Росія видає Білорусі її громадян, звинувачених у справах, пов'язаних з протестами літа 2020 року, інформує телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
9 вересня суд у російському Бєлгороді ухвалив рішення екстрадувати Вадима Дубойського, якого на батьківщині звинувачують в тому, що він «перемістив на проїжджу частину не менш ніж три лавки». Адвокати мають намір звернутися до Європейського суду, щоб зупинити видачу: Вадима вже били в ізоляторі в серпні 2020-го і йому знову загрожують тортури, впевнений захист.
Один із відомих випадків – екстрадиція чемпіона світу з тайського боксу Олексія Кудіна, якого відвезли в Білорусь, незважаючи на заборону ЄСПЛ, і вже там засудили до двох з половиною років колонії загального режиму. Правозахисникам з Московської Гельсінської групи (МГГ) і комітету «Громадське сприяння» («Гражданское содействие» - рос.) відомо щонайменше про десяток справ білорусів, яких намагаються повернути на батьківщину через екстрадицію або інші міграційні механізми (заборона на в'їзд, депортація), а також викрадають і видавлюють з Росії.
Кореспондентка телеканалу «Настоящее время» поговорила з адвокатами і родичами білорусів, які вже багато місяців перебувають у російських СІЗО і в будь-який момент очікують екстрадиції.
«Намагався споруджувати барикаду, посунувши смітник». Андрій Казимиров у СІЗО «Ведмідь»
21-річного Андрія Казимирова затримали в Бресті 13 серпня. За три дні до цього, 10 серпня, його поранили на мирній акції протесту: силовики вистрілили йому в ногу гумовою кулею. Мати Андрія згадує, як телефонувала у відділення, коли шукала сина: «Що ви, матусю, кнопки мнете, може, він тут під кращим наглядом, ніж під вашим?» – відповіли в міліції.
У відділенні Андрій провів дві доби. Повернувся побитий: «Все було синє».
«Він випадково потрапив в цю історію. Міліція почала стріляти гумовими кулями в натовп, це його спонукало посунути сміттєву підставку для урни в бік барикади, в цей момент потрапив на камеру», – розповідає адвокат Казимирова Іларіон Васильєв з колегії «Малик і партнери».
В Ленінське РУВС Андрія привезли з магазину, де його затримали люди в цивільному. У гаражі відділення міліції, де вже було близько 20 осіб, поставили на підлогу на лікті й коліна. Людей, які стоять на колінах, співробітники ОМОНу били кийками по спині. З гаража виводили в «приймальне відділення», знову били, на кілька годин ставили на коліна. Після цього – ІТТ.
У камері у Андрія розійшлася рана від гумової кулі, але допомогу йому не надавали. Зате чотири чи п’ять разів допитували без адвоката різні силовики – від співробітників міліції до КДБ. Як пише правозахисний центр «Меморіал» про справу Казимирова, під час допитів його вже не били, але погрожували, що він ніколи не вийде. Силовики вимагали від Андрія назвати тих, хто йому переказував гроші за участь у протесті, і не могли повірити, що ніхто не платить.
Перед звільненням у Казимирова, який посинів від побоїв, взяли письмове пояснення, що він не має претензій до співробітників міліції.
«Мене тут трясло всю. Взагалі не розповісти. У нього ж рвана рана розійшлася, почався сепсис. Нога розпухла. Ми потім лікували цю ногу. Жодна мазь не допомагала, була занесена інфекція, і я вже іншого боялася, що ноги не буде в молодого хлопця. Обійшлося, залікували», – розповідає мати Андрія.
У вересні 2020 року Казимиров виїхав з Білорусі до Росії: «Злякався, вирішив виграти час і перечекати у друзів, щоб все заспокоїлося», – пояснює його адвокат. А 5 листопада 2020 року білоруські слідчі органи винесли постанову про притягнення Андрія як обвинуваченого за статтею про масові заворушення (частина 2 статті 293 КК РБ) і оголосили його в розшук.
«Конкретно про Казимирова [в постанові] сказано, що він намагався споруджувати барикаду, посунувши смітник. Стаття тяжка, можуть дати до восьми років», – коментує звинувачення адвокат.
