Хто такі «злодії у законі» і скільки їх в Україні?

В Україні немає справжніх коронованих злодіїв, які за правилами своєї спільноти мають проводити більшу частину життя в тюрмі та не мають права заперечувати свого статусу. Злочинним світом керують фінансово-промислові групи. Вони контролюють «своїх» кримінальників, які купили «титули», мають корупційні зв’язки з державними посадовцями, і кожного з яких знають правоохоронці. Відтак новий закон, спрямований нібито на боротьбу з так званими «злодіями у законі» може лише розбурхати війну між кримінальними кланами. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповів колишній оперативний співробітник міліції, один з засновників Управління боротьби з організованою злочинністю, полковник Валерій Кур.

– Злодії у законі, наскільки це масштабна проблема для України?

– Злодіїв у законі українських справжніх, таких класичних, їх практично і немає. Класичний коронований злодій – це людина, яка «за поняттями» свого братства переважну частину життя зобов’язана провести у в’язниці. «За поняттями» він не може виходити на волю на довго. Його обрали авторитетом, справжнім злодієм саме за те, що він багато відсидів, не порушував принципів людяності до братви.

Не менш важливо за якою статтею Кримінального кодексу визнається кваліфікація – злодій. Злодій – це особа, яка здійснює таємне викрадення майна. Це найвища кваліфікація у злочинному середовищі.

Він може жити за рахунок «общака» багато, але в камері. Відтак запитання: навіщо проти класичного злодія у законі використовувати закон, який не діє. Йому після звільнення навіть у радість повернутися. Керувати він може і звідти. Пенітенціарна система цьому не завада.

– Хто ж тоді керує кримінальним світом в Україні? Хто ці авторитети?

– У першу чергу, так звані «тіньовики олігархи», відомі люди в Україні. Їхня влада у державі настільки сильна, що у них «в руках» и політичної влади скільки потрібно, і вплив на силові структури величезний. Будь- якому коронованому чи некоронованому злочинному авторитету він може, кажучи їхнім жаргоном, «сплести лапті», навіть якщо починав свій бізнес з незначного криміналу. Вони керують через підконтрольних їм злодіїв «мільйонщиків».

Це не зовсім справжні, вигадані злодії, які отримали статус не через «поняття». Тому для таких людей зовсім не проблема змінити своє слово, сказати на допиті, що він не є злодієм. Коли наприкінці 1980-х стали з’являтися злочинці нового ґатунку, нові гангстери – це були колишні комсомольці, спортсмени, звільнені силовики, військові. Вони стали не менш злочинними, ніж старе злодійське середовище.

Їхнім принципом було те, щоб не бути схожими на старих злодіїв. Вони порушували головний принцип – справжній злодій має сидіти у в’язниці. А ці навпаки хотіли – не сидіти і мати якомога більше грошей. В ті ж часи і перебили більшість справжній коронованих злодіїв. Для колишніх спортсменів вони не були авторитетами.

Але навіщо з ними так боротися? Куплений статус злодія, як правило, означає зв’язок з правоохоронними органами, утримання того чи іншого посадовця, контакти з кимось «нагорі», купівлю когось «нагорі».

Це означає рух грошей, роботу грошей. Це зводить питання до проблем тіньової економіки. Відтак, краще би довели до досконалості законодавство про боротьбу із хабарниками. Це було би на багато ефективніше. Достатньо було би просто дати працювати НАБУ. До прикладу, це дозволило би розслідувати справу про перестрілку перевізників у Броварах. Адже ж у МВС кажуть, що сліди ведуть до хабарів, які брали чиновники.

– Відтак такі злочинці не мають якихось «​титулів»​?

– Якісь мають. Пізніше ці нові, не потрапили до касти «білих комірців», які не переїхали до офісів і залишилися «блатними» зрозуміли, що бути коронованим злодієм престижно. Щоправда, дуже незручно і неприємно.

Так і почали на початку 1990-х років з’являтися злодії-«мільйонщики». Такі як Сєва Могилевич. Коли за допомоги всіляких хабарів і правоохоронцям (їм потрібні свої люди), і кримінальникам нові організовані злочинці здобували статус нібито коронованого. Але за жодними «поняттями» вони не могли бути справжніми злодіями. Багато хто з них навіть не був судимий, а деякі зовсім не за тими статтями, які поважають у кримінальному світі. Це були лише м’ясники, які були ніким без грошей. За злодійським законом, вони «не мають права». Відтак, це знову гра. Це все тепер формується потоками тіньового бізнесу.

Відтак нині у злодійській братії просто одиниці таких, які можуть відповідати вимогам «понять». Багато хто з них одружений, дають інтерв’ю, співпрацюють з державою. Це зовсім за рамками «понять». Немає зараз тих коронованих, які не зможуть через свої «закони» заперечувати свій статус. А якщо і є, то це одиниці літніх і вже зовсім не впливових людей.

– І ці люди, тепер координують діяльність різних злочинних груп в Україні?

– Процеси скеровують переважно «гастролери» з території колишнього Радянського Союзу, зокрема, з Грузії, Азербайджану і Росії. Не простіше вирішувати це питання силами прикордонної служби за допомоги того інструментарію, який вже був: зустріч, оперативний супровід, видворення? Можна, просто використовуючи оперативні можливості, не допускати їх на нашу територію. Навіщо потрібен закон проти міфічного статусу?

