Юрій Луканов Київ – Українські засоби масової інформації видають бажане за дійсне. Вони повідомили про те, що Федеральний канцлер Німеччини Анґела Меркель «наполягає» на наданні Україні і Грузії плану дій щодо членства в Альянсі.
Виглядає, наче один із противників надання Україні ПДЧ зламався і став активним прихильником цього. Однак варто уважно почитати тексти прес-конференцій пані Меркель, на які посилаються журналісти. Крім того, їх можна знайти на сайті німецького посольства в Україні.
Там наявні загальні розмірковування щодо членства Тбілісі і Києва в Альянсі, підтверджено її позицію, що обидві країни мають стати членами організації, висловлена думка, що ПДЧ — це наступний рівень руху до НАТО, але немає жодного слова, що вона наполягає на наданні ПДЧ. Не сказано також про терміни надання ПДЧ.
Меркель не сказала нічого нового, а Франція мовчить
У посольстві Німеччини в Україні підтвердили, що керівник німецької держави лише задекларувала свою попередню позицію і не сказала нічого нового. Словом, пані Меркель підтвердила свій підхід, виголошений під час недавнього візиту до Києва, згідно з яким Україна таки має стати членом НАТО, але цього року ПДЧ їй не світить. Аналогічним способом вона висловлювалася під час свого візиту до Грузії невдовзі після російської окупації країни на спільній прес-конференції у Тбілісі з Президентом Міхеїлом Саакашвілі.
Видавання бажаного за дійсне, мабуть, є наслідком того, що з київської і тбіліської точки зору світ, побачивши агресивність Росії, мав би заворушитися і негайно вжити відповідних заходів – зокрема, зробити наступний крок із прийняття обох країн до Північноатлантичного альянсу.
Світ, звісно, ворушиться, але переважно у вигляді заяв і декларацій. Наприклад, за результатами засідання Комісії Україна-НАТО, яке відбулося на рівні послів у Брюсселі минулої середи, Альянс висловив свою підтримку територіальної цілісності і суверенітету України. Тобто, організація ще раз задекларувала те, що і так давно відомо.
До речі, інший противник надання ПДЧ Тбілісі і Києву — Франція — теж мовчить із цього приводу. Париж або перебуває в роздумах, або, як і Німеччина, досі не змінив свою позицію. Коротше кажучи, все як було, так і залишилося. Тільки кількість заяв збільшилася. Та ще Президент Франції Ніколя Саркозі запропонував план урегулювання конфлікту, котрий і був ухвалений. Річ, звісно, добра, але до членства в НАТО і захисту України має опосередкований стосунок.
У Криму побачили, що Москва здатна і на дії
Києву лишається сподіватися, що визнання з боку Москви незалежності Абхазії і Південної Осетії створює нові реалії, котрі становлять загрозу для світового порядку і таки змусять світ діяти. Тим часом, Міхеїл Саакашвілі наполягає на наданні його країні членства в НАТО без ПДЧ. Київ теж таке може зробити.
Але в свідомості прихильників повернення Криму від України до Росії теж багато що змінилося. Вони побачили, що Москва не лише декларує, але й, нехай всупереч міжнародним нормам, таки діє! І ривок України до НАТО змусить цю публіку активізуватися. Власне, вони вже активізувалися – кримська організація Партії регіонів закликала визнати незалежність Південної Осетії і Абхазії. З таким же закликом виступив і провідник партії Віктор Янукович.
Можна не сумніватися, що Москва не залишить таку активність без своєї уваги. А чим це може закінчитися, ми вже бачили.
(Київ – Прага)
Там наявні загальні розмірковування щодо членства Тбілісі і Києва в Альянсі, підтверджено її позицію, що обидві країни мають стати членами організації, висловлена думка, що ПДЧ — це наступний рівень руху до НАТО, але немає жодного слова, що вона наполягає на наданні ПДЧ. Не сказано також про терміни надання ПДЧ.
Меркель не сказала нічого нового, а Франція мовчить
У посольстві Німеччини в Україні підтвердили, що керівник німецької держави лише задекларувала свою попередню позицію і не сказала нічого нового. Словом, пані Меркель підтвердила свій підхід, виголошений під час недавнього візиту до Києва, згідно з яким Україна таки має стати членом НАТО, але цього року ПДЧ їй не світить. Аналогічним способом вона висловлювалася під час свого візиту до Грузії невдовзі після російської окупації країни на спільній прес-конференції у Тбілісі з Президентом Міхеїлом Саакашвілі.
Видавання бажаного за дійсне, мабуть, є наслідком того, що з київської і тбіліської точки зору світ, побачивши агресивність Росії, мав би заворушитися і негайно вжити відповідних заходів – зокрема, зробити наступний крок із прийняття обох країн до Північноатлантичного альянсу.
Світ, звісно, ворушиться, але переважно у вигляді заяв і декларацій. Наприклад, за результатами засідання Комісії Україна-НАТО, яке відбулося на рівні послів у Брюсселі минулої середи, Альянс висловив свою підтримку територіальної цілісності і суверенітету України. Тобто, організація ще раз задекларувала те, що і так давно відомо.
До речі, інший противник надання ПДЧ Тбілісі і Києву — Франція — теж мовчить із цього приводу. Париж або перебуває в роздумах, або, як і Німеччина, досі не змінив свою позицію. Коротше кажучи, все як було, так і залишилося. Тільки кількість заяв збільшилася. Та ще Президент Франції Ніколя Саркозі запропонував план урегулювання конфлікту, котрий і був ухвалений. Річ, звісно, добра, але до членства в НАТО і захисту України має опосередкований стосунок.
У Криму побачили, що Москва здатна і на дії
Києву лишається сподіватися, що визнання з боку Москви незалежності Абхазії і Південної Осетії створює нові реалії, котрі становлять загрозу для світового порядку і таки змусять світ діяти. Тим часом, Міхеїл Саакашвілі наполягає на наданні його країні членства в НАТО без ПДЧ. Київ теж таке може зробити.
Але в свідомості прихильників повернення Криму від України до Росії теж багато що змінилося. Вони побачили, що Москва не лише декларує, але й, нехай всупереч міжнародним нормам, таки діє! І ривок України до НАТО змусить цю публіку активізуватися. Власне, вони вже активізувалися – кримська організація Партії регіонів закликала визнати незалежність Південної Осетії і Абхазії. З таким же закликом виступив і провідник партії Віктор Янукович.
Можна не сумніватися, що Москва не залишить таку активність без своєї уваги. А чим це може закінчитися, ми вже бачили.
(Київ – Прага)