У ЗМІ Андрія часто називають «антифашистом», але його мати говорить, що він не перебував в якомусь русі й не мав вираженої політичної позиції. «Якби він насправді був у русі якомусь, вдома хоча б йшли розмови про це. Хай не зі мною – але я ж чую, про що говорить моя дитина. Я подивилася історію ноутбука – абсолютно нічого, навіть немає в соцмережах підписки на якийсь такий рух. Якщо людина захоплюється чимось, вона цим горить, це відчувається в ній. Цього не було. Може, сунувся, поцікавився, але не більше».
Андрій Казимиров жив із матір’ю, займався спортом: спочатку багато років – хокеєм на траві, потім – пляжним регбі. Захопився боротьбою –посідав призові місця в панкратіоні. Паралельно Андрій закінчив технічний коледж, торік вступив до польського університету на факультет «Організація туризму і відпочинку». «Я, звичайно, вірю в свого сина, але не думала, що людина, не вивчаючи польської мови, не займаючись спеціально для того, щоб вступити, просто бере і вступає. І після цього затримання ми розуміли, що йому візу просто не видадуть. У мене був, звичайно, страшний стрес. Зламана доля. Досі не можу про це спокійно говорити», – ділиться мати Андрія.
Про своє рішення виїхати з Білорусі до Росії син їй не повідомив, зателефонував уже з Москви. Вони телефонували один одному майже щодня, але в січні 2021-го Андрій зник.
«Зима і снігопади жахливі. У мене все найгірше в голові: що десь убили, в канаву викинули, гілками закидали, снігом зверху запорошило, до весни вже нічого не знайдуть. І ось через два з половиною тижні мені передають звістки про те, що він у тюрмі».
14 січня Казимирова затримали в Москві поліцейські за запитом білоруської влади. Наступного дня Перовський районний суд обрав йому запобіжний захід – арешт в СІЗО-4 «Ведмідь». 29 квітня 2021 року Генеральна прокуратура РФ схвалила екстрадицію Андрія Казимирова.
На подачу скарги у захисту було 10 днів – але вони припали на травневі свята. «У цей час документи і скарги з СІЗО не виходять, адвокат поза зоною досяжності, навіть не знає про те, що рішення винесене. Але нам вдалося дізнатися, у нас є свої інформатори, і вже 6 травня ми подали скаргу з колегою, щоб екстрадиція зірвалася», – говорить адвокат Васильєв.
Скарги захист програв – російські касаційна і апеляційна інстанції вирішили, що Казимиров може бути виданий Білорусі. «За день до цього ЄСПЛ ухвалив рішення про застосування правила 39 – заборони на видачу, оскільки на території Білорусі йому загрожують тортури. Російська влада і перш за все Генеральна прокуратура, яка зараз є представником в ЄСПЛ, повідомлені про наявність цього правила», – говорить адвокат Казимирова.
Паралельно з цим ще в лютому Андрій разом із захисником подали заяву про надання йому тимчасового притулку на території Росії. «Формально Казимиров перебуває зараз під захистом Конвенції ООН про біженців: шукач притулку не може бути виданий. Ми маємо намір довести справу з притулком до кінця. Наскільки це зупинить Генпрокуратуру і наскільки вони будуть уважно ставитися до рішення ЄСПЛ, не знаю. Я закликаю їх до розсудливості в цьому плані».
Зараз Андрій Казимиров – все ще в московському СІЗО. Мати з сином переписуються, вона переказує Андрію гроші на їжу – і рада хоча б такій можливості.
«Настрій у нього завжди позитивний, він взагалі такий позитивчик. Андрій дуже розвинений всебічно і начитаний, він цікавиться всіма напрямками, в тому числі музикою, мистецтвом. Може підтримати розмову абсолютно на будь-яку тему. Пише мені: «Мамо, я багато читаю, ще більше, ніж удома». Я кажу: «Тільки тримайся, не падай духом». Він відповідає: «Ти ж знаєш, це не про мене. У нас тут як в Парижі, тільки стелі нижчі».
