Донецька область, окуповане селище Олександрівське. 2 квітня тут сталася трагедія – через вибух загинув чотирирічний хлопчик.
Що ж саме сталося – досі не відомо. Російські пропагандисти і медіа бойовиків відразу ж почали поширювати свою версію про, нібито, український безпілотник.
Бабуся загиблого хлопчика каже, що мало що пам'ятає про той день.
«Кинути не могли, перекинути теж. Що летіло, звідки – нічого не скажу. Ми з чоловіком думали, що з одного боку, військові сказали, що з іншого. Це все, що я пам’ятаю», розповідає бабуся загиблого хлопчика.
У соцмережах місцеві пишуть, дитина загинула через вибух знайденої в гаражі міни. І це був – нещасний випадок. І версія із нещасним випадком – звучить переконливіше. Так як Олександрівське знаходиться в 15 кілометрах від лінії зіткнення і ніякий дрон туди, просто, не долетить.
«Не знаючи характеру вибуху і детальних, достовірних обставин події – не можна стверджувати, що це в принципі був безпілотник, а не якийсь вибуховий пристрій, який був у цій місцевості. Якщо говорити в контексті безпілотної авіації, яку використовують в збройних силах, то 90% це китайські волонтерські квадрокоптери «Мавіки» і «Фантоми», які мають бойовий радіус дії до 5 кілометрів, що не дозволяє фізично долетіти на таку відстань від бойових позицій збройних сил», – пояснює Тарас Чмут, голова фонду «Повернись живим».
В українському МЗС інформацію про безпілотник спростовують. Речник міністерства назвав цю версію – черговим російським фейком.
«Без зовнішнього стороннього доступу до місця подій, до опиту свідків, до дослідження характеру поранень, не можна робити жодних висновків і тим паче не можна довіряти будь-якій інформації або показам терористичних організацій з ОРДЛО», – продовжує Тарас Чмут, голова фонду «Повернись живим» .
Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ так само не змогла визначити тип боєприпасу, через вибух якого загинув хлопчик.
У звіті зазначено, що 7 квітня в Єнакієво батьки хлопчика показали СММ медичну довідку, в якій написано,що хлопчик помер 2 квітня через травми в результаті вибуху і множинні осколкові поранення.
Люди в селищі, яких нам вдалося зустріти – в основному говорять те, що чули від інших або з телеканалів бойовиків.
«Цей хлопчик – син мого друга. Моя сестра каже, що після цього випадку боїться навіть дитину відпускати саму, бо мало що він знайде», – каже місцева мешканка.
«Я добре бабусю знаю, так що брехні там бути не може. Дитину шкода дуже. Ми були на вулиці. Ми почули вибух, але він якийсь незвичайний був. Ми то тут з 14го року, розуміємо ці всі вибухи. Він був незвичайний. Ми не зрозуміли, що це було. А потім дізналися. Це селище, чутки поширюються дуже швидко, що це був безпілотник і загинула дитина», – розповідає інша.
В Олександрівському за роки війни на Донбасі людей стало набагато менше. Хоча деякі все ж переїздять і сюди.
«Я так вважаю – кому нікуди подітися, ті і приїхали. Особисто я нікуди не хочу. Я хочу тут жити», – каже жителька селища.
«У нас люди ось купили будиночок, тому що їхній розбомбили, їм жити ніде. У кого що було зайве… у мене зайва подушка була, я принесла. Отак люди їм зібрали. Це що, життя?», – розповідає місцева.
Люди бояться, що знову можуть початися активні бойові дії, але поки що – їхати звідси не збираються.
«Ми звикли. Коли починалося – дуже страшно було. Ми нікуди не виїжджали. Ми так і просиділи у цьому селищі. Ми вже якось звикли. У Вуглегірськ їздили, дивилися після війни, страшно було. Але у нас тут такого не було. У нас руйнувань не було», – розповідає жінка.
Грубо кажучи – місто Вуглегірськ «прикриває» Олександрівське від лінії фронту. А тут передова – дуже близько. І в деяких районах звуки обстрілів чутні майже щодня.
«Я вчора чула з пів на восьму до другої години дня. Гриміло, напевно з Горлівки», – розповідає місцева.
«Бувають прилітає з боку кладовища, але в основному це Горлівка, скільки тут – 15-18 км», – каже інша.
У лютому 2015 го у Вуглегірську йшли запеклі бої і жителі масово покидали місто. Але з часом – повернулися. Будинки відновили. А зараз бояться, що війна може початися знову.
«Так, ми пережили тут 2015 рік, найсильніші бої. Звичайно, все змінилося. Скажіть, а яке місто не міняла війна? Залишилося менше жителів, з трьох шкіл залишилася одна. З 4-х садків – 1, і так далі. Розбите місто. У нас жодного даху цілого не було, жодного скла у вікнах», – продовжує мешканка Вуглегірська.
До того, як Росія вторглася в Україну, місто жило за рахунок шахт і залізниці. Зараз роботи, як і в багатьох інших окупованих містах, у Вуглегірську майже немає. Доводиться їздити на заробітки в інші місця.
«Хто де встиг влаштуватися. Але роботи то немає – Єнакієве, Дебальцеве, Москва», – розповідають місцеві.
«Дуже важко, тому що шахта розбита під час війни. Зараз у нас дуже важко з роботою, частина людей працює на металургійному єнакіївському заводі, якась маленька частина працює на залізниці», – жаліється жінка.
«Переважно ось в садку, в школі, в спецшколі-інтернаті. Для чоловіків роботи мало, більше для жінок», – розповідає жителька Вуглегірська.
Життя у Вуглегірську і Олександрівському мало чим відрізняється від життя в інших окупованих містах Донбасу. І місцеві, що не виїхали звідси, змушені пристосовуватися до нової реальності і правил, встановлених бойовиками угруповання «ДНР». Ось уже як 7-й рік.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:
