Суддя з Одеси Олександр Гарський визнав двох молодих людей винними у крадіжці. Одного засудив до року умовно, іншого – до трьох років умовно. Зобов’язав регулярно приходити до центру пробації, повідомляти про зміну місця проживання тощо. А крім того, суддя Гарський зобов’язав засуджених читати Марка Твена, Джека Лондона та Тараса Шевченка, інформує телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
«Я побачив, що вони – діти»
«Допитуючи обвинувачених у судовому засіданні, судом встановлено, що вони – фактично за своїм розвитком ще неповнолітні діти, хоч і мають відповідний вік. Відповідаючи на запитання сторін та суду, обвинувачений очевидно не розуміє всіх наслідків можливої кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення проти власності. Загалом відносини власності для обох обвинувачених є певною прогалиною у знаннях. І це не є дивним, оскільки вихованням обох обвинувачених, вочевидь, займалися не в достатній мірі», – так звучить цитата із вироку одеського судді Олександра Гарського у справі про крадіжку.
Фігуранти – 23-річний Максим та 19-річний Руслан. Вони витягли з кількох машин магнітоли та динаміки. Їх помітив охоронець, вони почали тікати та викинули рюкзаки. А потім за ними повернулися – і їх затримали. Крім умовних термінів, суддя Малиновського районного суду зобов’язав Максима та Руслана прочитати книги Марка Твена, Джека Лондона та Тараса Шевченка.
Я намагаюся у кожній справі підійти індивідуально до кожної людини. Тут я побачив, що вони – діти. Вони не розуміють, що вчинилиОлександр Гарський
«Я намагаюся у кожній справі підійти індивідуально до кожної людини. Тут я побачив, що вони – діти. Вони не розуміють, що вчинили. Вони посміхаються, не можуть нормально свою думку висловити. Для них це якась гра, але наслідки могли бути набагато серйознішими, ніж вони думали», – пояснює Олександр Гарський.
Під час процесу суддя цікавився, що могло спонукати молодих людей до злочину. Від Максима у дитинстві відмовилася мати, а рідний батько з мачухою здали його в інтернат. У Руслана батько загинув, коли той ще навчався у школі, юнака виховували матір та вітчим. Грошей завжди бракувало. Крім Руслана, в родині було ще троє молодших братів. Через це він полишив навчання, книги не були пріоритетними. Нині Руслан – і сам уже батько. Розповідає, що на крадіжку вони з товаришем зважилися, щоби заробити на квиток додому:
«Йому не вистачало, його з роботою тоді кинули. І так закрутилося, вийшло. Ми нічого не заперечували, прийняли все, як є, допомогли слідству. Звичайно, я в школі читав. Я до сьомого класу хорошистом був, а потім підріс, навчання закинув, друзі, знайомі...»
Серед творів, які, згідно з рішенням суду, потрібно прочитати засудженим, – «Том Сойєр» та «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена, «Біле ікло» Джека Лондона та вірш «Минають дні, минають ночі» Тараса Шевченка.
«Він так добре до нас поставився, не дав за повною мірою закону, а так ось, м’яко. Більше не хочеться в таку ситуацію потрапляти. Увечері після роботи читатиму», – пообіцяв Руслан.
«Я не звертав увагу на назву, я звертав увагу на зміст, – пояснює вибір літератури суддя Гарський. – Деякі дитячі твори потрібно читати і дорослим. Там багато корисного, і кожен може там зі свого життя побачити сюжети. Запам’яталося – і думка сама виникла. В англосаксонській системі правил такі рішення ухвалюються дуже часто, треба якусь правову традицію запроваджувати і в Україні».
Що думають бібліотекарі та психолог
Одеський суддя завдяки своїм рішенням став відомим на всю країну. Вибір творів для Руслана та Максима оцінили літератори, філологи та бібліотекарі. Багато хто говорить, що суддя підібрав книги з глибоким змістом, вони дають можливість отримати необхідний життєвий досвід.
«Життя не завжди таке безнадійне, як комусь здається. Власне, що і є в «Білому іклі» Джека Лондона, де нескінченний потяг до життя, до доброго», – коментує бібліотекарка Ольга Нагорнюк.
Але є й інші думки. Директорка дитячої бібліотеки Тетяна Палій вважає, що покарані можуть просто не зрозуміти перелічені суддею книги: «Мені здається, що вони взагалі нічого не читали, і тому на перший погляд здається, що в цьому віці їм книги того ж таки Марка Твена будуть досить складними. Їм треба починати, мабуть, із казок».
Така міра покарання має шанси дати їм можливість зрозуміти свою помилкуМарія Фендюра
На думку психологині Марії Фендюри, можна змінитися в будь-якому віці, і суддя в цьому випадку взяв на себе виховну функцію:
«[Перш ніж] засуджувати, треба спочатку пройти шлях цих дітей, зрозуміти, з чим вони зіткнулися у своєму житті, з якими труднощами. Вони не мають досвіду, коли їх розуміють, приймають, якщо враховуємо історію їхнього життя. І коли їх ще відправляють у в’язницю – покарання таке призвело б до якогось розчарування в людях загалом. Така міра покарання, [яку обрав суддя], має шанси дати їм можливість зрозуміти свою помилку, знайти інші можливості в житті, реалізувати себе».
