Через 30 років після здобуття незалежності після розпаду Радянського Союзу Україна намагається боротися з виснажливою владою олігархів – принаймні так вплив магнатів на справи у країні називають активісти громадянського суспільства, західні чиновники та сам президент Володимир Зеленський.
Коли у жовтні 2020 року Конституційний суд України скасував значну частину національного антикорупційного законодавства, завдавши удару по порядку денному реформ Києва та його репутації за кордоном, багато спостерігачів помітили, що це рішення могло бути ухвалене під тиском олігархів.
Критики цього рішення вважають, що оголосивши неконституційним змушення політиків та чиновників декларувати свої активи та карати їх за брехню про свої статки, суд України надав можливість впливовим бізнесменам «купувати» лояльність законодавців, членів Кабінету міністрів та суддів.
Це рішення стало однією із останніх невдач для реформаторів, які борються з особистими інтересами політиків та олігархів і намагаються побудувати суспільство, засноване на верховенстві права та яке стоїть на чіткому шляху до євроінтеграції.
Український парламент (ВР УРСР) ухвалив Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Це трапилося через три дні після невдалої спроби державного перевороту в Москві, метою якого було запобігання розпаду Радянського Союзу. Українці переважною більшістю схвалили незалежність на референдумі 1 грудня, і СРСР припинив своє існування.
«УДУШЕННЯ»
30 років по тому Київ веде війну проти російських гібридних сил на сході України й намагається стримати зусилля Москви зберегти вплив на країну. Водночас активісти громадянського суспільства, представники іноземного бізнесу, західні чиновники та навіть сам президент Володимир Зеленський кажуть, що Україна все ще перебуває під виснажливим впливом місцевих магнатів, які підривають розвиток країни.
На думку критиків, ще з кінця 1990-х років впливові бізнесмени, відомі як «олігархи», домінували в політичному та економічному житті України. Вони використовували гроші, зароблені з приватизації майна колишнього СРСР, для підтримки та просування своїх політичних кандидатів, впливаючи на корумпованих суддів та підтримуючи або володіючи ЗМІ.
«Олігархи досі придушують Україну своїм впливом. Їхній вплив над судовою владою та парламентом занадто великий», – розповідає Морган Вільямс, президент Американсько-української ділової ради, яка представляє інтереси іноземного бізнесу. Вільямс називає олігархів монополістами через їхнє панування у різноманітних галузях.
У розслідуванні, яке було оприлюднене Bihus.info у січні, журналісти проаналізували, як депутати Верховної Ради проголосували за законопроєкти, що стосуються Ріната Ахметова – найбагатшої людини в Україні, за версією журналу Forbes, та Ігоря Коломойського, четвертого у цьому списку. Журналісти стверджували, що кожен з них «контролює» десятки депутатів у парламенті.
Ахметов і Коломойський є великими гравцями в металургії, гірничодобувній та енергетичній галузях країни, і їхній прибуток частково залежить від запроваджених урядом податків і тарифів.
Олігархи цю інформацію спростували. У січні ж компанія Ахметова у заяві для ЗМІ повідомила, що «рішуче заперечує необґрунтовані звинувачення у контролі над будь-якими членами парламенту». На початку 2021 року Коломойський в інтерв’ю Радіо Свобода підтвердив, що спілкується з депутатами, але ні на кого не впливає, а його бізнес «не залежить» від лобіювання будь-яких законів.
Колишній президент Петро Порошенко, який на сьомій сходинці у списку найбагатших людей в Україні, очолює третю за чисельністю партію в парламенті. А лояльний до Росії правник та політик Віктор Медведчук – на 12-й сходинці списку Forbes і очолює другу за чисельністю партію у Раді.
Такі критики, як Вільямс, стверджують, що панування олігархів над ключовими галузями та чиновниками стримувало політичні реформи та суттєві зміни в судовій системі та правоохоронних органах. До того ж, стримувало іноземні інвестиції та конкуренцію в Україні.
Після здобуття незалежності українці двічі виходили на вулиці – під час Помаранчевої революції 2004 року та під час Революції гідності у 2013-2014 роках. Масові акції відбувалися на знак протесту проти корупції та прагнення українців стати на шлях євроінтеграції.
Однак цей шлях, на думку спостерігачів, розходився з інтересами деяких бізнесових та політичних еліт в Україні. Хоча й обіцяв принести користь та вивести країну з бідності в обмін на жорсткі реформи.
«Багато олігархів дуже задоволені статусом-кво і не хотіли б бачити зміни, які можуть змусити їх пристосовуватися. Але це недобре для економіки і недобре для народу України», – розповів Радіо Свобода Андрій Гундер, президент Американської торгової палати в Києві.
Колишній комік та телезірка Володимир Зеленський, який обійняв посаду президента України у 2019 році, обіцяв «розібратися» з олігархами. Однак більш ніж через 2 роки його каденції деякі оглядачі ставлять під сумнів його рішучість та політику стосовно них.
«Ви готові працювати легально та прозоро?» – запитував Зеленський в олігархів 13 березня 2021 року. «Чи ви хочете продовжувати створювати монополії, контролювати ЗМІ, впливати на депутатів та інших державних службовців? Перше вітається. Друге закінчується».
Через три місяці Зеленський вніс до парламенту законопроєкт, який забороняє тим, хто вважається олігархом, фінансувати політичні партії або купувати активи, продані державою.
