ЗАПОРІЖЖЯ – У жовтні в Запоріжжі розпочалися заняття чергової групи слухачів безкоштовних курсів української мови. Зазвичай вони проходили у місцевих бібліотеках, та з посиленням карантинних обмежень курси були змушені змінити свій формат. Тепер проходять курси на вулиці з мініекскурсіями, різними інтерактивними, рухливими вправами, що допомагають слухачам опановувати українську мову та літературу буквально просто неба. Радіо Свобода побувало на одному з таких занять.
Коронавірус нам допоміг знайти новий формат для наших курсівОлена Шевчук
Що пов’язує Олександра Довженка і Запоріжжя? Про це розповідає на мініекскурсії відома запорізька гід Валентина Виниченко.
Вона сама та всі учасники заходу – слухачі безкоштовних курсів української мови у Запоріжжі. І екскурсія – це частина занять групи, які з переходом Запоріжжя до «червоної зони» стали відбуватися на відкритому повітрі.
«Коли сказали, що карантин і ми не можемо збиратися в приміщенні, всі приміщення для нас закрились. А ми зустрічалися в бібліотеках нашого міста. Я шукала той формат, аби не розгубити людей. А людей було дуже багато, які хочуть навчатися, вивчати українську мову. І тоді ми вирішили вийти на вулиці. Тобто коронавірус нам допоміг знайти такий новий формат для наших курсів», – розповідає одна з організаторів безкоштовних курсів української мови у Запоріжжі, волонтерка Олена Шевчук.
Вивчаючи місто і українську мову
Шукаючи формат занять, який би підходив для зустрічей на відкритому повітрі, їхні організатори запропонували Валентині Виниченко, яка відвідувала курси, провести мініекскурсію для групи. І та погодилася.
«Ми ходили на курси. Треба граматику знати, треба спілкуватися. Якщо не будеш розмовляти, то ніколи не заговориш… Екскурсія – це продукт особливий. Треба не тільки спілкуватися, а ще й перекладати. З російської я перекладаю на українську, а потім перекладаю, так можна сказати, на «розмовну мову». Тобто екскурсія – це ненаписаний текст. Текст, який написаний, розповісти на публіку не можливо. Це буде щось взагалі незручне, і за хвилину-дві слухачів не буде. Тому я ходила на курси, і тут Олена Шевчук каже: а може ви проведете таку маленьку екскурсію… Це не екскурсії. Це такі маленькі вкраплення у наші заняття. Мені ця ідея дуже подобається, бо я можу щось проговорити в тій атмосфері, де мене розуміють, і мені дадуть якусь пораду, бо треба ж виправити те, що неправильно говориш. А в такій атмосфері це не страшно», – каже Валентина Виниченко.
Я дуже давно хотіла провести екскурсію українською мовою, бо я не україномовна. Я приїхала з МордовіїВалентина Виниченко
Вона також зазначає, що давно мріяла опанувати на належному рівні українську мову. Якщо темою попередньої екскурсії був український театр, то зараз з учасниками групи Валентина Виниченко говорить про вітчизняний кіноматограф. Місце для зустрічі групи обрано не випадково – біля місцевого кінотеатру імені Олександра Довженка, адже саме він головний герой мініекскурсії.
«Я дуже давно хотіла провести екскурсію українською мовою, бо я не україномовна. Я приїхала з Мордовії, українську мову не знала взагалі, і вона мені подобалася ще тоді, коли я приїхала. Вивчати мову не вивчала. А зараз не тому, що треба українською проводити екскурсії… Це моє взагалі таке бажання розмовляти українською мовою, бо вона мені подобається», – каже запорізький гід.
Вправи просто неба
Та екскурсії – це лише частина занять безкоштовних курсів української мови просто неба. Правда, проходять тепер вони через карантинні обмеження лише раз на тиждень – у неділю.
Наші студенти протягом всього тижня вивчають українську мовуВалентина Виниченко
«До цього ми зустрічалися два рази на тиждень. І це було нормально. Ввечері після роботи, коли люди приїжджали. А зараз ми зустрічаємося, на жаль, всього раз на тиждень. Це неділя, але весь час, весь тиждень наші студенти виконують домашні завдання, вони читають українську літературу, вивчають вірші, відповідають на тести. Тобто протягом всього тижня вивчають українську мову», – пояснює Олена Шевчук.
Після екскурсії вже безпосередньо вправи з мови і літератури. Спочатку перевірка домашнього завдання – учасники курсів почерзі читають поезію Ліни Костенко, Івана Франка, Сергія Жадана, яку готували вдома.
Викладачка курсів Людмила Даниленко каже, що прагне максимально адаптувати вправи під те, що заняття доводитися проводити на вулиці. Зазначає, що іноді ідеї, як це зробити максимально, цікаво і зручно, приходять безпосередньо під час зустрічі з групою слухачів.
Хотіла не просто навчити говорити, а прихилити до мови, щоб хотіли люди розмовляти неюЛюдмила Даниленко
«Довелося поміняти тематику. Програма мене чекає. Розроблена програма, яка розрахована на поступове вивчення літератури і мови. Сьогодні не було обговорення текстів. Вдома ми читаємо тексти, а на заняттях обговорюємо. І це дуже цікаво. Цікаво почути думки дорослих людей про те, що написано в 19-му сторіччі нашими класиками. Продумую так заняття, аби можна було проводити стоячи. Сьогодні таке трохи рухливе було. Ми не сподівались на таке. Ті завдання, які готувала, розроблені по програмі, зовсім не підходять під цей формат, тому довелося зовсім повністю змінювати підхід, щоб це було цікаво, щоб це було динамічно, відповідно до місця проведення. Потім наступне заняття і наступний день показав, що це дуже добре, що ми привертаємо увагу до себе в місті. Люди деякі зупиняються, підходять», – розповідає викладач курсів.
Людмила Даниленко викладає українську мову як іноземну мову студентам з інших країн, що навчаються у Запорізькому державному медичному університеті. Вона розповіда, як вирішила почати викладати також і на безкоштовних курсах української:.
«Було бажання вже щось робити в місті. Дуже багато буває конфліктів в магазинах, несприйняття. Мені хотілося вже щось робити з цим, тому що просто вимагати, щоб зі мною говорили українською, цього мало. Тому хотіла навчити цьому інших. І не просто навчити говорити, а прихилити до мови, щоб хотіли люди розмовляти», – каже Людмила Даниленко.
