Брюссель – Західні політики висловлюють жаль з приводу чвар між Президентом Віктором Ющенком та Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Європейські дипломати заявляють про невчасність краху проєвропейської коаліції в парламенті. Як може українська політична криза, що спалахнула якраз напередодні саміту «Україна-ЄС», вплинути на сподівання українських лідерів щодо європейських перспектив? Про це розмова нашого брюссельського кореспондента Віталія Єреміци з Томашем Валашеком, директором з питань зовнішньої політики та безпеки «Центру європейських реформ».
– Пане Валашек, чи випадковим є те, що розкол у проєвропейській коаліції українського парламенту стався саме тепер, після грузинської кризи?
– Табір Тимошенко постійно скаржиться на табір Ющенка, і це, зрештою, зробило неможливим керівництво державою. Можливим новим моментом, що має зв’язок із грузинською кризою, стало зближення «регіонів» та блоку Тимошенко. Я гадаю, що вони однаково стривожені діями та словами Ющенка щодо грузинської війни. На їхню думку, це може обернутися катастрофічними наслідками для України. У цьому сенсі Грузія таки зіграла деяку роль. Проте реальність – проти Тимошенко.
Відомо, що «грузинському конфлікту» передували багатомісячні розбіжності. Тож, зрештою, він став тільки прискорювачем проблем, що мали значно глибші причини.
– Чому деякі європейські лідери не визнають ключової ролі України для європейської безпеки та стабільності?
– Я гадаю, що ми це визнаємо. Чому Ви вважаєте, що ні?
– Бо донині це не мало втілення в практичних кроках Євросоюзу назустріч українським прагненням отримати «зелене світло» на майбутнє приєднання до ЄС...
– Саме саміт в Евіані, що відбудеться 9 вересня, буде важливим, і ми очікуємо чіткішого сигналу Євросоюзу щодо визнання України як кандидата в члени ЄС. У цьому сенсі грузинська війна переконала нас у тому, що Україні дадуть якщо не «зелене світло», то, принаймні, позитивний сигнал щодо майбутнього приєднання. Франція була дуже зацікавлена у залученні України до прямого вступного процесу. Чи, щонайменше, в тому, аби стерти кордони між категорією сусіда і кандидата.
Все змінилося протягом ночі після ірландського голосування Лісабонської угоди. Саркозі, залишаючись прихильником українсько-європейського співробітництва, відчув потребу зробити паузу в розширенні ЄС. Гадаю, війна в Грузії це змінить. Урок, який всі європейські уряди мають засвоїти з цієї кризи, такий: Євросоюз мусить бути активнішим відносно своїх східних сусідів.
Минулий «грузинський» саміт в Брюсселі по-особливому згадував саміт «Україна-ЄС» як момент, коли спільнота висловить свою готовність до зближення з Україною. Все це якраз через грузинську війну. Це намагання надолужити рік, витрачений на внутрішні дебати.
– Чи матиме вплив на рішення Евіанського саміту теперішня політична ситуація в Україні?
– Все, що ЄС намагається робити з Україною, робиться для її «європеїзації». Тобто, зробити її подібною до решти країн європейської спільноти, щоб колись долучити до її лав. Саме цього домагаються українці. І ЄС хотів би, щоб сталося саме так. Але криза, про яку ми говоримо, має на це негативний вплив. Адже коли в країні середня тривалість життя парламенту становить менше одного року, то дуже складно ухвалити довготривалі програми політичних та економічних реформ, щоб модернізувати та «європеїзувати» державу. Все це ускладнює процес уподібнення Європи та України. Гадаю, від цього також втрачає її безпека і безпека самого Євросоюзу. Але ми всі хочемо бачити багату та стабільну Україну в наших кордонах.
– Табір Тимошенко постійно скаржиться на табір Ющенка, і це, зрештою, зробило неможливим керівництво державою. Можливим новим моментом, що має зв’язок із грузинською кризою, стало зближення «регіонів» та блоку Тимошенко. Я гадаю, що вони однаково стривожені діями та словами Ющенка щодо грузинської війни. На їхню думку, це може обернутися катастрофічними наслідками для України. У цьому сенсі Грузія таки зіграла деяку роль. Проте реальність – проти Тимошенко.
Відомо, що «грузинському конфлікту» передували багатомісячні розбіжності. Тож, зрештою, він став тільки прискорювачем проблем, що мали значно глибші причини.
– Чому деякі європейські лідери не визнають ключової ролі України для європейської безпеки та стабільності?
– Я гадаю, що ми це визнаємо. Чому Ви вважаєте, що ні?
– Бо донині це не мало втілення в практичних кроках Євросоюзу назустріч українським прагненням отримати «зелене світло» на майбутнє приєднання до ЄС...
– Саме саміт в Евіані, що відбудеться 9 вересня, буде важливим, і ми очікуємо чіткішого сигналу Євросоюзу щодо визнання України як кандидата в члени ЄС. У цьому сенсі грузинська війна переконала нас у тому, що Україні дадуть якщо не «зелене світло», то, принаймні, позитивний сигнал щодо майбутнього приєднання. Франція була дуже зацікавлена у залученні України до прямого вступного процесу. Чи, щонайменше, в тому, аби стерти кордони між категорією сусіда і кандидата.
Все змінилося протягом ночі після ірландського голосування Лісабонської угоди. Саркозі, залишаючись прихильником українсько-європейського співробітництва, відчув потребу зробити паузу в розширенні ЄС. Гадаю, війна в Грузії це змінить. Урок, який всі європейські уряди мають засвоїти з цієї кризи, такий: Євросоюз мусить бути активнішим відносно своїх східних сусідів.
Минулий «грузинський» саміт в Брюсселі по-особливому згадував саміт «Україна-ЄС» як момент, коли спільнота висловить свою готовність до зближення з Україною. Все це якраз через грузинську війну. Це намагання надолужити рік, витрачений на внутрішні дебати.
– Чи матиме вплив на рішення Евіанського саміту теперішня політична ситуація в Україні?
– Все, що ЄС намагається робити з Україною, робиться для її «європеїзації». Тобто, зробити її подібною до решти країн європейської спільноти, щоб колись долучити до її лав. Саме цього домагаються українці. І ЄС хотів би, щоб сталося саме так. Але криза, про яку ми говоримо, має на це негативний вплив. Адже коли в країні середня тривалість життя парламенту становить менше одного року, то дуже складно ухвалити довготривалі програми політичних та економічних реформ, щоб модернізувати та «європеїзувати» державу. Все це ускладнює процес уподібнення Європи та України. Гадаю, від цього також втрачає її безпека і безпека самого Євросоюзу. Але ми всі хочемо бачити багату та стабільну Україну в наших кордонах.