РИМ – Справжній ґвалт зчинився в Італії довкола запланованого виступу президента України у фінальний день популярного пісенного конкурсу в курортному місті Санремо, що відбуватиметься 7–11 лютого. Чи доречно главі воюючої іноземної держави виступати в розважальному контексті під час важливої культурно-медійної події країни?

Голоси супротивників стали такими численними, що керівництво національної телекомпанії RAI пішло на безпрецедентний крок – призначили «цензора» для попереднього прослуховування 2-хвилинного відеозапису президента Зеленського. Уряд Джорджії Мелоні, як і попередній кабінет Маріо Драґі, займає чітку позицію підтримки Києва проти російського агресора. Водночас вагома частина політикуму і населення досі вважає, що не все так однозначно або відверто пропонує капітуляцію України. Чому? Чи можна це змінити? І яким чином?

Під час конференції в Римі, де дослідники російської пропаганди фахово розтлумачили поважній публіці аспекти дезінформації і прокремлівських наративів про загарбницьку війну росіян в Україні, встав чільний посадовець у військовому мундирі і звернувся із запитанням до експертів-промовців: «Яке ваше ставлення до ідеї виступу президента Зеленського на «Санремо», чи не здається вам, що від нього вже втомилися?»

Від шанованого представника військової установи очікували запитання іншого рівня. Подібні репліки можна почути і в розмовах пересічних італійців за ранковою кавою у барі. Проти появи відео Зеленського на пісенному конкурсі повстали не лише галасливі пацифісти, антимілітаристи, проросійські політики чи інтелектуали. Представники демократичної опозиції та окремі редактори ліберальних видань також повернули у їхнє русло з іншими аргументами: «негарно з війни робити виставу».

«Якби фестиваль у Санремо проходив пів року тому, лише лічені голоси могли щось сказати проти короткої дистанційної появи українського президента. Але оскільки подія майже співпадає з річницею початку широкої атаки росіян на сусідню країну – а рік – це неприйнятна вічність для європейців, зокрема, італійців, яких безпосередньо не зачіпають путінські бомби – виходить, що «партія миру», пардон, «партія капітуляції», збільшує свої лави щодня, і всі офіційно стурбовані ризиком розширення конфлікту», – зауважує оглядач Джузеппе Де Томазо у коментарі для Formiche.net, інтернет-видання про міжнародну політику.

Невпевненість політиків

Серед перших з критикою та зневажливою іронією стосовно анонсованої появи українського президента виступив Маттео Сальвіні, віцепрем’єр-міністр, лідер крайньоправої «Ліги».

Будучи членом правлячої правої коаліції, його партія невдоволено, але голосує за усі урядові рішення щодо підтримки України. Тепер же під час виборчої кампанії напередодні регіональних виборів (12–13 лютого), зауважують деякі коментатори, Сальвіні знову згадав про зв’язки з партією «Єдина Росія» і про свій проросійський електорат в Італії, тому й вирішив спробувати розіграти карту пацифіста. До того ж, уряд має ухвалити шостий пакет військової допомоги Києву, і щоб чинити бодай позірний тиск на непохитну прем’єрку Джорджію Мелоні, норовливий партнер по коаліції подає ознаки протидії.

«Сподіваюся, що війна завершиться якомога швидше, і сцена фестивалю буде присвячена лише музиці», – сказав Сальвіні. Щодо присутності Зеленського додав: «Не знаю як він співає, надаю перевагу іншим». Паралельно парламентарі-лігісти роздають інтерв’ю, що вони підтримують атлантичний напрям уряду, захищають західні цінності, але …

«Було б добре менше говорити про зброю і більше – про відкриття дипломатичних каналів. Як ми чуємо, люди починають втомлюватися розмовами про зброю, зброю, зброю», – сказав телеканалу RAI2 Массиміліано Ромео, голова групи партійців у сенаті, близький соратник Сальвіні. За останніми опитуваннями, з-поміж великих партій саме серед виборців «Ліги» найбільше супротивників військової допомоги Україні, їх понад 70 відсотків.

До хору незгодних і тих, які сумніваються щодо появи Зеленського у форматі розважального шоу, несподівано долучився й лідер опозиційної ліберал-демократичної партії «Дія» Карло Календа. Минулого жовтня вони організували у Мілані мітинг на підтримку України. Виборці цієї партії найбільше підтримують надання військової допомоги Україні, 91 відсоток.

«Не слід сумніватися у нашому сприянні, та існують інші контексти для передачі послання про драму війни. Було б дуже дивно бачити у перерві між піснями президента, який зайнятий захистом своєї країни», – зауважив Карло Календа.

Тоді як міністр культури Дженнаро Санджуліано, заявив, що Зеленським слід захоплюватися за його хоробру поведінку. Раніше він як журналіст і політик відстоював прокремлівські погляди на окупацію Криму.

Санремо – це Італія

Ідею про виступ українського президента приписують впливовому журналісту, телеведучому ток-шоу Porta a Porta Бруно Веспі.

За його словами, перед поїздкою до Києва сам Володимир Зеленський звернувся до журналіста з проханням виступу на популярному італійському фестивалі. Після розмови з керівництвом національної телекомпанії RAI та дирекцією фестивалю узгодили участь президента у форматі відеозапису на 2 хвилини в останній день пісенного конкурсу пізно ввечері перед оголошенням фіналістів.

«Зеленський був гостем на Каннському і Венеційському кінофестивалях, на церемонії (американської кінопремії) «Золотий глобус», мені шкода за ці злі язики на адресу людини, яка бореться з надзвичайною хоробрістю, щоб зберегти життя свого народу», – відреагував Веспа на полеміку.