Екстрадиція, депортація, видавлювання з країни: як Росія видає білорусів
У Росії захистом громадян Білорусі, яких білоруські силовики просять видати, спільно займаються Московська Гельсінська група (МГГ) і комітет «Громадське сприяння» («Гражданское содействие» – рос.). Зараз у правозахисників у роботі вісім таких справ.
Діна Мусіна, керівник проєкту допомоги білоруським біженцям комітету «Громадське сприяння», вважає, що таких, хто виїхав через переслідування з Білорусі в Росію, можуть бути сотні. Правозахисники підтримують тісний контакт із білоруськими колегами і діаспорою, від яких в тому числі дізнаються про затриманих. Але не виключають, що далеко не всі білоруси «через них проходять», і ті, хто «не проходить», стають «анонімними жертвами». Ще є люди, які «пішли на дно» і ховаються, – і їх поки не затримали.
«Цей феномен складається з декількох частин, – керівник правових програм МГГ Роман Кисельов пояснює, якими способами білорусів примусово переміщують із Росії назад. – Це екстрадиційні процеси; це формальні депортації і видворення через міграційні механізми; видавлювання з країни – припустимо, шляхом заборони на в’їзд активістам. І останнє – це безпосереднє викрадення».
Якщо щодо людини в Білорусі є кримінальна справа, країна може оголосити її в міждержавний розшук – він діє на території СНД і регулюється міжнародним договором, підписаним країнами співдружності.
Екстрадиційний процес починається так: спочатку людину затримують, далі прокурор починає перевірку, яка може займати багато часу. Він вивчає матеріали справи, зіставляє з російським законодавством статті, за якими звинувачують затриманого. Кисельов пояснює, що не при будь-якому кримінальному злочині Росія зобов’язана видавати людину:
«Якщо Росія не визнає ту чи іншу дію злочином, вона не зобов’язана видавати. Або якщо зовсім невеликої тяжкості злочин – теж не зобов’язана видавати. Крім того, на Росії лежать міжнародні зобов’язання щодо захисту біженців та прав людини. Якщо в країні існує смертна кара, то, відповідно до положень Європейської конвенції, Росія не може відправити людину в цю країну. У нашому випадку [за цими статтями] страти немає, але є інші феномени – тортури, політичне переслідування, дисфункція правових інститутів, судів, адвокатури, правоохоронних органів», – перераховує правозахисник.
Роман Кисельов розповідає, як юристи на практиці намагаються не допустити екстрадиції: «Коли ми дізнаємося дату засідання [суду] по другій інстанції, наше завдання – швидко направити звернення до ЄСПЛ. Щоб вказати на те, що екстрадиція уже стає неминучою, тому давайте, будь ласка, нам 39-е правило. Таким чином ЄСПЛ може тимчасово або на невизначений час накласти заборону на видачу або депортацію».
Як екстрадують, видавлюють і викрадають: історії виданих
- Андрій Прилуцький зі страйкому «Білоруськалію»
Справа Андрія Прилуцького стала першою справою про екстрадицію з Росії. Його затримали наприкінці грудня 2020 року в аеропорту «Пулково» у Санкт-Петербурзі. Прилуцькому інкримінують статтю 364 КК РБ – «Насильство щодо співробітників міліції», – за якою йому загрожує до 6 років позбавлення волі. Андрій подав клопотання про надання статусу біженця в Росії, зараз воно розглядається одночасно з питанням про його екстрадицію в Білорусь. 24 червня стало відомо про звільнення Прилуцького з СІЗО під зобов’язання про явку в суд.
- Боєць ММА Олексій Кудін
Затриманого 3 січня 2021 року бійця ММА Олексія Кудіна вже видали Білорусі і засудили до двох з половиною років колонії загального режиму. «У справі Кудіна суд вирішив направити лист в МЗС, попросив його повідомити про ситуацію з правами людини в Білорусі: як там взагалі будуть дотримуватися права Кудіна в разі його видачі. І ми отримали відповідь від МЗС просто фантастичну: дійсно, є інформація про тортури, політичні переслідування та інше. «Але взагалі, як відомо, міжнародні організації часто використовуються для того, щоб шкодити Росії. Тому немає підстав їм довіряти». Приголомшлива логіка», – переказує відповідь російського міністерства Роман Кисельов з МГГ.
