Союзники України зустрічаються в Брюсселі 14 лютого, щоб обговорити подальшу військову допомогу Києву для протидії російській агресії.
Попередня зустріч Контактної групи з оборони України у форматі «Рамштайн» відбулася ще до зміни командувача ЗСУ. У Міноборони України тоді заявили, що на засіданні пролунало «достатньо важливих заяв» від партнерів, щоб сказати, що «потужна підтримка України триватиме».
Крім того, нова зустріч «Рамштайн» відбувається в той час, як у США вже кілька місяців не вдається погодити виділення на допомогу Україні понад 60 мільярдів доларів через протидію з боку республіканців у Конгресі.
Що означає відставка генерала Валерія Залужного для України? Як це вплине на підтримку Заходу? Та на яку допомогу може розраховувати Україна до виборів у США?
Про це та інше у інтерв’ю Радіо Свобода розповів Пітер Дікінсон, редактор служби UkraineAlert у «Атлантичній раді» (Atlantic Council), американському неурядовому аналітичному центрі.
– Одна з найбільш обговорюваних тем останнім часом – це кадрові зміни влади в Україні. Чому це відбувається?
На жаль, це схоже на внутрішню політику. Я не вірю аргументам, що Залужний – це вчорашній день і не та людина для нових викликів
– На жаль, це схоже на внутрішню політику. Немає чіткої військової причини, про яку я знаю, чому Залужного потрібно [було] усунути. Єдиним військовим аргументом є уявлення, що війна дуже швидко змінюється, потрібне нове мислення. Україна потребує нових керівників, які не є, так би мовити, зі «старої школи», які готові прийняти нові стратегії, що включатимуть і традиційну війну, і війну дронів, – усі ці нові форми війни, які ми часто бачимо. Цей аргумент – головна причина, мовляв, Україні потрібно прийняти такий підхід.
Та, відверто кажучи, я вважаю, що Залужний є настільки хорошим кандидатом на цю роль [генерала], наскільки можливо. Принаймні він однозначно сильний кандидат у цій сфері. Його стратегія останніх двох років демонструє, що він – людина з передовим мисленням. Він досить ефективно інкорпорував та використав багато нової зброї.
По суті, я не вірю аргументам, що Залужний – це вчорашній день і не та людина для нових викликів. Мені це здається непереконливим, таким, що не має аргументу.
Інший військовий аргумент – Залужний занадто обережний. Було кілька випадків, коли він нібито хотів відступити, а Зеленський казав: «Ні, ми залишаємося». Першим таким моментом був Бахмут. Я чув подібні повідомлення про Авдіївку. Подібні повідомлення були про контрнаступ минулого літа, мовляв, Залужний був занадто консервативним у своїй стратегії.
– Це одна з теорій, якою намагаються пояснити причини усунення Залужного. Одне з найбільш поширених запитань, чи може це бути його розплатою за невдалий контрнаступ?
Контрнаступ провалився через те, що не отримали достатньо зброї
– Ні, я так не думаю. Я вважаю, що контрнаступ провалився. Українці, безумовно, бачать, що контрнаступ провалився через те, що вони не отримали достатньо зброї. Як би це просто не звучало.
Очевидно, деякі люди у команді Зеленського намагалися створити уявлення, що Зеленський є набагато агресивнішим і набагато амбітнішим лідером. І він хоче військового лідера, який не буде схожий на нього, який не буде таким консервативним. Зеленський був дуже оптимістичним у своїх розмовах про перемогу України і публічно засмутився, коли минулого року Залужний говорив про безвихідь. Зеленський казав: «Я вірю в перемогу. Мені потрібні люди, які вірять у перемогу. Ми не повинні говорити про патову ситуацію. Ми не повинні говорити про такі речі». Тож є відчуття, що він хоче мати когось, хто буде таким же амбітним або таким же ініціативним, як він, у мисленні. Знаєте, він хоче залишатися, він хоче стояти на українській землі. Він не хоче відступати.
– Чи є тут «підводні камені», небезпеки, пов’язані з такими змінами? Чого це може коштувати [Зеленському]?
Головна причина, чому Зеленський [хотів], щоб Залужного зняли, на мою думку, – це те, що він боїться популярності Залужного
– Це може дуже дорого коштувати. Головна причина, чому Зеленський [хотів], щоб Залужного зняли, на мою думку, – це те, що він боїться популярності Залужного. Українська політика дуже і дуже мінлива: популярність приходить і йде через години або й дні. Хтось може бути дуже популярним сьогодні, а наступного тижня ми вже забули, хто ця людина. А [Залужний] популярніший, ніж [Зеленський], значно популярніший.
– Чому, на вашу думку, Залужний є більш популярним?
