Одинадцятеро українських військових загинули на Донбасі за півтора місяця цього року. Людей втрачають попри перемир’я, яке, зі слів офіційного Києва, досі діє. У той же час стріляли навіть у день приїзду на Донбас президента України Володимира Зеленського разом із іноземними послами. Чому загиблих на фронті більшає? Чи стануть втрати на передовій передумовою для відмови від припинення вогню? І чи готові в Україні врешті вийти з перемов із Росією в Мінську?
Спочатку на броні по ґрунтовій дорозі, потім пішки наповненими водою окопами, і впираєшся в передову на Луганщині. Тут намагаються не залишати укриття і спостереження за противником ведуть приховано.
«Ведуть свої інженерні роботи біля позицій. Чистять окопи, носять якісь ящики. Ймовірно, що з боєприпасами. Спостерігаємо. Поки що тихо», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Анатолій.
На сотню кілометрів південніше – поблизу Красногорівки, звідки видніється Донецьк, боєць показує свіжу вирву у землі.
«Вчора по нас був обстріл із СПГ (станковий протитанковий гранатомет – ред.). Це розриви від 73-міліметрової осколкової гранати».
Зважаючи на перемир’я, кулеметні бійниці, що направлені у бік позицій російських гібридних сил, більшість часу прикриті диктовими листами.
«У них снайпери там працюють. Часто відбуваються постріли одиничні. А в таку хорошу погоду часто безпілотні літальні апарати літають. Ведуть спостереження, розвідку», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Ігор, який якраз перебуває на посту.
Перемир’я на Донбасі почалося 27 липня 2020-го. З того часу діє заборона на використання безпілотників на передовій, обладнання позицій та інше, але бойові дії все одно тривають.
Із початку перемир’я торік загинули четверо військових. Уже цього року - одинадцятеро.
Втрати – через підриви, але, перш за все, через снайперів.
Збільшення їхньої активності – саме результат припинення вогню, каже менеджер по роботі з військовими фонду «Повернись живим» Андрій Римарук.
«Це прямий наслідок того, що ми на сьогоднішній день пожинаємо. Тому що у нас довгий час не було можливості проводити польоти над ворожими позиціями, дивитися, що вони там роблять, які позиції вони роблять, де там потенційні можуть бути вогневі позиції, і багато чого іншого», – каже він.
На Донбас президент України Володимир Зеленський приїхав на двохсотий день перемир’я – разом з послами країн «Групи семи». Під час таких візитів на Донбасі, як правило, тихо. Втім, не цього разу. Того дня вдень загинув український військовий, а вже увечері загиблих було двоє.
Яка це, в біса, провокація? Це війна!Леонід Кравчук
«Російська Федерація – це звична її тактика певних суперечностей. Вона, з одного боку, звинувачує Україну навіть на рівні Ради безпеки ООН у порушенні мінських домовленостей, у намаганнях відступити взагалі від положень мінських домовленостей, а з іншого боку, сама в цей же час свіжі домовленості 2020 року порушує. В цій контраверсії нічого незвичного немає. Я думаю, що ця ескалація на фронті – це спроба Росії знову показати, хто господар ситуації», – каже політична аналітикиня фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна.
Заяви з українського боку теж двобічні. Голова української делегації у перемовах щодо Донбасу Леонід Кравчук заявляє, що на обстріли необхідно відповідати дзеркально, і говорить про війну. В етері шоу «Право на владу» він висловився так гостро.
«Якщо на Донбасі стріляють і убивають українських вояків, то це не можна назвати провокацією. Яка це, в біса, провокація? Це війна! Це вбивство, це порушення прийнятих документів про всеосяжну тишу. Давайте будемо називати речі своїми іменами», – сказав він.
Володимир Зеленський і за дзеркальну відповідь на фронті і, у той же час, – за перемир’я.
Ось що він заявляв під час свого візиту на Донбас: «Ми, в принципі, розуміємо, що режим припинення вогню потрібен тільки нам. Ми розуміємо, що його хочуть сепаратисти зірвати. Ми це розуміємо. Якщо йде снайперське знищення наших військових – вони знають, що вони повинні знайти відповідь, адекватну відповідь тим снайперам, які знищили життя наших військових».
Втім, дотримуючись умов перемир’я, дзеркально відповісти просто немає можливості, твердить Андрій Римарук.
«Нашим снайперам заборонено працювати в зоні ООС. Немає бойового розпорядження на їхню роботу. Це, кажу відверто, пряма вказівка Офісу президента. Якщо людині здається, що на снайперський вогонь якось можна відповісти… Ти його навіть не чуєш, цього снайперського вогню! Це отаке клацання, і все. Людини немає. Ти навіть не можеш зорієнтуватися, з якого напрямку він стріляв», – каже він.
