Прага – Речник з питань закордонної політики правлячої німецької фракції Християн демократів та Соціал християнського союзу Екарт фон Кледен вірить, що Грузія має природне право вибирати своїх союзників. Напередодні візиту німецького канцлера Анґели Меркель до Росії та Грузії фон Кледен розмовляв із Радіо Свобода.
– Чи той факт, що НАТО не надало Грузії ПДЧ на бухарестському саміті якоюсь мірою підштовхнув Москву до того, щоб напасти на Грузію?
– Я не думаю. Заява бухарестського саміту дуже ясно говорить, що Грузія та Україна стануть членами НАТО. Однак це зобов’язання виходить з двох позицій. По-перше, ці країни мусять задовольнити певні вимоги, щоб долучитися до ПДЧ і після цього стати повноцінними членами Альянсу. Друга позиція стосується того, що у цій справі Росія не має ні безпосереднього, ні опосередкованого вето. Може, цими днями варто на цій другій позиції наголошувати, але з іншого боку Грузія та Україна мусять виконати певні умови. Доки вони цього не зроблять, ПДЧ їм не буде запропоноване.
– Якщо Україна і зокрема Грузія виконають ці вимоги, вони стануть членами НАТО?
– Звичайно. Тут не треба змінювати нашу сталу політику. Інакше Росія може затримувати членство будь-якої країни, просто напавши на неї, а ми таку політику категорично відкидаємо. Справді, виконавши умови ПДЧ та задовольнивши всі критерії, Грузія стане членом НАТО. Це і було рішенням усіх членів НАТО на бухарестському саміті.
– На Вашу думку, чи США помилилися в тому, що ще напередодні бухарестського саміту наполягали, щоб Грузії швидко надати ПДЧ?
– Тут, у Німеччині, ми вважаємо, що за 2-3 тижні до саміту США змінили свою позицію щодо України та Грузії. Я б сказав, що змінити таку важливу позицію це є помилкою, однак я б не сказав, що США винні в тому, що Росія напала на Грузію. Мені видається, що обидві сторони цього аргументу – що, мовляв, ненадання Грузії ПДЧ підбурило Росію і що тиск США підштовхнув Грузію зробити певні кроки в південній Осетії, є неправильними.
– Чи справедливо стверджувати, що Росія якоюсь мірою визначає параметри глобальної місії НАТО?
– Некоректно ставити запитання таким чином. Якщо ми говоримо про місії НАТО під мандатом Ради Безпеки ООН, тоді кожний член Ради Безпеки має право вето, в тому числі і Росія. Але тут немає нічого нового.
– Як ви розцінюєте посередницьку роль французького президента Саркозі та міністра закордонних спав Франції Кушнера, чи вона щось додала у цій справі, чи просто призвела до того, що Росія виставила Грузії свої умови?
– Зарано це оцінювати. Я думаю, що французька ініціатива виграла в тому, що вона виборола передумови для перемир’я. Однак вони помилилися в тому, що мова йшла про можливі переговори щодо остаточного статусу Південної Осетії та Абхазії, а це ставило під сумнів територіальну цілісність Грузії. Але врешті-решт Грузія відкинула одне, Росія погодилася з другим і не було якоїсь шкоди.
– Чи Ви думаєте, що Росія ще може бути стратегічним партнером Європейського Союзу?
– Я думаю, що в одній сфері Росія є партнером, в іншій – супротивником, а ще в іншій – конкурентом. Я вважаю, що неправильно думати категоріями холодної війни, чи категоріями 90-х років, коли ми всі думали, що демократичну Росію, хоча з якимись дефіцитами, можна інтегрувати до Заходу. Отож ЄС потребує спільну, але й диференційовану відповідь щодо характеру Росії.
– ЄС хоче стратегічного партнерства з Росією. Що Ви про це думаєте?
– Є дві дефініції стратегічного партнерства. ЄС вважає, що стратегічне партнерство охоплює інтереси та цінності. Офіційна російська стратегія говорить, що стратегічні партнери поділяють інтереси, а не цінності. Партнерство може бути настільки глибоким, наскільки погодяться обидва партнери. Отож врешті-решт йдеться про інтереси, а не про цінності. Мені це було ясно вже давно, тепер це очевидне усім.
– У чому полягає сила ЄС? Як Ви можете впливати на Росію?
– Єдність – це наш головний мускул. Бо врешті-решт Росія зацікавлена в добрих стосунках з ЄС. Вона хоче нам продавати свої енергоресурси, вона нас потребує для модернізації своєї країни. Росія повинна бути зацікавлена в інтеграції. Ми мусимо зупиняти російську політику «розділяй і пануй» щодо ЄС. Отож єдність – це наш головний інструмент.
– Чи це означає, що Балтійські країни та Польща мусять дотримуватися французьких та німецьких позицій?
– Навпаки. Спільна позиція потребує компромісів з усіх сторін.
– На які компроміси готова йти Німеччина?
– Треба нам дочекатися зустрічі канцлера Меркель із президентом Медведєвим. Тоді матимемо відповідь.
– Чи ЄС тепер буде змушений миритися з існуванням російської сфери впливу, що обмежує вплив ЄС?