– Люди не вірять у політику. Люди не люблять жодного політика. Кожен, хто стає політиком, одразу втрачає половину довіри, як тільки стає політиком. Знаєте, в Україні політика має вкрай негативну репутацію.
|
Наприкінці грудня 2023 року, до відставки Залужного, було оприлюднене опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), за результатами якого переважна більшість українців – 72% – заявила, що негативно поставилися б до відставки головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного.
Крім того, згідно з опитуванням, в те, що між Зеленським і Залужним можуть бути певні розбіжності чи тертя, вірять 43% українців, при цьому з них лише 8% вважають, що ситуація «дуже серйозна», а решта 35% вважають ці непорозуміння не дуже серйозними. Взагалі не вважають, що є певний конфлікт – 39%, а 18% не змогли визначитися зі своєю думкою, йдеться в дослідженні. Перед тим КМІС опублікував результати опитування, згідно з яким, абсолютну довіру в суспільстві зберігають Збройні сили – як і в грудні 2022 року, так і зараз 96% довіряють ЗСУ. Крім цього, 88% українців довіряють головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному (не довіряють – 4%). Президентові Володимир Зеленському наразі довіряють 62% українців, не довіряють – 18% (у грудні 2022 року 84% довіряли президенту, не довіряли – 5%). Водночас, згідно з тим дослідженням, більшість українців – 59% – водночас довіряють і президенту, і головнокомандувачу. На пресконференції 19 грудня президент України Володимир Зеленський заперечив існування конфлікту з головнокомандувачем Збройних сил України Валерієм Залужним і назвав стосунки з ним робочими. |
– Отже, відмовляючись займатися політикою, Залужний додає собі популярності?
– Ну, ні, він не додає, але й не втрачає, тому що він – не політик. Саме тому його відразу сприймають як більш надійного. До того ж, він – успішний військовий командир, його дуже поважають, як загалом військових в Україні. Залужний – це символ поваги в Україні та захоплення її військовими. Залужний не робив багато публічних заяв. Громадськість каже, що він їм подобається. Але чи вони його знають? Не зовсім. Він – символ. Військові та волонтерський рух – це два і єдині інститути, які популярні в Україні і які мають якусь повагу та довіру серед українців.
– Якщо основною причиною цієї зміни, зокрема, усунення Залужного є боротьба за популярність, боротьба за місце в головах і серцях людей, це не зовсім добре характеризує керівництво України, чи не так? Тобто, сьогодні не це повинно бути пріоритетом на порядку денному, а те, як ефективно вигнати російську армію з українських земель.
– Так, це надзвичайно тривожно. Це дуже-дуже погано говорить про українське керівництво і це може свідчити про те, що наближається катастрофа.
– Погляньмо на це трохи ширше. Міжнародна спільнота бачить політичну боротьбу замість боротьби з російськими військами. Якою буде ціна за такі рішення української влади на міжнародному рівні?
Позиція Заходу полягає в тому, що вони підтримують Україну у власних інтересах, а не в інтересах України
– Позиція Заходу полягає в тому, що вони підтримують Україну у власних інтересах, а не в інтересах України. Вони розуміють, що Україна не є ідеальною демократією. Вони розуміють, що Україна – далеко не ідеальна держава, судячи з її інституцій. Вони це поважають і розуміють, що на створення такої держави потрібні століття. Захід зацікавлений у тому, щоб Росія не стала агресивною імперською державою, яка проводить експансію, загрожуючи НАТО. Тож вони і надалі підтримуватимуть [Україну]. Але росіяни, звісно, скористаються ситуацією із Залужним, це дозволить їм деморалізувати українське суспільство.
– Що в цій ситуації робитиме Залужний?
– Хороше питання. Думаю, що він, мабуть, деякий час перебуватиме в затишші і нічого суттєво не робитиме. Але потім, гадаю, на нього чинитимуть величезний тиск, щоб він став політичною фігурою. Ми вже бачили, як деякі політики в Україні намагаються використати Залужного як свій символ. Я думаю, що він буде дуже обережним щодо своєї участі в цьому. Не думаю, що йому особливо цікаво бути політичною фігурою, але він – безперечно, патріот і, безперечно, лідер. Тож, я думаю, він хотів би це якось продовжити, а значить – повинен йти в політику. Це також залежить від того, як його [усунули].
– Погляньмо на це з перспективи Росії, очима Кремля, які умовно кажуть, що Зеленський та Залужний тримали один одного за горлянки. Хто з них більш готовий сісти за стіл переговорів з Москвою?
