Алісон Матлер
Бухарест – Коли Лаура Войчила росла в маленькому містечку на півдні Румунії, то мала проблеми через минуле свого батька. У 1949 році, коли комуністи прийшли до влади у цій східноєвропейській країні, 17-річного Ніколае Войчилу заарештували і пізніше засудили до чотирьох років важкої праці за «змову проти суспільного ладу». Його злочином був вступ до літературного клубу, члени якого обговорювали новий комуністичний уряд на чолі з Ґеорґе Ґеорґіу-Дежем та сподівалися, що він зникне.
Учень старших класів був одним із тисяч, яких комуністи запроторили у в’язниці і трудові табори після Другої світової війни, часто лише через те, що вони не були згодні з комуністичною владою.
Немає загальновизнаних даних, але у 2006-му президентська комісія з вивчення комуністичної диктатури встановила, що понад 600 тисяч румунів були засуджені за політичні злочини впродовж 1945–1989 років. Тисячі померли від побиття, хвороб, втоми, холоду або нестачі їжі чи ліків.
На зорі комунізму
Андреі Мурару, історик та радник румунського президента Клауса Йоганніса, повідомив Радіо Свобода, що на початку 1950-х років близько 100 тисяч в’язнів були засуджені до важкої праці на проєкті «Чорноморський канал». Це 70-кілометровий водний шлях, що поєднує Дунай із Чорним морем. Також його називали «каналом смерті».
Там працював і Ніколае Войчила, переносячи важке каміння, до того, як його відправили відновлювати казино, сучасну архітектурну пам’ятку в порту сусіднього міста Констанца, яке було пошкоджене німецькими бомбами під час війни.
Він багато не розповідав про цей досвід після звільнення – насправді йому заборонили говорити про своє ув’язнення – і його страх обговорювати ті часи залишився навіть після того, як комуністичного диктатора Ніколае Чаушеску усунули від влади та стратили під час Румунської революції 1989 року.
Проте Ніколае Войчила розповів своїм родичам, що політичні в’язні писали записки і ховали їх у стінах казино.
«Коли я виростала, тато казав нам: «Коли будуть відновлювати казино, йдіть туди і знайдіть документи», – розповіла Лаура Войчила у коментарі Радіо Свобода.
«Під час комунізму ми обговорювали такі теми дуже тихо і ніколи в публічних місцях, – пояснила вона. – Тато слухав Радіо Свобода, а я запитувала: «Тату, що вони кажуть в Німеччині (центральний офіс Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода був у Мюнхені від 1950-1995 рр. – ред.)». Я навіть пам’ятаю дзвін, який супроводжував новини».
Таємну записку знайшли майже через 70 років
У школі в місті Горгота в Лаури були відмінні оцінки, але через минуле батька вона зазнавала дискримінації.
Вчителька казала мені: «Ти мала би бути лідеркою класу, але ми не можемо цього допустити»
«Вчителька казала мені: «Ти мала би бути лідеркою класу, але ми не можемо цього допустити, – сказала Войчила. – [Мій тато] казав, щоб я вчилася та покинула країну, якщо хочу мати хоч якийсь шанс [у житті]».
У травні цього року мати покликала її, бо побачила у новинах, як реставратори викопали уривок паперу, що був схований у стіні казино та підписаний політичними в’язнями.
«Коли моя мама почула про записку, то сказала: «Ти мусиш піти і подивитись». Вона була в сльозах. Це був важливий момент для неї [після майже 70 років]. Люди побачили, що записка там і що вона справжня», – розповіла вона Радіо Свобода.
В середині травня, коли Румунія скасувала надзвичайний стан через поширення коронавірусу, Лаура поїхала з Аполлоном Крістодуло – сином Іона Крістодуло, архітектора та політичного в’язня, до керівника реставрації казино у Констанці, щоб побачити записку на власні очі.
Сама нотатка – уривок паперу, відірваний від цементного мішка з іменами 17 політичних в’язнів, написана вугіллям і датована 31 грудням 1951 року. Це здавалося не так і багато, якби не умови, під час яких написали записку, а також її історична важливість.
«Реставратор вітражного скла знайшов папір, загорнутий у кульку, коли шукав старі осколки у стіні. Він відчув, що в ньому є щось [особливе]», – сказав Аполлон Крістодуло.
«Це чудово, що знайшли цю записку, – сказав він. – Я писав про неї багато років тому, але ніхто не вірив; всі думали, що це лише історія, легенда... Але зараз все, про що я писав, здійснилось».
Батько Крістодула помер у 1991 році у 66-річному віці. Його здоров’я було підірване суворими роками ув’язнення. Його серце, печінка та легені були пошкоджені. Він помер після четвертого інфаркту, розповів Крістодуло Радіо Свобода.
