Євросоюз є доволі одностайним щодо продовження санкцій проти Росії – Ярабік

Євросоюз продовжить санкції проти Росії за її дії в Україні, впевнений експерт аналітичного центру Carnegie Europe Балаш Ярабік. За його словами, заяви деяких країн ЄС про пом’якшення чи зняття з Росії санкцій є радше політичною грою, і за заявами немає наміру добиватися цього насправді. У Києві Балаш Ярабік брав участь у презентації аналітичного дослідження про вплив Росії у країнах ЄС. В інтерв’ю Радіо Свобода експерт пояснив, чому, на його думку, Росія намагається впливати на країни ЄС, але водночас – чому цей вплив не варто перебільшувати.

– Російський вплив справді має місце у країнах ЄС. Але перебільшенням було б казати про «руку Кремля» щоразу, коли щось іде не за планом України у відносинах із цими країнами. Щонайменше тому, що у цих країн можуть бути якісь свої, внутрішні, питання, які виникають на поверхні, коли мова заходить, скажімо, про санкції ЄС щодо Росії. Візьмімо, наприклад, Італію. Для нового уряду Італії тема російських санкцій – це така собі розмінна монета. Йдеться не стільки про те, щоб послабити чи скасувати російські санкції, а про те, щоб наробити шуму і, завдяки цьому, отримати щось від ЄС.

Мені все ж здається, що в питанні санкцій проти Росії ЄС є доволі одностайним. Можуть відрізнятися погляди на те, як підтримувати Україну – так. Тут часто мають значення саме відносини України з тією чи іншою країною ЄС. Особливо це стосується країн-сусідів України. Наприклад, для Польщі принциповим є питання національної пам’яті, для Угорщини – питання становища мов меншин в Україні. Ці чутливі теми можуть мати негативний ефект на відносини між Україною і цими країнами. У цих країнах є розуміння того, що Україна зараз переживає стрімкий процес націєтворення, і вони загалом підтримують цей процес. Але водночас, на думку польської чи угорської влади, цей процес має відбуватися не ціною інтересів національних меншин чи питань національно пам’яті, які є чутливими.

​– Якою є ціль російського впливу в Європі? Російський уряд, наприклад, запевняє, що не страждає ні від європейських, ні від американських санкцій. То чи добивається Росія саме зняття санкцій?

– Перш за все, треба визнати, що Росія навчилася жити під санкціями. Потужним ударом могло б стати, скажімо, відключення Росії від SWIFT, але поки складно уявити, щоб Захід погодився на такий крок щодо Росії.

Чого добивається Росія – це запитання, на яке ми, дослідники, весь час шукаємо відповідь. Дуже популярно казати, що мета Росії – розділити й ослабити Європу, «розділяй і володарюй». Мені все ж здається, що це дещо спрощене уявлення. Моя версія – по-перше, вони хочуть, щоб Європа платила. Зокрема, за енергоносії. «Газпром» за останнє десятиліття доклав багато зусиль, щоб інтегруватися з європейським ринком. По-друге, Росія прагне більше поваги. Цього буде дуже складно досягнути.

– Але хіба прагнення Росії, щоб її поважали, не йде врозріз із її діями – анексією Криму і вторгненням на Донбас?

– Так, тому цього і буде складно досягнути. Через те, як Росія поводиться, між її цілями у Європі і тим, чого вона може досягнути, буде стояти низка питань. Зокрема, українське питання. Можуть бути дебати щодо масштабу російського впливу на Донбасі, але точно немає сумнівів про вторгнення Росії у Крим. Не думаю, що ЄС коли-небудь прийме анексію Росією Криму.

Але от у чому небезпека для України. Мені здається, інколи Україна зловживає «російською картою» у відносинах із Євросоюзом. А варто було б зосередитися на тому, що робить і що прагне зробити Україна, окрім протидії російській агресії, окрім закликів покарати Росію так чи інакше.

Ситуація у Керченській протоці тут – яскравий приклад. Відразу після інциденту українська сторона виступила з закликали до західних партнерів зробити те, чого вони зробити не можуть. Наприклад, заклик до Німеччини відправити кораблі у Чорне море. Або заклик перекрити Босфор. Треба бути більш реалістичним, більш практичним у своїх закликах до Євросоюзу про допомогу – просити про те, що можливо.

– Чи немає у вас відчуття, що на початку конфлікту країни ЄС були більш об’єднаними щодо українського питання, ніж зараз? Зокрема, сусіди України на її західному кордоні.

– Перш за все, треба розуміти, що у Євросоюзі стежать за виконанням обіцянок, озвучених під час Євромайдану, очікування на цей рахунок були вищими. Зокрема, й через риторику самої української влади.