Наразі в Україні немає майже нікого, хто б пішов на переговори з Росією
– Чесно кажучи, навряд чи хтось із них це зробить, дуже малоймовірно. Можливо, суто з прагматичної точки зору – Залужний. Проте це дуже малоймовірно, що хтось із них за нинішніх обставин сяде за переговори з Росією у найближчий час. Може, якщо військова ситуація різко погіршиться або значно покращиться, тоді переговори стануть реалістичною пропозицією. Але на цьому етапі, я думаю, жоден із них взагалі не прийме цю ідею. Наразі в Україні немає майже нікого, хто б пішов на переговори з Росією.
– Як ця зміна вплине на безпосередні військові дії? Чи це відкриває вікно можливостей для якоїсь із сторін?
В України зараз немає можливостей, бо у неї немає зброї
– В України зараз немає можливостей, бо у неї немає зброї. Україна зараз – в обороні. Вона воює в стані, який називають активною обороною. Такою буде ситуація в осяжному майбутньому, аж поки українці не отримають набагато більше допомоги. На даний момент їм доводиться помірно розподіляти свої боєприпаси. Вони мають дуже обмежені спроможності для захисту. І цілком ймовірно, що на фронті їм (українцям) доведеться трохи відступити. Можливо, біля Авдіївки, може, біля Бахмуту чи на Запорізькому напрямку. Тож, схоже, це дуже малоймовірно, що вони матимуть матеріальні можливості для будь-яких значних наступальних дій у найближчій перспективі, аж поки різко не зміниться ситуація з військовою допомогою, тобто – з Америкою.
– Беручи до уваги події, які розгортаються у США та й у Європі, ви очікуєте, що ситуація суттєво зміниться? Якщо Україні потрібно більше допомоги, наскільки реально буде її отримати?
– Ситуація в Європі насправді дуже позитивна. Ми бачимо, що Європейський союз погодився підтвердити великі пакети допомоги, довгострокову допомогу. Тож це був такий собі форзац, дуже міцна основа. Зараз ми бачимо, що німці різко збільшують свою підтримку. Вони все ще обережні щодо зброї, але якщо говорити про обсяги, вони різко збільшують допомогу. На початку війни вони дали 5 тисяч євро. Зараз вони дають близько 8 мільярдів євро на рік. Отже, це величезне посилення підтримки з боку Німеччини.
Ми бачимо, як країни, зокрема, Чехія, Болгарія, Румунія, намагаються більше мобілізувати зусилля, а Фінляндія суттєво нарощує своє військове виробництво. Та й риторика змінилася кардинально. Ми бачимо, як такі країни, як Франція, відкрито говорять про дуже велику небезпеку для Європи у разі, якщо Україна не буде захищена, якщо Європа не підніме свою обороноздатність. Відтак я думаю, що позиція Європи справді суттєво змінилася за останні кілька місяців.
Однак переважно це відбувається через Америку, бо [країни ЄС] бачать, що західна коаліція зараз фактично втратила Америку. Ситуація здається непередбачуваною, але все виглядає так, що у них дуже мало надій на подальшу американську допомогу до виборів у листопаді. Мені здається, що табір Трампа та рух MAGA всередині Республіканської партії дуже чітко вирішили, що допомоги Україні не буде. Трамп дуже чітко дав зрозуміти, що будь-хто, хто підтримує допомогу Україні всередині його партії, буде з неї виключений, якщо Трамп знову стане президентом у листопаді. Тож усі в Республіканській партії знають: якщо підтримають Україну, вони втратять кар’єру та будуть без роботи вже в листопаді. Тому вони налякані, і я не знаю, як вони можуть цьому протистояти.
Отже, з одного боку, ситуація з Європою виглядає обнадійливо. З іншого боку, ситуація з Америкою дуже, дуже невтішна. Ключове питання у тому, чи може Європа замінити Америку в цьому контексті? Я думаю, що відповідь: ні, не може. Точно не у короткостроковій перспективі.
Хоча це і добре, що Європа дуже проактивно реагує і, здається, визнає масштаб викликів, цього буде недостатньо. Я маю на увазі, цього буде достатньо, щоб запобігти повному краху, скажімо, в Україні. Проте цього буде недостатньо, щоб дозволити Україні розпочати великий контрнаступ. Це майже гарантовано. Отже, без Америки цього справді недостатньо, і, боюся, це реальність на цей рік.
– Що робити Україні, поки ситуація не зміниться на краще?
