Київ – Цьогорічний бюджет передбачає понад мільярд гривень на «Нову українську школу» – один із найбільш пріоритетних напрямків освітньої реформи, про які говорила нинішній міністр освіти Лілія Гриневич. Із вересня нововведення могли відчути на собі українські першачки. Та що буде із освітою після виборів, невідомо, адже у майже тридцяти кандидатів – і зареєстрованих ЦВК, і таких, що тільки подали документи – різні погляди на майбутнє реформи.
Гроші в Україні мають «ходити» не тільки за пацієнтом, а й за школярем, переконана кандидат від «Батьківщини» Юлія Тимошенко. Вона називає освітню реформу однією із провідних у своїй кампанії. Обіцяє безкоштовну освіту на всіх рівнях, самостійність університетам та «гідні зарплати» педагогам.
Ще один висуванець – шоумен Володимир Зеленський – у питанні розподілу коштів висловлює схожу ідею, але з уточненням: у його передвиборчій програмі гроші «підуть» за талановитим студентом.
«Кожен шкільний геній отримає освітній ваучер, який зможе витратити на навчання у будь-якому обраному закладі освіти», – мовиться у документі.
Про принцип «гроші підуть за людьми» в освіті, зокрема, говорив цього тижня і чинний президент Петро Порошенко, коли заявляв про рішення балотуватися на другий термін. Втім, детально прописаної програми, яка б розкривала його подальші плани на цю реформу, у відкритому доступі (на момент написання цього тексту) немає.
Сергій Каплін підійшов до питання радикально і запропонував не тільки більше платити вчителям, а й заборонити звільняти їх з роботи. Він обіцяє впровадити мораторій на закриття шкіл і розробити програму переходу на «сучасну модель освіти із новими стандартами навчання». Без уточнень.
Також у загальних фразах формулює свої плани на освіту Валентин Наливайченко, який говорить про «європейську, доступну кожному систему вищої, середньої і початкової освіти», зате більш конкретний щодо науки: пропонує фінансувати науку до 5% ВВП і підвищити зарплати науковцям.
Припинити фінансувати освіту за залишковим принципом, боротися з корупцією і забезпечити вчителям «гідну зарплату» має намір кандидат Анатолій Гриценко.
Екс-міністр екології Ігор Шевченко підтримує ідею про незалежність і самоврядування вишів, а найкращим студентам обіцяє навчання за кордоном за рахунок держави.
Олександр Шевченко обіцяє у своїй програмі повну безкоштовну освіту та «найвищий соціальний статус вчителям».
У фокусі програми кандидата Ольги Богомолець – базова освіта. Вона обіцяє «створити територіально доступну, якісну, сучасну систему базової освіти і забезпечити державні передумови для отримання європейської освіти нашими дітьми».
Львівський міський голова Андрій Садовий, який також балотується, обіцяє спрямувати на освіту 25% державного бюджету, зробити зарплату вчителя на третину вищою, ніж середня зарплата у країні, а на інноваційні наукові проекти виділяти гранти. Окрім того, він – чи не єдиний із кандидатів, чиї програми доступні онлайн на момент написання цього тексту, пояснює, звідки планує взяти на це гроші – із акцизу на алкоголь.
А Геннадій Балашов натомість пішов від протилежного: він обіцяє перейти на «найкращу у світі» систему освіти, пізніше мимохідь уточнивши, що йдеться про контрактну освіту, яку після приходу його до влади «кожен зможе дозволити».
Ще один кандидат Євген Мураєв у маніфесті на своєму сайті теми грошей в освіті не торкається взагалі, натомість пропонує вирішувати питання щодо мови освіти та кількості навчальних закладів на місцевих референдумах.
Окремо можна виділити акцент на професійній технічній освіті. Власне, «відродити» її обіцяють і Тимошенко, і Ляшко, і Каплін, і Садовий, і Гриценко, і Вілкул. У частини кандидатів, яких уже офіційно зареєструвала ЦВК або які заявляли про намір брати участь у президентських виборах, немає програм, опублікованих онлайн.
