенти, і новий президент може обрати будь-який із них, а може й привезти свій власний. Або портрети яких попередніх президентів він хоче мати на стінах? Бо на це звернуть увагу і зроблять із цього якісь висновки. От усі такі речі й обговорені одна за одною в моїй книжці.
– А для кого вона призначена – для громадськості?
– Сподіваюся. До речі, я не проти, якщо її прочитає й новообраний президент. Ця книжка не підкаже йому, що йому робити з Іраком, а що з економікою. Але книжка написана так, ніби вона призначена для новообраного президента, і якщо він її прочитає, то дуже швидко, десь за годину, отримає поняття, що чекає на нього протягом цих важливих десяти тижнів.
– Які найбільші труднощі чекають на новообраного президента?
– Серед труднощів, звичайно, те, що все треба зробити за такий короткий час. Не забувайте, США – не парламентська республіка, в якій зазвичай є тіньовий уряд, так що новий прем’єр-міністр уже більш-менш має собі всіх «готових» міністрів. У США члени уряду походять не з парламенту (в більшості країн із парламентською системою влади члени уряду можуть або й мусять бути парламентарями – РС), тобто президент Сполучених Штатів може обрати будь-кого( а в нас 300 мільйонів населення) керівниками міністерств. Отож потрібен набагато більший відбір, а з кожним відбором і добряча перевірка кандидатів. Треба дізнатися про таку особу якнайбільше, бо можуть бути неприємності під час призначення (а вони майже завжди таки стаються, хоча б з одним кандидатом), перш ніж таку кандидатуру подадуть у Сенат на затвердження.
– Які з найголовніших рішень має зробити новообраний президент?
– Перше, що він має визначити, це які його пріоритети. Той, хто змагався за президентську посаду, нароздавав багато-багато обіцянок. Тепер він мусить сподіватися, що виконає їх. Але, звичайно, виконати всі одразу неможливо, і деякі з них важливіші за інші. Отож дуже важливо, щоб він звузив свій вибір до найважливішого. Якщо він хоче швидко почати працювати, то треба точно знати, на чому зосередитися. Це, мабуть, найважливіша проблема на перший час.
– Ви брали участь у всіх переходах влади від часу президента Дуайта Ейзенхауера. Кого б Ви назвали як приклад президента, хто найкраще, плавно перебрав владу, а хто навпаки?
– Найкращим був Роналд Рейґан у 1980 році. Частково через те, що він уже два терміни, вісім років, був губернатором штату Каліфорнія, а це справді єдиний штат, який має всі властивості США загалом, тільки, звичайно, в меншому масштабі: величезне й різноманітне населення, різноманітне сільське господарство і промисловість, а в його випадку ще й законодавчий орган штату контролювала опозиційна до нього партія. Отож упродовж восьми років Рейґан уже діяв ніби у Вашингтоні в мініатюрі. Це йому дуже, дуже допомогло. А найгіршим був Біл Клінтон, який, на відміну, теж довго пробув губернатором, тільки дуже, дуже маленького штату з однопартійною владою. Отож те, що годилося йому в Арканзасі, не підходило для роботи в Вашингтоні, і майже всьому він мусив перевчитися. Так він наробив деяких дуже серйозних провалів у перехідний період, що певним чином і привело його до втрати контролю в Конгресі вже через два роки.
– Дехто розповідає, що Клінтон під час перебирання влади дещо розслабився протягом близько трьох місяців між обранням і інавгурацією, що він не досить енергійно працював, це так?
– Ну, «розслабився» – це не точно, він не та людина, щоб розслаблятися. Він серйозно працював – от тільки не над тим, чим треба, і не в тому порядку. Із якоїсь причини він вирішив, що має спочатку зібрати свій уряд, а не штат апарату Білого дому. Отож він витратив весь свій час, сам працюючи над створенням уряду, а чільних працівників Білого дому, за винятком керівника апарату, призначив тільки за п’ять днів перед інавгурацією. А це зворотній порядок, бо треба мати штат Білого дому, щоб успішно призначити решту уряду – необхідно мати «відділ кадрів», який допоможе підібрати кандидатів, необхідні радник, юрист, який допоможе перевірити й випробувати людей, необхідні люди для зв’язків із Конгресом, які допоможуть провести призначення через Сенат, і так далі. А він зробив це навпаки. Так що він не гуляв, просто він робив це неправильно.
– А як тоді, на Вашу думку, діє новообраний президент Барак Обама, який своїм першим призначенням оголосив керівника апарату Білого дому Рама Еманьюела?
– Якщо він читав мою книжку, то бачив, що єдине призначення, яке я раджу новообраному президентові зробити, навіть іще до обрання, хоч і не говорити про це наперед публічно, це його керівник апарату. І так Обама і зробив, це було перше його призначення. Я думаю, що й інші призначення, які він зробить найшвидше, будуть інші чільні працівники апарату Білого дому – такі, як прес-секретар.
– А як Ви оцінюєте нинішній процес передачі влади до Барака Обами від президента Джорджа Буша за умов, коли рейтинги Буша зараз на історичному мінімумі, а популярність Обами майже безпрецедентна для політика, і все це під час економічної кризи, найгіршої з часів Великої депресії 1930-х років?
– Гадаю, що обидва дійсно роблять це дуже добре. Буш дав знати, що хоче якнайбільше допомогти Обамі – гадаю, він робить це успішніше, ніж попередні президенти, які відходили з посади. І Обама дав чітко знати вже на першій прес-конференції і підтверджував це далі, що не збирається йти на жодну домовленість про розподіл влади. Такого немає в Конституції. І фразу, що в країні є лише один президент, повторюють як мантру. Отож я думаю, що обидва розуміють свою роль. І, думаю, все йде успішно. А з боку Обами це могло бути непростим першим рішенням, бо на нього був такий тиск, щоб він втрутився, бо, як ви зауважили, ситуація була така тяжка й похмура.
– А що якби сталася справжня криза, зовнішньополітична чи внутрішня, під час цього перехідного періоду? Чи порадився б Буш із Обамою?
– Може бути. Не буду оцінювати гіпотетичну ситуацію, бо не знаю, як вони б вирішували її. Але, наприклад, коли відходив президент Буш-старший, ми називаємо його Буш 41-й (41-й за ліком президент США – РС), а приходив Клінтон, то була криза в Сомалі, куди президент Буш послав американські війська з гуманітарною місією. Він сказав Клінтону, що збирається зробити, і той підтримав. Тепер бачимо, що це була помилка, це не спрацювало. Але Клінтон це підтримав. І саме йому довелося врешті виводити звідти американські війська після сумнозвісного «падіння «Чорного яструба» (бою в Могадішо в 1993 році, в якому загинули, зокрема, 19 американських військових і, за різними даними, від понад сотні до, можливо, тисячі сомалійців, були збиті два американські вертольоти «Чорний яструб»; за цим епізодом пізніше написали книжку і зняли кінофільм зі згаданою назвою – РС). Але консультації були, це так.
– У 2000 році, коли вже Біл Клінтон залишав посаду, повідомляли, що дехто з працівників Білого дому повиламував із клавіатур комп’ютерів клавішу з літерою W, щоб продемонструвати невдоволення суперечливими виборами, на яких визнали перемогу республіканця Джорджа Буша-молодшого над демократом Алом Ґором (характерна для Буша «південна» вимова літери-ініціала W з написання його імені GeorgeW. Bush стала його неофіційним прізвиськом – РС). Чи будуть такі витівки з боку нинішньої адміністрації, що відходить?
– Нічого подібного не буде. Люди Джорджа «Дабл’ю» Буша гарантують це. Не забувайте, що тоді була дуже незвична ситуація, яку, власне, не владнали – не владнали результати виборів, аж до засідання Верховного Суду в середині грудня (тоді, на виборах 2000 року, результати обох чільних кандидатів у штаті Флорида були дуже близькі, що спричинило низку перерахунків голосів і судових розглядів; урешті після рішення Верховного Суду встановили, що Буш переміг у цьому штаті голосами трохи більш як п’ятисот виборців із шести мільйонів і тим забезпечив собі голоси членів виборчої колегії, виборщиків, із цього штату, а відтак і загалом 271 голос виборщиків за необхідного для обрання мінімуму в 270; при цьому виявилося, що за прямим підрахунком голосів виборців Буш отримав їх на півмільйона з лишком менше, ніж Ґор – РС). Із жодної сторони немає ознак якогось особливого ворожого ставлення, хоча вони й належать до різних партій. Час від часу трапляється передача влади, яка є її продовженням. Наприклад, Роналд Рейґан пробув президентом два терміни, а наступним став його ж віце-президент. Але частіше через вісім років влада таки міняється, і це зазвичай відбувається мирно й гармонійно. Власне, існує по суті такий собі дуже ексклюзивний клуб президентів, включно з колишніми президентами, і в разі кризи, чи коли потрібна допомога, президент обдзвонює попередніх президентів у рамках цього «клубу». І здебільшого, за винятком Джимі Картера, який пішов своїм шляхом, вони таки приходять на допомогу.
(Прага – Київ)