– Україні потрібно оборонятися. Вона повинна зайняти сильну оборонну позицію, що зараз і робить: [українські сили] будують оборону вздовж лінії фронту, вони намагаються не дати Росії суттєво просунутися далі. Вони прагнуть втримати позиції, які наразі утримують. По суті, їм вдалося звільнити половину земель, які Росія захопила у 2022 році, тож вони хочуть утримати ці території і, звісно, захистити решту країни. Думаю, це головна мета України. А далі вони прагнуть відкрити нові фронти. Чорне море вже стало великою історією успіху року, що минув. Україні вдалося прорвати російську блокаду та відновити торговельне судноплавство зі своїх чорноморських портів, а відтак змусити російський флот відступити. І український експорт вже майже на довоєнному рівні: вони змогли підняти показники майже до рівня січня 2022 року. Це головний успіх, якого Україні вдалося досягти насправді з дуже малими ресурсами, але завдяки розумному застосуванню безпілотників і крилатих ракет.
– А ще були атаки дронами всередині Росії, зокрема, на військову інфраструктуру та енергетичний сектор. Питання в тому, чи цього достатньо, аби змусити Путіна відмовитися від, як він це називає, «завойованих територій»?
– Звичайно, [успіхів] Чорного моря буде недостатньо. Україна може знищити весь Чорноморський флот – більшість людей у Росії цього не помітять. Якщо в них немає рідних у Чорному морі, для них це не має наслідків. Я вважаю, що атаки на нафтогазову промисловість Росії мають набагато більший потенціал. Ми побачили, що ця операція лише почалася, тож це буквально її перші етапи. Ми бачили лише близько 6-7 атак у перший місяць року. Але їхній вплив, хоч і малий, але уже помітний. З’явилися повідомлення про те, що виробництво російських нафтопереробних заводів знизилося на 5 відсотків. Це мало, але, знову ж таки, якщо [українські військові] зможуть посилити атаки і наслідок сягне 20-30 відсотків, це матиме значний вплив на російську економіку, адже російська економіка дуже сильно залежить від енергетики.
– Чому Україні знадобилося стільки часу, щоб почати атаки на цьому фронті? Чому лише зараз військові прийшли до розуміння, що їм потрібно бити по енергетичних шляхах Росії, нафтопереробних базах і так далі?
– Вони боялися це робити, тому що Захід не хотів, щоб вони атакували російську енергетичну промисловість, і сказав їм не робити цього. А потім Україна сказала: «Нам байдуже, ми в розпачі, тож ми це зробимо». Знаєте, уся ця війна була також боротьбою із Заходом, який казав Україні не загострювати ситуацію. І це сягає аж 2014 року, коли Росія вторглася до Криму. Відповідь Заходу на ці дії полягала не в тому, щоб сказати Росії: «Зупиніться», а в тому, щоб сказати Україні: «Не пручайтеся. Що б ви не робили, не загострюйте». І це мислення продовжується досі. А з роками насправді стало ще гірше. Проте зараз Україна все більше ігнорує всі ці обмеження, йде проти цих порад, бо, звичайно, Захід не може їй це нав’язувати. Відтак [українці] сказали, що зроблять це, як зробили у Чорному морі. Така ж ситуація з Кримом.
– Чим це може обійтися Україні, коли йдеться про підтримку Заходу?
– Насправді це парадоксально, але, гадаю, на Заході цьому тільки поаплодують. Вони скажуть: «Ми б цього не зробили, ми б так боялися, але ви – молодці, так тримати!». Вони дивляться на це, як на хулігана в барі. Знаєте, коли він знущається над кимось, а хтось із присутніх встає – і як вдарить його. Всі тоді кажуть: «Вау, я б ніколи цього не зробив, але той парубок – молодець». Тобто, вони [на Заході] аплодують мужності України і водночас шоковані цим, бо їм бракує такої сміливості. І поки Україна робить це власною зброєю, думаю, це не проблема. Якби Україна використовувала західну зброю, у них би одразу виникли питання. Зараз ми бачимо це з Росією.
Росія намагалася наробити багато галасу щодо нещодавнього збиття літака над Росією у січні, який [як стверджували російські джерела] збили разом з українськими полоненими. Весь цей інцидент був дуже підозрілим. Це було дуже дивно, і досі незрозуміло, що сталося. Але те, що ми бачимо, – це дуже злагоджена російська інформаційна кампанія, яка просуває те, що Україна нібито використала ракети Patriot, щоб збити російський літак у Росії. Зараз мета цієї кампанії – у тому, щоб сказати американцям: «Припиніть давати Україні ракети Patriot, тому що вони використовують їх у Росії. Ми скинемо ядерні бомби на Маямі, якщо ви продовжите». По суті, казали: «Припиніть давати Україні ракети Patriot, бо ми на вас нападемо». І це була одна з ключових цілей Росії, відколи Україна отримала Patriots та й під час війни: показати її мавпою з гранатою, якій не можна довіряти й давати зброю.
І ця справа з літаком є хорошим прикладом цього. Сам Путін брав у цьому участь. Він багато говорив про це, що дуже дивно, тому що він не часто вдається до таких деталей.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум