– За яким сценарієм, на Вашу думку, відносини з офіційною Москвою розвиватимуться тепер?
– З одного боку, відносини залежатимуть від Євросоюзу та трансатлантичного регіону. З іншого – від відносин, що є поза контролем Європи, а саме, від країн Азії. Зокрема, від Шанхайської організації зі співробітництва. Китай, як і Казахстан, підтримали Росію. Разом з тим, Іран, що є спостерігачем цієї організації, займає антисепаратистську позицію. Тобто, є ще впливова група країн, що будуть утримувати Росію від подальшої ескалації сепаратизму. Чеченського, уйгурського сепаратизму (у Китаї). Євросоюз також мусить взяти на себе обов’язки регулятора американської підтримки Грузії, щоб запобігти провокаційним діям, котрі можуть збільшити напруження в регіоні.
– Україна, Азербайджан, Молдова – країни, що називалися можливими наступними цілями московської агресії, не отримали очікуваних чітких гарантій від учасників позачергового саміту в Брюсселі. Чи це не означає, що більшість європейських лідерів все ж не бажають дратувати офіційну Москву?
– Недопущення ескалації напруги однаково важливе як для ЄС, так і для України, Молдови та Азербайджану. Росіяни добре знають, що, коли вони посягнуть на таку країну, як Азербайджан, то у них за спиною одразу з’являться Євросоюз та США. Це не випадково, що перша країна візиту Діка Чейні після кризи та брюссельського саміту – це не Грузія, а саме Азербайджан. Це засвідчує його важливість для Трансатлантичного альянсу. Щодо України та Молдови, то коли Росія зайде надто далеко в цьому напрямку, у повітрі запахне війною проти Євросоюзу. На мою думку, це зовсім не те, чого бажає Росія. Безумовно, якби Україна опинилася в ситуації, подібній до грузинської, то напруга у Брюсселі стрімко зросла б. Відповідно, й реакція була б набагато жорсткішою.
– Європейські економічні експерти заявляють про все ширшу присутність російського бізнесу на ринку Євросоюзу. Але не навпаки. Чи не може це призвести до втрати економічної самостійності Європи щодо Росії?
– Великою логікою Путіна від початку його президентства була ідея успіху «чемпіонів російського бізнесу» на світовому ринку. Створивши великі національні компанії, російські підприємці намагалися підкорити інші відкриті ринки та вкорінитися там, щоб тримати в руках весь виробничий ланцюг. Проте слід пам’ятати, що росіяни мають потребу в європейських компаніях, фінансах та технологіях для свого ж розвитку. Без цього прогрес неможливий. Це підсилює двосторонню залежність. Тож замість маніпуляцій з того чи іншого боку ми все ж матимемо інтеграцію наших економік. Крім того, є й інші ключові країни для європейського бізнесу. Це країни Середземномор’я, на яких ЄС зосередив увагу протягом французького головування. А також Україна, країни Кавказу, Молдова. І росіяни, безумовно, це вже помітили. Коли ж ні, то помітять дуже швидко.
(Брюссель – Прага – Київ)
– З одного боку, відносини залежатимуть від Євросоюзу та трансатлантичного регіону. З іншого – від відносин, що є поза контролем Європи, а саме, від країн Азії. Зокрема, від Шанхайської організації зі співробітництва. Китай, як і Казахстан, підтримали Росію. Разом з тим, Іран, що є спостерігачем цієї організації, займає антисепаратистську позицію. Тобто, є ще впливова група країн, що будуть утримувати Росію від подальшої ескалації сепаратизму. Чеченського, уйгурського сепаратизму (у Китаї). Євросоюз також мусить взяти на себе обов’язки регулятора американської підтримки Грузії, щоб запобігти провокаційним діям, котрі можуть збільшити напруження в регіоні.
– Україна, Азербайджан, Молдова – країни, що називалися можливими наступними цілями московської агресії, не отримали очікуваних чітких гарантій від учасників позачергового саміту в Брюсселі. Чи це не означає, що більшість європейських лідерів все ж не бажають дратувати офіційну Москву?
– Недопущення ескалації напруги однаково важливе як для ЄС, так і для України, Молдови та Азербайджану. Росіяни добре знають, що, коли вони посягнуть на таку країну, як Азербайджан, то у них за спиною одразу з’являться Євросоюз та США. Це не випадково, що перша країна візиту Діка Чейні після кризи та брюссельського саміту – це не Грузія, а саме Азербайджан. Це засвідчує його важливість для Трансатлантичного альянсу. Щодо України та Молдови, то коли Росія зайде надто далеко в цьому напрямку, у повітрі запахне війною проти Євросоюзу. На мою думку, це зовсім не те, чого бажає Росія. Безумовно, якби Україна опинилася в ситуації, подібній до грузинської, то напруга у Брюсселі стрімко зросла б. Відповідно, й реакція була б набагато жорсткішою.
– Європейські економічні експерти заявляють про все ширшу присутність російського бізнесу на ринку Євросоюзу. Але не навпаки. Чи не може це призвести до втрати економічної самостійності Європи щодо Росії?
– Великою логікою Путіна від початку його президентства була ідея успіху «чемпіонів російського бізнесу» на світовому ринку. Створивши великі національні компанії, російські підприємці намагалися підкорити інші відкриті ринки та вкорінитися там, щоб тримати в руках весь виробничий ланцюг. Проте слід пам’ятати, що росіяни мають потребу в європейських компаніях, фінансах та технологіях для свого ж розвитку. Без цього прогрес неможливий. Це підсилює двосторонню залежність. Тож замість маніпуляцій з того чи іншого боку ми все ж матимемо інтеграцію наших економік. Крім того, є й інші ключові країни для європейського бізнесу. Це країни Середземномор’я, на яких ЄС зосередив увагу протягом французького головування. А також Україна, країни Кавказу, Молдова. І росіяни, безумовно, це вже помітили. Коли ж ні, то помітять дуже швидко.
(Брюссель – Прага – Київ)