- Спортсмен Євген Шабалюк
У лютому 2021 року з’явилася ще одна справа – білоруського спортсмена Євгена Шабалюка. Влітку 2020 року його затримали силовики в Бресті, побили і відпустили без протоколу. Після цього спортсмен поїхав у Росію. Білорусь просить екстрадувати Шабалюка в рамках справи про опір міліціонеру (стаття 363 КК РБ) – до п’яти років колонії.
«Зараз для нас справа Шабалюка значуща. 29 липня його випустили з СІЗО-4, тому що максимальний термін арешту в нього закінчився. У цей же день його відвезли в ВВС, залишили на ніч у відділенні, адвоката не пустили. 30 липня йому інкримінували порушення громадського порядку, поєднане з непокорою вимогам представника влади (частина 3 стаття 21 КпАП). Нібито він не слухав поліцейських і нецензурно лаявся. І, звичайно, це абсолютно надумані звинувачення. Він провину не визнав. Бабушкінський районний суд призначив штраф 2500 рублів. Проблема в тому, що, згідно з законом, дві адміністративки – і людина вже їде з Росії. І вже не буде важливо, що ми будемо оскаржувати екстрадиційну процедуру», – говорить Діна Мусіна.
Звільнення з СІЗО не зробило Євгена Шабалюка вільною людиною: за клопотанням прокуратури суд заборонив йому виходити з квартири з 23:00 до 8:00, користуватися поштою або телеграфом, перебувати в місцях масових заходів, користуватися громадським транспортом. 11 серпня в спортсмена був суд першої інстанції щодо оскарження рішення Генпрокуратури про видачу Білорусі. Скаргу відхилили.
- Руслан Хазін і Лана Саванович: адміністративні заходи
Крім екстрадиції, правозахисникам відомо близько дев’яти історій, коли людям з білоруським громадянством, які багато років жили в Росії, доводилося виїхати з країни через адміністративні заходи. Діна Мусіна наводить як приклад Руслана Хазіна, колишнього члена білоруської діаспори в Санкт-Петербурзі, і колишню главу діаспори в Москві Лану Саванович:
«У Лани чоловік і неповнолітня дочка – росіяни. Вона має повне право тут жити, її не можна розлучати з родиною. Вона подала документи на вид на проживання в Росії (ВНП), приїхала в Сахарово, де видають всі документи міграційні. У неї було повідомлення про те, що ВНП готовий. Але співробітниця центру зробила страшне обличчя і сказала: «Ой, вам відмовлено по лінії ФСБ». І вона була змушена виїхати. Зараз вона за межами Росії і Білорусі».
Руслан Хазін також подав документи на ВНП, через якийсь час до нього на роботу прийшли силовики і сказали, що «потрібно свою революцію робити в інших місцях». Хазіну повідомили, що у нього є два тижні на те, щоб виїхати. Зараз він перебуває в Польщі.
Роман Кисельов додає, що як спосіб тиску на білоруських активістів в Росії використовують статтю про порушення міграційних правил: вона застосовується, наприклад, в разі відсутності у громадянина Білорусі тимчасової реєстрації в Росії або в тому випадку, якщо людина за місцем проживання фактично не проживає. «Але чи багато ви людей знаєте, які дійсно живуть за місцем реєстрації? І активістів почали оформляти за цією статтею з метою видворити з Росії. Справи направляли до суду. На подив, нам вдавалося їх захистити: вони отримували тільки штрафи по п'ять тисяч рублів, а видворення їм не давалося. Після чого вони виходили на волю. Їх далі пресували ще «ешники» (співробітники підрозділу МВС Росії у боротьбі з екстремізмом – центру «Е» («Э» - рос.) – ред.), але від депортації на той момент вони були захищені. Через що, незрозуміло, це місцева ініціатива чи це державна політика».