Відповідно до законопроєкту, особа вважається олігархом, якщо він чи вона відповідають трьом з чотирьох критеріїв. До них входять загальне багатство, монополізація галузей, медіаактиви та політична участь.
Зеленський вже вжив заходів проти деяких найбагатших людей країни. У лютому він ввів в дію санкції проти Віктора Медведчука, якого звинуватили у фінансуванні підтримуваних Росією бойовиків на сході України та загрозі територіальній цілісності України. В рамках каральних заходів держава заморозила й активи, які, як вважається, належать Медведчуку, зокрема три телеканали.
Посольство США в Києві тоді заявило, що підтримує «зусилля України щодо захисту її суверенітету та територіальної цілісності за допомогою санкцій». Однак такі заходи так само викликали занепокоєння на Заході. Медведчук спростував звинувачення і назвав санкції «нелегітимними» та «незаконними».
У травневому дописі в соціальних мережах Зеленський заявив, що санкції проти Медведчука були лише початком «деолігархізації». У червні президент ввів у дію санкції проти Дмитра Фірташа, який заробив свої статки на «брудній» торгівлі природним газом між Росією та Україною у 1990-х та 2000-х роках. Нині Фірташ проживає в Австрії, де намагається оскаржити судове рішення про його екстрадицію до США за звинуваченням в участі у змові про хабарництво.
КОНТРОЛЬ НАД ЗМІ
Однак є побоювання, що антиолігархічний закон можна буде використовувати як інструмент для переслідування політичних опонентів. ЗМІ, які нібито належать Медведчуку, регулярно критикували Зеленського і могли вплинути на рейтинги президента. Тим часом уряд Зеленського розслідує справи проти Порошенка, який нині вважається найголовнішим суперником Зеленського на прийдешніх президентських виборах.
Ахметов, Зеленський, Порошенко та Віктор Пінчук, друга найбагатша людина в країні, володіють значними медіаактивами.
Андрій Гундер розповів, що деякі чиновники, які прагнули реформ, були звільнені з посад після нападів на них ЗМІ, які підконтрольні олігархам. На його думку, більшість медіа в Україні є збитковими, та це викликає підозри, що їхня основна ціль – боротьба за «серця» виборців, а не отримання прибутку.
Представники олігарха Віктора Пінчука розповіли Радіо Свобода, що його StarLightMedia «є бізнесом, орієнтованим на лідерство та прибуток». Також додали, що це єдина в Україні медіагрупа, яка заробляє гроші.
В офіційній відповіді Радіо Свобода офіс Петра Порошенка заявив, що медіаактиви, в яких він має частку, зосереджені «не на інтересах власника, а на інтересах українського суспільства та незалежної української держави».
Роман Ващук, посол Канади в Україні у 2014-2019 роках, розповів Радіо Свобода, що вкрай складно обрати кандидата, якщо за ним не стоять великі комерційні ЗМІ.
«Це означає, що кожен, хто потрапляє в політику, повинен укладати угоди з людьми, які мають доступ до медіа», – сказав Ващук, який пішов з уряду, але продовжує стежити за подіями в Україні.
Колишній голова державної Податкової служби України Сергій Верланов, звільнений у квітні 2020 року, поскаржився на «невпинні напади» з боку підконтрольних олігархам засобів масової інформації.
«Майже повний контроль олігархів над українськими ЗМІ дозволив маргіналізувати та дискредитувати демократичні сили, – написав він у дописі у листопаді 2020 року на вебсайті «Атлантичної ради». – Їхній вплив на державну службу, правоохоронні органи, бізнес і особливо судову систему дозволив їм саботувати, блокувати, придушувати та, врешті-решт, звести реформи нанівець».
«Поки ми продовжуватимемо грати за правилами олігархічної системи, Україна буде приречена ходити по колу», – написав Верланов.
Вважається, що саме ЗМІ Коломойського допомогли Зеленському виграти президентські вибори. Відтак відносини уряду з бізнесменом, щодо якого триває розслідування США за підозрою у відмиванні грошей з українського банку, дехто з оглядачів сприймає як перевірку його прихильності до намагань Зеленського «відрізати» олігархів від країни.
Підйом українських олігархів припадає на приватизацію 1990-х років. Саме тоді дехто змігпридбати найкращі активи країни після розпаду Радянського Союзу.
Морган Вільямс каже, що олігархи монополізували певні галузі промисловості та впливають на державні компанії та їхні контракти, що завдає шкоди інвестиційному клімату України.
На думку ж Ващука вплив українських олігархів епохи 1990-х років поступово слабшає, оскільки вони значною мірою залучені до вугільної та металургійної промисловості «старої школи».
Він каже, що з ІТ-галузі та сільського господарства з’являться нові потужні бізнесмени, яким вдасться зменшити вплив покоління 1990-х, яке досі залишається у владі.
Однак залишається незрозумілим, якою мірою ці нові підприємці братимуть участь у внутрішній політиці країни. Особливо з огляду на те, що багато хто з них вже переїжджає у Кремнієву долину.
Ващук також заявив, що Україна та Захід вживатимуть скоординованих заходів для скорочення впливу олігархів, адже їм доводиться інтегруватися у західну фінансову систему, яка працює «за правилами».
Як приклад він навів націоналізацію «ПриватБанку» Коломойського за підтримки Заходу, щоб запобігти його банкрутству та спровокувати економічну кризу в Україні.
«Захід повинен показати, що він має певну політичну волю в цій грі».