Українським глядачам пісенний конкурс у Санремо знайомий з 1980-х років, коли радянське ТБ транслювало музичні вечори за участю Тото Кутуньо, Аль Бано і Роміни Пауер, Ріккардо Фольї, гурту Ricchi e poveri. З їхніми піснями чимало українців вчили італійську мову і мріяли про закордон, який тоді ще був міцно для них закритий. Сам фестиваль існує з 1951 року і спочатку він був справді виключно пісенним дійством, де співали про любов, родину та італійський розважливий стиль життя. Згодом, за останні 20 років побільшало пісень на соціально-політичну проблематику і програму стали доповнювати виступи відомих осіб про жінковбивства, расизм, гендерну нерівність, безробіття. Словом, фестиваль став вітриною італійської реальності.

Щороку вже традиційно ця культурна подія супроводжується скандалами і плітками, де все менше залишається місця саме пісні. «Санремо» люблять і ненавидять, та «Санремо» – це «Санремо», говорять про нього італійці. Бо «Санремо» – це й Італія, додають культурологи. Прямі трансляції з театру «Арістон» збирають мільйони телеглядачів як в країні, так і за її межами, де концерти ретранслює Eurovision.

Часто туди запрошують закордонних зірок акторів чи співаків, рідше політиків. 1999 року на сцену конкурсу завітали Михайло Горбачов з дружиною, та як наголошують тепер, він був уже поза політикою і не було війни.

Із фурором 2013 року Тото Кутуньо виспівував з російський хором Червоної армії «Підмосковні вечори». Супротивники виступу Зеленського однак не пропонують запросити на сцену «Арістона» українських артистів. Навпаки, як альтернативу на суботу, 11 лютого, вони оголосили провести біля театру маніфестацію проти звернення українського президента. За їхніми передбаченнями, буде знову просити зброї.

Компроміс по-італійськи

Минулого тижня медіа поширили підсумки нового соціологічного дослідження центру Euromedia Research. За його висновками, більшість італійців відчувають далекою війну в Україні, 78 відсотків. Проти надання італійської зброї Києву висловилися 52 відсотки, це найвищий показник з початку повномасштабного вторгнення росіян, зауважують автори дослідження.

Майже 40 відсотків опитаних виступають за те, щоб змусити українців припинити вогонь шляхом переговорів з росіянами. Четверта частина респондентів вважає, що слід зменшити допомогу Україні, щоб переконати Зеленського у неможливості виграти війну. Лише близько 8 відсотків думають, що «Захід вступить у війну, щоб врятувати Україну і зруйнувати Росію, ризикуючи зруйнувати самого себе». В анкеті був варіант відповіді «росіян слід змусити до переговорів», проте в опитувані його проігнорували, зауважують дослідники центру.

Часто в Італії можна почути, що компромісу у війні можна досягти наступним чином: залишити Крим росіянам і надати спеціальний статус Донбасу. «Це може здаватися розумним рішенням з точки зору італійців, але створить небезпечний прецедент, бо покаже росіянам, якщо будуть домагатися свого довго, то можуть анексувати силою будь-які території. Через десять років, скажімо, зможуть захопити знову Херсон», – пояснює воєнний історик і викладач римського університету Luiss Ґреґорі Аледжі в інтерв’ю Formiche.net.

Позбутися імперського бачення

І соціологічні опитування, і галасливі дискусії довкола віртуальної появи Зеленського на пісенному фестивалі вкотре підтверджують амбівалентне ставлення до Росії і її жорстокої загарбницької поведінки стосовно вільних народів.

Серед провідних причин експерти називають:

• вкорінений і поширений досі антиамериканізм й антиатлантизм, що є спадком діяльності Комуністичної партії Італії, колись найбільшої у Європі,
• ефективна робота російської пропаганди, яка триває з часів Холодної війни,
• давня традиція пацифізму, підживлена роллю Ватикану і католицькою церквою,
• упереджена італійська журналістика, залежна від політичних партій,
• поширена культура безвідповідальності і нейтралітету при ухваленні рішень,
• загальна провінційність і необізнаність еліт та медіа з міжнародною політикою.

Як можна змінити тенденцію? Вважають за необхідність підвищувати рівень освіти молоді як у школах, так і в університетах. У шкільних підручниках історії чи географії Східна Європа часто представлена переважно як Росія. Університетські викладачі-славісти читають лекції через призму російського екскурсу. Як зазначає американський історик Тімоті Снайдер, європейським елітам слід звільнятися від колоніального російського бачення світу і починати переписувати історію.

Щодо поширення проросійських стратегічних наративів, то в суспільстві бракує відкритого обговорення проблеми, а відповідно засобів для її подолання, констатує Джино Джермані, директор Інституту соціальних і стратегічних студій, який провів низку досліджень на тему російської пропаганди в Італії.

Відомий політолог Вітторіо Емануеле Парсі, презентуючи у Мілані свою книжку «Місце війни і ціна свободи», розповів про власні спроби переконувати лицемірних пацифістів.

«В контексті війни італійці обговорювали переважно квитанції на газ. Якщо ви послухаєте розмови, не помітите щирого розуміння болю українського народу, – говорить Парсі. – Мені надходять повідомлення на зразок «досить, українці теж дістали». Це як, запитую я: «До тебе вриваються в хату, ґвалтують твою дочку і ти кажеш: о, синьйоро, та годі вже, можна владнати все фіктивним шлюбом без права на життя вашій дочці». Тоді деякі розуміють, що це дісно жорстоко і неприпустимо».