– Ні, я не думаю. Сфери впливу – це мислення періоду холодної війни та 19 століття. Кожна вільна нація має право вирішувати, до якого союзу чи альянсу їй вступати. З іншого боку, кожний союз та альянс має право вирішувати, хто має стати їхнім членом. Але це є природне право кожної вільної нації вирішувати, до яких союзів вступати, і тут не може бути безпосереднього чи посереднього вето якоїсь іншої сторони.
(Прага – Київ)
– Я не думаю. Заява бухарестського саміту дуже ясно говорить, що Грузія та Україна стануть членами НАТО. Однак це зобов’язання виходить з двох позицій. По-перше, ці країни мусять задовольнити певні вимоги, щоб долучитися до ПДЧ і після цього стати повноцінними членами Альянсу. Друга позиція стосується того, що у цій справі Росія не має ні безпосереднього, ні опосередкованого вето. Може, цими днями варто на цій другій позиції наголошувати, але з іншого боку Грузія та Україна мусять виконати певні умови. Доки вони цього не зроблять, ПДЧ їм не буде запропоноване.
– Якщо Україна і зокрема Грузія виконають ці вимоги, вони стануть членами НАТО?
– Звичайно. Тут не треба змінювати нашу сталу політику. Інакше Росія може затримувати членство будь-якої країни, просто напавши на неї, а ми таку політику категорично відкидаємо. Справді, виконавши умови ПДЧ та задовольнивши всі критерії, Грузія стане членом НАТО. Це і було рішенням усіх членів НАТО на бухарестському саміті.
– На Вашу думку, чи США помилилися в тому, що ще напередодні бухарестського саміту наполягали, щоб Грузії швидко надати ПДЧ?
– Тут, у Німеччині, ми вважаємо, що за 2-3 тижні до саміту США змінили свою позицію щодо України та Грузії. Я б сказав, що змінити таку важливу позицію це є помилкою, однак я б не сказав, що США винні в тому, що Росія напала на Грузію. Мені видається, що обидві сторони цього аргументу – що, мовляв, ненадання Грузії ПДЧ підбурило Росію і що тиск США підштовхнув Грузію зробити певні кроки в південній Осетії, є неправильними.
– Чи справедливо стверджувати, що Росія якоюсь мірою визначає параметри глобальної місії НАТО?
– Некоректно ставити запитання таким чином. Якщо ми говоримо про місії НАТО під мандатом Ради Безпеки ООН, тоді кожний член Ради Безпеки має право вето, в тому числі і Росія. Але тут немає нічого нового.
– Як ви розцінюєте посередницьку роль французького президента Саркозі та міністра закордонних спав Франції Кушнера, чи вона щось додала у цій справі, чи просто призвела до того, що Росія виставила Грузії свої умови?
– Зарано це оцінювати. Я думаю, що французька ініціатива виграла в тому, що вона виборола передумови для перемир’я. Однак вони помилилися в тому, що мова йшла про можливі переговори щодо остаточного статусу Південної Осетії та Абхазії, а це ставило під сумнів територіальну цілісність Грузії. Але врешті-решт Грузія відкинула одне, Росія погодилася з другим і не було якоїсь шкоди.
– Чи Ви думаєте, що Росія ще може бути стратегічним партнером Європейського Союзу?
– Я думаю, що в одній сфері Росія є партнером, в іншій – супротивником, а ще в іншій – конкурентом. Я вважаю, що неправильно думати категоріями холодної війни, чи категоріями 90-х років, коли ми всі думали, що демократичну Росію, хоча з якимись дефіцитами, можна інтегрувати до Заходу. Отож ЄС потребує спільну, але й диференційовану відповідь щодо характеру Росії.
– ЄС хоче стратегічного партнерства з Росією. Що Ви про це думаєте?
– Є дві дефініції стратегічного партнерства. ЄС вважає, що стратегічне партнерство охоплює інтереси та цінності. Офіційна російська стратегія говорить, що стратегічні партнери поділяють інтереси, а не цінності. Партнерство може бути настільки глибоким, наскільки погодяться обидва партнери. Отож врешті-решт йдеться про інтереси, а не про цінності. Мені це було ясно вже давно, тепер це очевидне усім.
– У чому полягає сила ЄС? Як Ви можете впливати на Росію?
– Єдність – це наш головний мускул. Бо врешті-решт Росія зацікавлена в добрих стосунках з ЄС. Вона хоче нам продавати свої енергоресурси, вона нас потребує для модернізації своєї країни. Росія повинна бути зацікавлена в інтеграції. Ми мусимо зупиняти російську політику «розділяй і пануй» щодо ЄС. Отож єдність – це наш головний інструмент.
– Чи це означає, що Балтійські країни та Польща мусять дотримуватися французьких та німецьких позицій?
– Навпаки. Спільна позиція потребує компромісів з усіх сторін.
– На які компроміси готова йти Німеччина?
– Треба нам дочекатися зустрічі канцлера Меркель із президентом Медведєвим. Тоді матимемо відповідь.
– Чи ЄС тепер буде змушений миритися з існуванням російської сфери впливу, що обмежує вплив ЄС?
– Ні, я не думаю. Сфери впливу – це мислення періоду холодної війни та 19 століття. Кожна вільна нація має право вирішувати, до якого союзу чи альянсу їй вступати. З іншого боку, кожний союз та альянс має право вирішувати, хто має стати їхнім членом. Але це є природне право кожної вільної нації вирішувати, до яких союзів вступати, і тут не може бути безпосереднього чи посереднього вето якоїсь іншої сторони.
(Прага – Київ)