А якщо той злодій змінить своє слово і таки скаже, що він не «злодій у законі». Тоді новий закон писатимуть? Хто взагалі вигадав словосполучення «злодій у законі». Це придумали не злодії. Коронований злодій ніколи не скаже про себе «у законі». А як врахована мовна розбіжність? «Злодій» чи «вор»?

Наприклад, є сенс у законі проти бандитизму. Керівництво організованою злочинною організацією, бандою – є окремий склад злочину. Але ж треба було придумати красиво «злодій у законі». З такими законами, якщо злочинець матиме гарного адвоката, то він переграє прокурорів.

– Ви маєте на увазі, що в Україні зовсім не потрібен закон проти злодіїв у законі?

– З точки зору силовика, потрібні будь-які нові закони, які дають інструментарій. Не важливо, якої частини антисоціальної кримінальної частини суспільства вони стосуються: злодіїв, грабіжників чи шахраїв, чи хоч би й наперсточників. Але якщо держава не правова чи безграмотна, то воно наздоганяє.

Колись було складно боротися з наперсточниками, іншими ігровиками як одним з напрямків діяльності організованих злочинних груп. Держава була змушена підлаштуватися під ситуацію і створити новий закон. Але потім зник цей вид злочину і стаття залишилася «висіти».

Або приклад з рекетом. Ставши «білими комірцями», представники фінансово-промислових груп, які раніше були простими рекетирами, надалі переосмислили цю діяльність і вдалися до рейдерства. Це ж той же рекет, але цивілізований – з використанням пробілів у законодавстві, продажності у судових органах та органах влади та силових структурах. Тому справжні правники ніколи не «ліплять» закони навздогін. Мають напрацьовуватися кодекси законів, які враховують усе.

Хіба не було «злодіїв у законі» в Радянському Союзі? Тоді в авторитарній державі вигадали закон про особливо небезпечних рецидивістів. Людина, що скоїла два і більше злочинів визнавалася особливо небезпечним рецидивістом. Після цього він не міг зсунутися з місця: він виходив з в’язниці і мав переміщатися у визначеному напрямку, не туди куди він хотів, і у визначені для нього терміни. У місці призначення – реєстрація, вечірні перевірки – де, що робить. Людина стає просто прозорою. В разі скоєння чергового злочину – особливе ставлення як до рецидивіста, одразу більший термін позбавлення волі. Були і такі способи. Але про «злодіїв у законі» навіть у Союзі закону не вигадали.

– А як же міжнародний досвід. Часто можна почути про приклад Грузії, яка ніби то завдяки подібному закону таки «притиснула» коронованих злодіїв?

– Там була неординарна особа президента. Нехай неоднозначна – жорсткість поряд із чесністю. Вичищена була вертикаль, якій підкорялося усе. У цьому проглядаються певні прояви диктатури. Водночас це працювало не в інтересах окремої особи. Тому тут був успіх.

Інша справа – це закон у Росії. Що там менше злочинності стало? Ні! Бо це використовують як інструментарій, щоб смикати кого хочеш і як хочеш. Чому за цим законом не сидить, а переховується від світового правосуддя колись визнаний не однією країною злочинцем номер один Сєва Могилевич? Бо це просто гра, для якої закон – просто інструментарій!

В Америці організовану злочинність подолали, підірвавши її базу економічними методами. Наприклад, закон Ріко (закон США про організації, що діють під впливом рекету й корупції, спрямований на боротьбу з організованою злочинністю – ред.). Головний напрямок діяльності організованої злочинності – отримання надприбутку, або просто прибутку. Відтак на заході виловлюють усі кошти, якими оперують злочинці. Тут немає чого вигадувати.

– Чому, на вашу думку, українські правоохоронці не пішли таким шляхом?

– Сьогодні в Україні стільки проблем із самою поліцією. Це така сильна вертикальна організація, підпорядкована одній фінансово-промисловій групі, політичній групі, яка має потужний вплив в усіх органах. Цю групу і без того всі боялися. А тепер у них є МВС, і закон формується під цю групу. Це ще більше лякає.

Всі сподівання на те, що цей закон – це подання президента, гаранта Конституції. На те, що ця молода людина бажає лише доброго Україні, що у нього вистачить сил зробити так, щоб цей закон не працював на політичне керівництво МВС. Якщо він це ініціює, каже, що це потрібно суспільству, то це дає деякі сподівання.

Але фінансово промислова група стояла і на протилежному боці барикад щодо МВС. А тепер контролює МВС. Це дуже велика сила і добра готовність до ситуації. На мою думку, не було ще страшнішого і сильнішого за сьогоднішнє керівництво Міністерства внутрішніх справ. Навіть не варто порівнювати з демонізованою постаттю міністра часів президенства Леоніда Кучми Юрія Кравченка. А тут ще й дають такий інструмент у вигляді закону.

Гадаю, буде великою помилкою такий інструментарій як цей закон, давати фінансово-промисловій групі, яка знищує довіру до усіх гілок влади. Я майже переконаний, що ми побачимо шоу, театралізовані вистави сходок та затримань. Гадаю, що попереду важкі часи, якщо лише президент не зробить повне перезавантаження системи МВС. В іншому випадку відбуватиметься гра кланів.

Справжнім професіоналам відомо, що кримінальне середовище працює за налагодженими схемами. Тому професіоналам легко спостерігати за ними. Боротися, наприклад, з маніяками на порядок складніше. Тому мені це все видається грою. Коли не знаєш, як впоратися, то просиш ще інструментів, повноважень.