Читайте також: Що відбувається з українськими в'язницями?
Адвокат Олександр Гладенко, коментуючи рішення судді, назвав його і законним, і людяним:
У цих хлопців є шансОлександр Гладенко
«Це сприяє вихованню та виправленню людини. Є люди, які вважають, що покарання у вигляді відбування терміну у спеціальних установах сприяє перевихованню людини, – я не знаю. Але впевнений, що навряд чи наші установи орієнтовані на цю функцію. Швидше роблять гірше. У цих хлопців є шанс. Це стане холодним душем, і вони більше не повторюватимуть таких помилок».
Контролюватиме виконання вироку центр пробації. Після прочитання книг Руслан та Максим повинні будуть скласти іспит. А поки вони готуються, суддя Гарський ухвалив новий вирок у ще одній справі про крадіжку: зобов’язав чоловіка прочитати трилогію Льва Толстого «Дитинство. Отроцтво. Юність» та вивчити вірш Івана Франка.
«Дати людям шанс» чи «читання з-під палиці»?
В ефірі телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», ми обговорили ініціативу судді з Одеси з його колегою – українською суддею Ларисою Гольник. Вона зараз працює в Жовтневому райсуді Полтави та відома в Україні боротьбою за чесне та справедливе правосуддя, за незалежність суддів.
– Як вам такий вирок колеги? Вдасться йому, на вашу думку, перевиховати цих хлопців?
Потрібно, щоб суд не лише карав. Суд повинен і виховувати, давати шанс тим людям, які оступилисяЛариса Гольник
– Я сподіваюся, що вдасться. Я вважаю, що потрібно, щоб суд не лише карав. Я погоджуюся зі своїм колегою – суд повинен і виховувати, давати шанс тим людям, які оступилися. Це називається індивідуальний підхід до кожної людини. Тому я думаю, що в цій ситуації це має спрацювати. Я теж читала про це, дуже рідко, коли судді своїми рішеннями стають відомими на всю Україну. Це той позитивний приклад, який ми зараз бачимо.
– У вироку суддя посилається на статтю 76 Кримінального кодексу України, де описані зобов’язання, які суд може накласти на людей за умовного терміну. Там є пункт 6: «Дотримуватися встановлених судом вимог щодо проведення дозвілля». Якщо так трактувати цю статтю, суддя, виходить, може присудити, наприклад, співати арії вранці або танцювати гопак на площі перед перехожими?
– Звичайно, є й досить скептичне ставлення до цього. Не можна так масово, практично до кожного таке застосовувати – це дійсно має бути індивідуальний підхід. Чи може [таке рішення судді] для цієї людини вплинути на її подальше життя? Мабуть, суддя подумав, він вважає, що через книги можна перевиховати цих людей. Тут є й інший бік медалі, крім такого позитивного: як же цей вирок перевірятиметься? Якщо ці засуджені не виконають вирок суду – то як тоді вони відбуватимуть покарання?
[Суддя] має бути тонким психологом, тут треба розуміти, що не кожна людина може через книжку змінитисьЛариса Гольник
– Загалом незрозуміло, чесно кажучи. Вони прийдуть у центр пробації, а там їм кажуть: «Перекажіть зміст», – так це має бути?
– Так, тут виникає питання, як це має відбуватися. Знаєте, я теж почала читати, цікавитися, а як же в інших країнах... Тут справді [суддя] має бути тонким психологом, тут треба розуміти, що не кожна людина може через книжку змінитись.
– Чи правильно я зрозуміла, що цей вирок – у рамках українського законодавства і теоретично будь-який суддя має право щось подібне нестандартне присудити?
– Звичайно, в принципі цей вирок – у рамках законодавства, і він ніби справді може бути вкладений у певне дозвілля. Але зазвичай судді з таким певним формалізмом підходили до цієї статті. Що означає дозвілля? Тобто прибуття у вечірній час туди, де розпиваються спиртні напої, наприклад. Це зрозуміліше.
– Так трактувалася стаття.
– Скажімо так: я, скажімо, не очікувала, що до неї можна так оригінально підійти.
– Тепер використовуватимете цю практику?
– Я зараз не розглядаю кримінальні справи, тому я не застосовуватиму, але в принципі для себе на замітку візьму.
Але скажу ще, що я – за першою освітою педагог. І тому я думаю, що треба дуже обережно ставитись до такого обов’язкового читання, бо обов’язковість може мати негативний підтекст: «мене змушують читати».
– Хочеться за якийсь час відшукати цих хлопців і зрозуміти, вплине чи ні.
– Це цікаво. Деякі психологи якось дуже насторожено ставляться до подібної міри покарання. Тому треба стежити за цим та дивитися, можливо, якісь наукові дослідження провести.
