Сьогодні минає 40 років від дня окупації Чехословаччини. Війська п’яти країн-членів Варшавського пакту: СРСР, Болгарії, Угорщини, Польщі й Німеччини — в ніч на 21 серпня з півночі, півдня і сходу перетнули кордони Чехословаччини. Так розпочалась окупація, що увійшла до історії під кодовою назвою «Дунай».
В очах світу вторгнення в Чехословаччину поклало край спробі збудувати соціалізм з людським обличчям, чехи і словаки говорять про 68-ий рік, як про зраду союзників, які зі зброєю в руках задушили «Празьку весну». Про 40-ліття окупації Чехословаччини і шлях до демократії в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода розповів Прем’єр Чеської Республіки Мірек Тополанек.
РС: Пане Прем’єре, за останнім опитуванням празького Центру емпіричних досліджень, 64 відсотки чехів не можуть пробачити окупантам змарнованих десятиліть. Що на Вашу думку і через 40 років найбільше болить, не забувається ?
М.Тополанек: Я принципово не вірю в такі опитування, тому що все залежить від того, як поставити запитання. Це стосується всього, і опитування щодо розміщення радару на наших теренах. Адже тоді це не була справа росіян, у 1968 році окупація була справою радянського імперіалізму як такого.Я не думаю, що люди зляться на російських громадян. Чехи більше відчувають біль за змарновані надії. І в 68-ому році, і сьогодні люди не хочуть гратись у демократію, вони прагнуть вільних виборів, хочуть демократії, хочуть свободи.
РС: Що змінив 1968 рік ?
М.Тополанек: Внаслідок окупації й подальшої нормалізації, та й потім, хоча вже не було вбивств, інвазія мала дуже неприємні наслідки для всіх, хто не був згодний з режимом. Так, це відчуття залишається. І ті 40 років для багатьох залишаються згадкою про те, чого вони не могли зробити: не могли навчатись, не могла працювати, де хотіли, не могли подорожувати, тобто не могли майже нічого. Вони дивляться на своє життя як на наслідок того російського, чи точніше — радянського вторгнення. І друге: чехи поєднують 68-ий рік, і на мю думку, це найважливіший заповіт, не з російськими людьми як такими, а з тодішнім режимом — з комунізмом. Тобто, в 1968 році з’ясувалось, що комунізм не підлягає реформуванню.
РС: Пане Прем’єре, Ви порівнювали окупацію Чехословаччини в 1968 році з подіями у Грузії у 2008 році. У чому ця подібність ?
М.Тополанек: «Тоді це був радянський імперіалізм, який боявся, що Чехословаччина після вільних виборів піде шляхом демократії й свободи. Зупинила цей процес так звана інтернаціональна допомога. Коли ж ідеться про Російську Федерацію – це країна, яка не має нічого спільного з Радянським Союзом, принаймні ми так вважали. Але неоімперіалістична політика — це прагнення Росії знову стати глобальною потугою — є дуже сильним. Є й мета, щоб Грузія не вийшла з-під економічного і політичного впливу, щоб не вступила до НАТО. У цьому ці паралелі близькі. Однак у Чехословаччині тоді був тоталітарний режим, тоді як Грузія нині самостійна незалежна держава з демократично вибраними органами.Нині це гірше, ніж було тоді в рамках Варшавського пакту».
РС: Пане Прем’єре, за останнім опитуванням празького Центру емпіричних досліджень, 64 відсотки чехів не можуть пробачити окупантам змарнованих десятиліть. Що на Вашу думку і через 40 років найбільше болить, не забувається ?
М.Тополанек: Я принципово не вірю в такі опитування, тому що все залежить від того, як поставити запитання. Це стосується всього, і опитування щодо розміщення радару на наших теренах. Адже тоді це не була справа росіян, у 1968 році окупація була справою радянського імперіалізму як такого.Я не думаю, що люди зляться на російських громадян. Чехи більше відчувають біль за змарновані надії. І в 68-ому році, і сьогодні люди не хочуть гратись у демократію, вони прагнуть вільних виборів, хочуть демократії, хочуть свободи.
РС: Що змінив 1968 рік ?
М.Тополанек: Внаслідок окупації й подальшої нормалізації, та й потім, хоча вже не було вбивств, інвазія мала дуже неприємні наслідки для всіх, хто не був згодний з режимом. Так, це відчуття залишається. І ті 40 років для багатьох залишаються згадкою про те, чого вони не могли зробити: не могли навчатись, не могла працювати, де хотіли, не могли подорожувати, тобто не могли майже нічого. Вони дивляться на своє життя як на наслідок того російського, чи точніше — радянського вторгнення. І друге: чехи поєднують 68-ий рік, і на мю думку, це найважливіший заповіт, не з російськими людьми як такими, а з тодішнім режимом — з комунізмом. Тобто, в 1968 році з’ясувалось, що комунізм не підлягає реформуванню.
РС: Пане Прем’єре, Ви порівнювали окупацію Чехословаччини в 1968 році з подіями у Грузії у 2008 році. У чому ця подібність ?
М.Тополанек: «Тоді це був радянський імперіалізм, який боявся, що Чехословаччина після вільних виборів піде шляхом демократії й свободи. Зупинила цей процес так звана інтернаціональна допомога. Коли ж ідеться про Російську Федерацію – це країна, яка не має нічого спільного з Радянським Союзом, принаймні ми так вважали. Але неоімперіалістична політика — це прагнення Росії знову стати глобальною потугою — є дуже сильним. Є й мета, щоб Грузія не вийшла з-під економічного і політичного впливу, щоб не вступила до НАТО. У цьому ці паралелі близькі. Однак у Чехословаччині тоді був тоталітарний режим, тоді як Грузія нині самостійна незалежна держава з демократично вибраними органами.Нині це гірше, ніж було тоді в рамках Варшавського пакту».