- Викрадення Олександра Федути і Юрася Зенковича
Поки правозахисникам відома тільки одна історія викрадення – це затримання співробітниками КДБ Білорусі в Москві білоруського політолога Олександра Федути і білоруського адвоката зі США Юрася Зенковича в квітні 2021 року.
«Просто приїхали співробітники КДБ, разом з феесбешниками вони організували затримання двох білоруських опозиціонерів і доправленням їх за один день у Мінськ. Що це було – незрозуміло з точки зору правових механізмів. Якщо це запит іноземних служб, потрібно запускати екстрадиційний процес. Ви можете їх затримати в Росії, але далі має відбуватися те саме, що відбувається в наших інших справах. Але цього не сталося», – дивується Кисельов.
Правозахисники направили запити в Генпрокуратуру і ФСБ, там сказали, що все було в рамках закону. Відомство посилалося на договір про співпрацю між Міністерством безпеки РФ і КДБ Білорусі зразка 1992 року – документ, якого немає у відкритому доступі.
- Звільнення Миколи Давидчика
Однією з головних перемог правозахисників стала справа 36-річного білоруського опозиціонера і блогера Миколи Давидчика, який жив в Москві майже 20 років. Його дружина і малолітній син – громадяни Росії. Давидчик не був у Білорусі під час протестів, але адміністрував телеграм-чат свого рідного міста, яке називається Ліда, де волонтери та активісти допомагали затриманим під час акцій, збирали гроші на допомогу їхнім родинам, писали про мирні пікети і марші. У Білорусі Давидчика звинуватили в грубому порушенні громадського порядку і направили запит про його екстрадицію. У березні Миколу затримали співробітники ФСБ. Він провів півтора місяця в СІЗО, поки російська Генпрокуратура раптово не відхилила запит. Після звільнення він поїхав до Польщі.
«Романтичний мандрівник» в СІЗО Бєлгорода. Вадим Дубойський
31-річного Вадима Дубойського затримали в Бресті 11 серпня 2020 року: на один мітинг проти результатів виборів він сходив без наслідків, а з наступного не повернувся.
«Це був день, коли люди перейшли з центру на схід, тоді ще Геннадія Шутова вбили, того вечора. [Вадим] сказав матері, що буде десь у центрі, у дворах, з друзями. Потім я дізналася інформацію через радіо «Рація», що в центрі всі двори в цих «чорних чоловічках», – згадує сестра Вадима.
Брата не було кілька діб. «Ми його весь цей час шукали. Потім, коли інтернет з'явився, побачили кадри, коли в спортзалі чоловіки сиділи – і кров по всій підлозі. Це, звичайно, був шок. «Жах» по-білоруськи».
За словами сестри, Дубойський повернувся дуже пригніченим: «Весь у гематомах, в стресі». Боявся йти знімати побої. «У нього виник внутрішній страх перед людьми в формі, він просто пішов у себе. Ховався в якихось підвалах і гаражах. Я через спільних знайомих дізнавалася про це. Телефонував мені, я йому говорила, мовляв, сходи в лікарню. Він каже: «Мала, я зараз піду в лікарню, а вони ж за мною стежать. Вони мене упакують». Він навіть боявся у магазин йти. Ось такого ступеня у нього був стрес», – ділиться сестра.
За розповідями Дубойського, разом з ним у гаражах біля так званого «Будинку правосуддя» в Бресті було ще семеро людей. Всіх били три доби, а потім змусили підписати документ, що вони не мають претензій: обіцяли, що якщо не підпише, «залишиться тут ще надовго».
Коли Вадим Дубойський все-таки отримав у Брестській міській лікарні довідку про побої (діагноз – «забій правого стегна та забій лівої половини грудної клітини»), його затримали і відвезли до Слідчого комітету. Тиждень протримали в ІТТ, а потім дали довідку, що він невиїзний, розповідає сестра. В середині осені Вадим поїхав у Москву. Він хотів подати документи на тимчасовий притулок, але взимку в Росії почалися затримання білорусів, і Дубойський вирішив не світитися, а спробувати щастя в іншому місці – перейти кордон з Україною. 11 квітня сестрі Вадима зателефонував капітан поліції прикордонного селища Красна Яруга і повідомив, що її брата затримали прикордонники через незаконний перетин кордону.
