Наталія Лютікова – відома в Україні волонтерка. У 2014 році, після того, як Росія анексувала в України її рідний Крим, вона переїхала до приватного будинку в передмісті Києва. Наталія та її дочка бояться нового військового конфлікту Росії та України. Нещодавно, каже Лютікова, вона увімкнула на відпочинку російський держтелеканал і знову згадала 2014 рік: у всіх передачах практично весь день говорили лише про повернення так званих «споконвічно російських земель», які зараз розташовані на території України. Такі ж заяви в Росії робили і вісім років тому, перед «референдумом» у Криму та початком військових дій на Донбасі, інформує телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
У березні 2014 року Росія анексувала український півострів Крим. Міжнародні організації визнали анексію Криму незаконною та засудили дії Росії, країни Заходу запровадили проти неї економічні санкції. Кремль заперечує анексію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості».
Наталія каже, що нещодавно її дочка прийшла зі школи та запитала: «Мамо, а що, буде війна?».
«Це спонукало мене почати готуватися. Ми живемо біля аеропорту. Це важливий інфраструктурний об'єкт, і у разі початку військових дій треба розуміти, де ми можемо сховатися. Для цього, дякувати Богу, у нас у будинку є підвал», – каже Наталія.
Разом із дочкою вони вирішили обладнати у підвалі сховище: «Психологічно дитині це допоможе зібратися та почуватися у безпеці», – каже Лютікова.
«Ми пішли, докупили ліки в аптечку, разом склали список того, що потрібно. Вона знайшла старий ліхтарик, принесла його, – розповідає Наталія. – Я побачила по дітях, що їм стало спокійніше, коли вони зрозуміли, що батьки мають план і є підготовка».
Зараз у підвалі вже підготовлені аптечка, документи у водонепроникній папці, два ліхтарі, великий та налобний, дещо з їжі (гречка, тушонка). А ще – диван, крісло та книги. Сховище вийшло дуже комфортне.
Я не збираюся бігти до Європи. У нас є наша земля, і ми повинні зробити максимально некомфортним захід росіян до насНаталія Лютікова
«Нам дуже важливо в громаді домовитися і знати, хто має такі підвали. Ми плануємо найближчим часом провести збори активу села на цю тему», – каже Лютікова. Жінка також наголошує, що якщо буде повномасштабна війна, то вона відправить дітей до Західної України, а сама повернеться на передову: за її словами, вдруге вона власний будинок віддавати не збирається.
«Я не збираюся бігти до Європи. У нас є наша земля, і ми повинні зробити максимально некомфортним захід росіян до нас», – наголошує вона.
Готують бомбосховища і в Харкові: тут влада теж оновлює їх разом із звичайними громадянами. Влада просить не панікувати, але саме Харків, як заявив нещодавно президент України Володимир Зеленський в інтерв'ю Washington Post, одним із перших в Україні може опинитися під ударом російських військ.
«Нам відомо про понад 10 потенційних сценаріїв розвитку подій. Відпрацьовані всі. Окремими політичними партіями, осередками та рухами саме на території Харківського регіону роздмухується істерія щодо можливої потенційної військової загрози. Приводів для цього саме у Харківському регіоні немає», – запевняє Роман Дудін, начальник Управління СБУ у Харківській області.
Незважаючи на ці запевнення, соціологи з «Українського інституту майбутнього» підрахували: 33% українців вважають реальною повномасштабну війну з Росією, а майже половина, 47%, вважає, що влада робить недостатньо для підготовки до війни. 56% заявили, що українці готові брати участь у загонах територіальної оборони.
Інструктор загону територіальної оборони Сергій Винниченко живе у Миколаєві. У чоловіка за плечима – 25 років військової служби та бойовий досвід на Донбасі. Сергій каже, що його підрозділ тероборони повністю укомплектований, а якщо буде напад, то всі знають порядок дій.
«У разі «часу Ч» ми одразу беремо під охорону та оборону стратегічні об'єкти: мости, шляхопроводи, – перераховує він. – Блокпости розгортаються навколо міста, морські порти перекриваються. При розгортанні нашого батальйону ми готові повністю прикрити місто, жителі міста можуть бути спокійними».
Такі ж батальйони тероборони є у кожному великому місті Миколаївської області. Анатолій Кінев – батько 11 дітей, і він вважає, що загроза нападу Росії на Україну є цілком реальною. «Тому я вважаю, що користь можу принести і у своєму місті, захищаючи місто, де живе моя сім'я», – підкреслює він.
Загони територіальної оборони формуються у Львові. Інструктор одного з них – сам мер міста Андрій Садовий. Він навчає колег-чиновників стріляти із автомата.
«Якщо ворог намагатиметься пробувати захопити нашу землю, ми повинні захищатися», – каже він.
Людмила Калініна – також ветеран бойових дій на сході України. Нині вона живе неподалік Дніпра. Від її будинку до лінії розмежування із російськими гібри дними силами – всього сотня кілометрів. Людмила не панікує і каже, що не дуже вірить у велику війну між Росією та Україною, але про всяк випадок усі документи у неї вже зібрані, як і аптечка, одяг, бронежилет.
«Звичайно, я підготовлена, звичайно, друзі мені телефонують, звичайно, багато розмов про це, звичайно, є тривога, – каже Калініна. – Але в мене більше не тривога щодо нападу, а більше тривога за рідних, які можуть опинитися біля мене пліч-о-пліч».
Ми бачили найстрашніші наслідки війни. Три тисячі тяжких поранених пройшли через наші стіни. Не хочеться знову бачити цей жахСергій Риженко
Дніпропетровський регіон, де живе Калініна, – батьківщина одразу кількох армійських бригад із величезною бойовою історією. А ще Дніпро – місто відомої лікарні імені Мечникова. Саме сюди везли тяжко поранених військових із Донбасу.
«Ми бачили найстрашніші наслідки війни. Три тисячі тяжких поранених пройшли через наші стіни, більшість із них – через наші реанімаційні відділення. Ми навчилися лікувати бойову травму. Не хочеться знову бачити цей жах», – зауважує Сергій Риженко, генеральний директор Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова.
