Варшава – 21 серпня, у день 40-річчя окупації Чехословаччини військами країн Варшавського пакту, Польський державний Інститут національної пам’яті відкрив у Кракові та Варшаві фотовиставку, присвячену цим трагічним подіям. Допомогли у здійсненні цього проекту дипломатичні та культурні представництва Чеської і Словацької республік.
Ідея фотовиставки виникла з почуття національної гідності, а також з почуття травми від того, що 40 років тому чехи та словаки ставились до поляків, як до окупантів. Представник Інституту національної пам’яті Анджей Арсенюк погодився стати нашим гідом і розповісти про фотовиставку, присвячену «Празькій весні».
Перед нами, каже Арсенюк, безліч фотографій, які складаються у єдину думку: показати польську солідарність з народами Чехословаччини. Тут, зокрема, архівний знімок трагічної смерті Ришарда Сівєца, який на знак протесту проти подій у Празі вчинив самоспалення. Це сталося під час державного свята врожаю у Варшаві. На стадіоні були присутні тоді партійні бонзи на чолі з першим секретарем ЦК компартії Владиславом Ґомулкою. На інших фотографіях бачимо різного роду акції протесту поляків, також тут зафіксовано багато трагічних подій того часу у Чехословаччині, розповів Арсенюк.
Працівники Інституту національної пам’яті намагаються, щоб фотовиставку після мандрівки польськими містами побачили також у країнах Західної Європи.
Поляки не підтримували у 68-му «брежнєвської авантюри»
Вторгнення радянських військ до Чехословаччини було на користь тодішнім лідерам комуністичної Польщі, тому що відвертало увагу Кремля від подій у Варшаві.
Однак настрої серед поляків були тоді інші. За словами колишнього лідера опозиції, а нині керівника польсько-українського форуму Генрика Вуєца, «Празька весна» користувалась великою симпатією поляків. «Дуже популярне тоді в нас було гасло «Польща чекає свого Дубчека». Тому вторгнення радянських військ ми сприйняли з відчуттям жаху та безнадії. Ці почуття остаточно розвіювали серед поляків сподівання, що соціалізм можна реформувати, що можна надати йому людське обличчя»,— розповів Вуєц.
Він нагадав, що шоком для молодих поляків, які у лавах Польського народного війська опинились у Чехословаччині, було те, що населення ставилось до них, як до ворогів та окупантів. Тому траплялись випадки відмови солдатів від виконання наказу. Невдовзі командування наказало ідейно непевним підрозділам повертатись додому, згадує колишній польський дисидент.
Генрик Вуєц вважає, що відчуття травми від співучасті у придушенні «Празької весни» спричинило посилені зв’язки польської демократичної опозиції з чеськими та словацькими дисидентами.
Як тільки в Польщі серед робітників виникли перші офіційні опозиційні структури, згадує Вуєц, відразу ми шукали зв’язки з чеською опозицією. Це були не лише зустрічі на державному кордоні у гірському масиві Крконоше, були також численні голодні протести проти ув’язнення Вацлава Гавела та інших дисидентів. Вони тоді зазнали більше переслідувань, ніж ми. Польські опозиціонери тоді ставали на захист чеських друзів, розповів Вуєц.
За його словами, усвідомлення чеськими друзями того, що поляки не зі власної волі, а, так би мовити, з «брежнєвської подачі» стали співучасниками придушення «Празької весни», згодом допомогло у тому, що вони пліч-о-пліч почали боротися з комунізмом. І врешті-решт перемогли його, підсумував колишній польський дисидент Генрик Вуєц.
Перед нами, каже Арсенюк, безліч фотографій, які складаються у єдину думку: показати польську солідарність з народами Чехословаччини. Тут, зокрема, архівний знімок трагічної смерті Ришарда Сівєца, який на знак протесту проти подій у Празі вчинив самоспалення. Це сталося під час державного свята врожаю у Варшаві. На стадіоні були присутні тоді партійні бонзи на чолі з першим секретарем ЦК компартії Владиславом Ґомулкою. На інших фотографіях бачимо різного роду акції протесту поляків, також тут зафіксовано багато трагічних подій того часу у Чехословаччині, розповів Арсенюк.
Працівники Інституту національної пам’яті намагаються, щоб фотовиставку після мандрівки польськими містами побачили також у країнах Західної Європи.
Поляки не підтримували у 68-му «брежнєвської авантюри»
Варто нагадати про те, що під час «Празької весни» Польща жила ще згадкою про погром студентських мітингів комуністичними органами правопорядку. Причиною студентської революції навесні 68-го року був прояв кризи комунізму в країні, коли в лавах Польської об’єднаної робітничої партії розпочалася фракційна боротьба між націоналістичним крилом та підтримуваною Москвою фракцією комуністів-ортодоксів.
Вторгнення радянських військ до Чехословаччини було на користь тодішнім лідерам комуністичної Польщі, тому що відвертало увагу Кремля від подій у Варшаві.
Однак настрої серед поляків були тоді інші. За словами колишнього лідера опозиції, а нині керівника польсько-українського форуму Генрика Вуєца, «Празька весна» користувалась великою симпатією поляків. «Дуже популярне тоді в нас було гасло «Польща чекає свого Дубчека». Тому вторгнення радянських військ ми сприйняли з відчуттям жаху та безнадії. Ці почуття остаточно розвіювали серед поляків сподівання, що соціалізм можна реформувати, що можна надати йому людське обличчя»,— розповів Вуєц.
Він нагадав, що шоком для молодих поляків, які у лавах Польського народного війська опинились у Чехословаччині, було те, що населення ставилось до них, як до ворогів та окупантів. Тому траплялись випадки відмови солдатів від виконання наказу. Невдовзі командування наказало ідейно непевним підрозділам повертатись додому, згадує колишній польський дисидент.
Генрик Вуєц вважає, що відчуття травми від співучасті у придушенні «Празької весни» спричинило посилені зв’язки польської демократичної опозиції з чеськими та словацькими дисидентами.
Як тільки в Польщі серед робітників виникли перші офіційні опозиційні структури, згадує Вуєц, відразу ми шукали зв’язки з чеською опозицією. Це були не лише зустрічі на державному кордоні у гірському масиві Крконоше, були також численні голодні протести проти ув’язнення Вацлава Гавела та інших дисидентів. Вони тоді зазнали більше переслідувань, ніж ми. Польські опозиціонери тоді ставали на захист чеських друзів, розповів Вуєц.
За його словами, усвідомлення чеськими друзями того, що поляки не зі власної волі, а, так би мовити, з «брежнєвської подачі» стали співучасниками придушення «Празької весни», згодом допомогло у тому, що вони пліч-о-пліч почали боротися з комунізмом. І врешті-решт перемогли його, підсумував колишній польський дисидент Генрик Вуєц.