Оголошений на батьківщині в розшук ще в березні 2021 року в справі про участь у масових заворушеннях (силовики викликали на допити його матір і просили впізнати сина на відео), Вадим Дубойський незабаром опинився у СІЗО-3 Бєлгорода. Сестра Вадима незабаром зв’язалася з МГГ, організація знайшла для її брата адвоката.
«Нам пред'являлися при обранні запобіжного заходу на судових засіданнях тільки процесуальні документи. І всюди просто в загальних рисах цитується стаття – без конкретики, що саме він зробив», – каже адвокат Вадима Денис Рева. Пізніше захисник отримав з Генпрокуратури постанову з описом дій, які нібито робив Дубойський: під час участі «в масових заворушеннях» в Бресті «спільно з іншими особами перемістив на проїжджу частину не менш ніж три лавки, беручи участь тим самим у зведенні барикад», а також «розбивав тротуарну плитку». В результаті цього «одному зі співробітників органів внутрішніх справ заподіяні легкі тілесні ушкодження, не менш ніж 25 співробітникам – побої».
«У нас така позиція, що Вадим був присутній на цих мирних акціях протесту, але приїхав він туди з метою підтримати мирних протестувальників. Ось цих дій, які вказуються, він не скоював. Так, був присутній, стояв. Подивився – і поїхав додому», – пояснює Рева.
Як і мати Андрія Казимирова, сестра Вадима Дубойського радіє можливості хоча б відправляти електронні листи своєму братові, отримувати відповідь буквально через кілька днів і переказувати гроші на продукти.
«З Росії та Білорусі йому пишуть листи, відправляють посилки і замовляють у магазині, навіть гроші кладуть на рахунок. Він отетерів, коли побачив, скільки грошей у нього на рахунку, замовив відразу в магазині 13 кілограмів їжі. Зрадів. На тлі стресу навесні знову були шкірні проблеми, довго передавали йому ліки – ледь не місяць. Пару разів писала через інтернет листи, начебто просунулося, почали видавати через медперсонал».
Головний аргумент захисту Вадима – довідка, в якій описані отримані в «Будинку правосуддя» побої. Якщо його підзахисного видадуть, то він буде підданий катуванню, впевнений адвокат. Зараз він оскаржує рішення Генпрокуратури про видачу Вадима. Скарга буде розглянута в Бєлгородському обласному суді 9 вересня. Якщо відхилять – захист попросить ЄСПЛ застосувати 39-е правило.
У СІЗО Вадим перехворів коронавірусною інфекцією. Пише, що його перевели в камеру з телевізором, і тепер можна «хоч якісь новини дивитися». У листах сестра намагається тримати його в курсі подій: «Я йому писала про Латипова, який хотів скоїти самогубство в залі суду, про Верещагіна Сергія, який в ВК-13 зараз. Вадим просить завжди, щоб я йому писала про хлопців, які в Росії. Ось про Кудіна писала, про Андрія Казимирова, тому що він проходить по цій же статті. Нещодавно показала йому Марію Колесникову і Максима Знака. Марія танцювала і, як вона говорила, з цієї нелегітимною владою тільки потрібно не боятися, не просити і сміятися над ними. Ось я йому теж цю фразу написала, кажу: «Вадиме, бери на озброєння». Я йому пишу, щоб він готувався до будь-якого результату подій».
Вона згадує, що Вадим не бачив свого майбутнього в Білорусі. «Ніколи не піддавався наказам від керівників», коли бачив несправедливість, то не міг цього терпіти. Мати Вадима описує його як «романтичного мандрівника, музиканта». Дубойський їхав на якийсь час до Польщі, працював там водієм. Возив вантажі в Амстердам і Париж, «кайфував», працював, подорожував, надсилав рідним фотографії з Північного моря. Зараз він пише сестрі, що чекає не дочекається, коли зможе сісти з гітарою і заспівати пісні, які написав у СІЗО. Влітку 2020 року, ще до початку виборів, Вадим приїхав у Брест, щоб вирішити питання з документами, після цього він планував повернутися за кордон.