Політичні в’язниці Румунії
Колишній директор урядового Інституту з розслідування злочинів комунізму Андреі Мурару першим почав судове переслідування колишніх керівників в’язниць у Румунії.
Александру Вісінеску, який керував горезвісною в’язницею «Рамніку Сарат», був засуджений у 2016 році до 20 років ув’язнення за смерть 12 в’язнів в його закладі. Рік по тому Йоан Фічіор отримав такий самий вирок за злочини проти людства та свою роль у смерті 103 в’язнів у трудовому таборі «Періправа». Обоє померли у в’язниці.
За словами Мурару, те, що затримані змогли написати записку, дивовижно.
«Це рідкісне свідчення, оскільки в’язні не мали доступу до паперу чи олівців, але..., мабуть, це змінила присутність звичайних робітників та більш гуманних осіб, котрі могли забезпечити їх матеріалами для написання, уможливили приховання цього клаптика паперу в стіні», – сказав він Радіо Свобода.
Александра Тоадер, нинішня директорка казино, каже, що таємна комуністична поліція «Секурітате» проводила розкопки в казино у 1986 році і, можливо, знайшла інші документи. Крістодуло також вважає це імовірним. «Ми маємо 26 кілометрів архівів «Секурітате», море документів; але я не впевнена, чи вони оцифровані», – зазначила Тоадер у розмові з Радіо Свобода.
Фахівці досліджують долі приблизно 100 в’язнів, котрі працювали в казино, щоб зрозуміти, що з ними сталося.
«Більшість в’язнів були там через дуже несуттєві причини і проводили там багато років, незважаючи на вік, – сказала Тоадер. – Це був привід, щоб позбутися так званих «ворогів народу».
Крістодуло сказав Радіо Свобода, що документи про «Чорноморський канал» досі засекречені секретною службою Румунії. «Було 100 тисяч людей, котрі виконували примусову працю... документи мають бути розсекреченими», – переконаний він.
Суворі умови
Ніколае Войчила мріяв стати архітектором, але комуністи не дали йому закінчити навчання. Він зміг здобути кваліфікацію інженера і став керівником цементних робіт через досвід, який здобув на ремонтних роботах у казино.
Але його минуле як в’язня травмувало його на все життя.
«Йому заборонили говорити і писати про події. І він думав, що вони за ним прийдуть, тому нікому не довіряв, – сказала Лаура Войчила. – Він не довіряв людям. Він думав, що, можливо, сусід дізнається про його минуле – і він матиме проблеми».
«Але він все-таки розповів, що коли працював на каналі, то в’язнів били, а інших змушували їсти кал», – говорить донька колишнього репресованого.
«В’язні мусили переносити каміння, ходячи по 30-40-сантиметрових дерев’яних дошках через канал, везучи тачки, наповнені уламками. І якщо в’язень падав, то ніхто не намагався врятувати його»,– сказала Лаура Войчила.
«Там багато людських кісток, захованих в тому каналі», – сказала вона. Мурару додав, що регіон відомий як «Румунський Сибір».
Розчарування
Падіння комунізму в Румунії не принесло тих змін, на які сподівалися Ніколае Войчила та багато інших.
«Він усвідомив, що старі комуністи прийшли до влади, і втратив надію, що колись побачить справжню демократію», – сказала 42-річна Лаура Войчила, котра керує сімейним бізнесом з поставок фруктів і овочів.
«Він побачив, як шахтарі атакували антиурядових мітингувальників у 1990-му, і сказав: «Бачите? Людей б’ють і вбивають. Це все ще ті старі кадри».
Те саме відчуття має і Паул Андреєску, голова Асоціації колишніх політичних в’язнів у місті Констанца.
Андреєску був політичним в’язнем протягом п’яти років, тому що він вступив у молодіжну організацію, яка хотіла «визволити Румунію від росіян та їхніх вимог, таких, як запровадження російської мови як примусової у школах та вивчення історії СРСР, – сказав він Радіо Свобода. – Ми вільні, але ще далеко від того, про що мріяли та на що сподівалися у 1989 році».
Як голова відділення Асоціації у Констанці Андреєску сказав: «Мати ці докази [від записки з казино] – дуже важливо, навіть якщо там – лише декілька імен. Вони показують жахливе минуле румунського народу, коли людей змушували виконувати примусову працю».
Попередження
Александра Тоадер каже, що важливо, щоб Румунія знала своє минуле.
«Ця тема ще досі переважно невідома в школах та книжках, а затримані не висловлюються про свій досвід; навіть їхня пам'ять спотворена страхом чи спробою забути», – сказала вона.
«Це дуже актуально для молодого покоління, оскільки деякі мають ностальгію за комунізмом, – зауважила Тоадер в інтерв’ю в її офісі у Бухаресті. – Не можна допускати крайнощів ні лівих, ні правих. Має панувати верховенство права».