Другий момент: як я вже й казав, Україна переживає процес націєтворення. Цей процес підтримують у Європі, зокрема й сусіди України – але рівно доти, доки це не зачіпає їхні власні інтереси.

Україні варто подбати про те, щоб був поступ у низці питань, щодо яких були очікування у Євросоюзі. Наприклад, у питанні боротьби з корупцією чи інших реформах. Також потрібно привести у відповідність те, що може Євросоюз, відповідно до уявлень України, і те, що він може насправді. Бо тут є певний розрив.

– Українські закон про освіту, законопроект про мову – це, ймовірно, те, що ви маєте на увазі, коли кажете про націєтворчі ініціативи України, які викликають запитання у сусідів. Як, на вашу думку, мала б діяти Україна щодо цих питань?

– Я почну з такого прикладу. Коли стався інцидент у Керченській протоці, припускаю, реакція Заходу була б іще потужніша, якби не закон про воєнний стан. З одного боку, Захід був вражений діями Росії, з іншого – там не зрозуміли, чому зненацька воєнний стан. Тобто так, мали місце кричущі дії з російського боку, стрілянина по українських моряках, але з іншого боку – чи потрібен був воєнний стан, щодо якого, до слова, не було консультацій із західними партнерами.

Схожа ситуація – з законом про освіту. Стаття 7 закону про освіту, про мову освіти, стала сюрпризом для деяких іноземних партнерів. Навряд чи варто було так діяти в цьому питанні.

– Водночас українська сторона наголошувала, що відкрита до консультацій і дискусії. Моє запитання полягає от у чому. Приблизно однакові зауваження на адресу України щодо цих законів лунали з боку Польщі, Румунії і Угорщини. Дискусії України з Польщею і Румунією, здається, вже вщухли. Однак вони не вщухли з Угорщиною. Чому?

– Так, Угорщина взагалі вдалася до такого кроку, як блокування засідання комісії НАТО – Україна. Можна сказати, що такою Угорщина бачить пропорційну реакцію на те, що Україна не порадилася з нею щодо статті 7 (закону про освіту – ред.). Польща, Румунія, Словаччина відмовилися від жорстких реакцій, але Угорщина обрала такий шлях.

– Як ви ставитеся до повідомлень про видачу угорських паспортів на Закарпатті?

– Ця ситуація типова для всіх сусідів Угорщини. Я – угорець, який живе у Словаччині, у Словаччині було те саме. І Словаччина відреагувала різко: людина, яка отримує угорський паспорт, чи будь-який інший, втрачає словацьке громадянство. Ситуація, яка виникла в Україні, не нова, і тривала не один рік. Але чомусь питання виникло саме зараз.

Я радий, що загострення між Україною і Угорщиною потроху вщухає. Завдяки, зокрема, посередництву США. До України прибув новий угорський посол, є й інші кроки, заяви – наприклад, заява прем’єр-міністра Орбана після подій у Керченській протоці. Ситуація має повернутися у звичні дипломатичні рамки.

– Як ви оцінюєте припущення про те, що Росія може впливати на політику Угорщини щодо України?

– Розумієте, захист угорської меншини – це наріжний камінь угорської політики за кордоном з часів Другої світової війни. Я б не пов’язував претензії Угорщини до мов меншин в Україні чи видачу нею паспортів із російським впливом. Це радше позиція країни, яка має великі громади за кордоном. Угорщині здається, що в цьому питанні вона має чинити саме так.

– Чи, на вашу думку, ці фактори можуть мати вплив на продовження Євросоюзом санкцій щодо Росії за її дії в Україні? Чи будуть вони продовжені? Перегляд очікується цього тижня.

– Я впевнений, що санкції будуть продовжені. На мою думку, ЄС твердий у своїй позиції щодо санкцій проти Росії, особливо після інциденту в Керченській протоці. З одного боку, твердість позиції демонструє готовність деяких країн посилити санкції, через інцидент на морі, але не певен, що ЄС готовий до цього. Крім того, і Росія, і європейські компанії вже оцінили вплив санкцій, і вони не стали аж такою перепоною для великих проектів, візьмімо хоча б «Північний потік-2». Як я вже казав, деякі країни (наприклад, Італія) використовують тему санкцій як розмінну монету, не маючи насправді наміру реально добиватися їхнього зняття.

Найкраще, що Україна може зробити, щоби «зацементувати» позитивний порядок денний у відносинах із Заходом, це гідно пройти через вибори, які плануються у країні на наступний рік. Спокійні, демократичні, «нудні» вибори були б найкращим посланням України партнерам. Боюся, цього буде складно досягнути.