Сплеск активності стався не лише на Донбасі. Згадав про непідконтрольний Києву регіон і президент Росії Володимир Путін. Він вчергове публічно заявив, що «не покине Донбас».
«Йому важливо було задекларувати, що офіційно Росія, на словах, залишається прихильною мінським домовленостям, а усі ці інтеграційні потуги, усі спроби говорити про включення до так званого «русского мира» у тому чи іншому вигляді – це все приватні ініціативи або ініціативи цих незаконних збройних формувань. В його очах Росія виступає як «гарант» виконання мінських домовленостей, а не сторона, і в той же час у бойовиків нібито є власна воля», – пояснює позицію російського президента аналітикиня Центру дослідження проблем громадянського суспільства Марія Кучеренко.
Спробу прямого діалогу з бойовиками влаштували і на прокремлівському «Першому каналі». В ефір майже одночасно вивели Леоніда Кравчука – і, трохи згодом і без попередження, ватажка угруповання російських гібридних сил «ДНР» Дениса Пушиліна. Втім, розмова не склалася, і Кравчука відімкнули від ефіру – мовляв, «зник зв’язок».
Кравчук дещо згодо, пояснив, навіщо намагався говорити із ватажком бойовиків. Втім, цей публічний контакт має значення і для усього процесу перемов, впевнена Марія Кучеренко.
«Це серйозний сигнал для російської аудиторії. І для тих, хто відповідає за курування цього напряму – напряму, власне, переговорів в наявних форматах, – що є сенс тиснути далі. Що є сенс створювати додаткові майданчики як в рамках формату, так і поза ним. Що є сенс тиснути на українську сторони з тим, аби почалися, врешті, в тій чи іншій формі, «прямі» переговори (з представниками підконтрольних Росії угруповань, замість переговорів із самою Росією – ред.)».
У перемовах нічого не змінюється місяцями – вони заблоковані. Як Україна, так і Росія наполягають на своєму. Росія тягне перемови в Мінськ – із підконтрольними їй бойовиками. Київ наполягає на «нормандському форматі».
Що зрозуміло точно – з тристоронніх перемов у форматі Україна – Росія – ОБСЄ виходити ніхто не буде – їх намагатимуться трансформувати.
Для Зеленського це певна дипломатична пасткаМарія Золкіна
«Усі ці спроби говорити про те, що у нас є якийсь «дедлайн» на врегулювання у форматах, що існують, що ми будемо виставляти умови Росії після того, як поступалися їй тактично у ланцюжку моментів, – усе це були ілюзії, і, звісно, говорити про те, що ми зараз можемо встати і гримнути дверима в наявних форматах, було б не варто. Тому що ми самі вказали в перемовах таку рамку», – каже Марія Кучеренко.
Та й від перемир’я Володимир Зеленський публічно відмовитися теж не готовий. Єдина можлива причина – ще більше загиблих на фронті, вважає політична аналітикиня фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
«По-перше – це була ключова його «перемога» за час президентства. По-друге, – якщо Україна відмовляється від перемир’я, визнає, що його більше немає, то в такий спосіб він дипломатично розв’язує руки росіянам, які дуже хочуть не бути винуватцями порушення цього перемир’я. І їм буде зручно, якщо про кінець перемир’я заявить, нехай навіть із звинуваченнями Росії в цьому, українська сторона. Тоді у Росії руки взагалі розв’язані у військовому плані. Для Зеленського це певна дипломатична пастка», – вважає вона.
Якщо заявляти про перемир’я, якого немає, – президента критикуватимуть всередині країни: політичні опоненти, ветерани, – та й довіра з боку військових буде падати, каже Золкіна.
Андрій Римарук додає: з досвіду попередніх років, разом зі снайперами по українських позиціях невдовзі працюватиме і артилерія.
«За фактом немає такої функції, як до режиму припинення вогню – превентивного удару. На випередження. Ми бачимо, що споруджується позиція під міномет. Ми бачимо, що орієнтовно в цьому районі може сюди виїхати, відпрацювати ворожа артилерія. І туди превентивно завдавався удар і мінімізувалися обстріли з боку ворога. На жаль, цього зараз немає. Ми тільки відповідаємо», – зазначає він.
І зміни в мінських перемовах, і створення будь-якого іншого майданчика з міжнародними партнерами в України вимагають одного – згоди Росії. Цього досі немає.