Як обіцянки політиків оцінюють експерти
Підхід «гроші ходять за школярами» не може реалізовуватися буквально, переконаний головний експерт освітнього напрямку «Реанімаційного пакету реформ» Володимир Бахрушин.
Реально фінансування має бути поділене на частку, яка залежить від кількості учнів, і частку, яка не залежитьВолодимир Бахрушин
«Є базове фінансування, яке пов’язане з площею, обслуговуванням, і не пов’язане з кількістю учнів. Тобто реально фінансування має бути поділене на частку, яка залежить від кількості учнів, і частку, яка не залежить», – пояснює він.
За словами Бахрушина, зараз ця ідея розвивається на рівні Міністерства освіти: тривають напрацювання, обговорення.
Ідею фінансувати навчання за кордоном для обдарованої молоді експерт вважає реалістичною – стипендіатів може бути не дуже багато, тож великих витрат для держави це не становитиме. Головне – забезпечити прозору процедуру відбору на такі програми, вважає Володимир Бахрушин.
Ідея фінансової автономії вишів зараз також обговорюється, є відповідна урядова програма, розробляються законопроекти, зауважує він.
«На сьогодні проблема – мабуть, у тому, що там виникає дуже складний комплекс питань, який треба вирішувати, і в Бюджетному кодексі, і в іншому законодавстві, щоб не було, як це часто буває, що в одному законі написали, що все можна, а є інший закон, який говорить, що нічого не можна», – говорить Бахрушин.
Що ж до безкоштовної освіти – то це швидше теоретична концепція, аніж реальна для виконання у найближчі п’ять років обіцянка, зауважує він.
На студента зараз витрачається приблизно тисяча доларів на рік. Якщо взяти найближчі східноєвропейські країни – Польщу, Чехію, Угорщину, країни Балтії, то там мова йде про 4-6 тисяч доларів на рікВолодимир Бахрушин
«На студента зараз витрачається приблизно тисяча доларів на рік. Якщо взяти найближчі східноєвропейські країни – Польщу, Чехію, Угорщину, країни Балтії, то там мова йде про цифри в межах 4-6 тисяч доларів на рік. Якщо ми хочемо всіх фінансувати, а у нас сьогодні близько половини студентів вчаться за бюджетні кошти, то це буде не тисяча, а 500 доларів на рік. Відповідно, якість освіти буде ще гіршою, ніж вона є зараз», – каже експерт.
Із нереалістичністю обіцянки про безкоштовну вищу освіту погоджується і голова Комітету економістів України Андрій Новак. Окрім того, за його словами, це означало б закриття усіх вишів приватної форми власності, де немає державного замовлення.
Ідея щодо перенаправлення на освіту коштів із акцизів на алкоголь і тютюн також не видається експерту особливо дієвою.
«У нас така податково-бюджетна система, що усі податки, мита і збори, в тому числі акцизи, які збираються, потрапляють у «загальний котлован», а з того «котловану» у видатковій частині є розподіл у витратній частині за напрямками. Робити цільове призначення якогось податку на якусь сферу на сьогодні є нереалістичним. Такої практики у світі не існує, крім окремих винятків. Наприклад, у нас податок з обміну валюти йде у Пенсійний фонд. Це окремі випадки. І це невеликі податкові платежі за своїм обсягом і за часткою у структурі податкових надходжень», – пояснює економіст.
На що звертати увагу
На думку Новака, натомість політикам варто було б докладати зусиль, аби українські випускники потім могли знайти роботу за спеціальністю.
«Вирішувати цю проблему треба тільки комплексно. І починати треба із розвитку реальних секторів економіки. Тільки з цього розвитку виникне більший запит на освічених людей», – каже він.
Між тим, як зауважує Володимир Бахрушин, реформа освіти – це питання не так президента, як нового парламенту та уряду. А вони, на переконання експерта, мали б продовжувати реформувати галузь.
Зокрема, за словами Бахрушина, потрібно ухвалити додатково до нового закону про освіту, який експерт називає доволі прогресивним, також профільні закони – про дошкільну освіту, загальну середню, професійну, освіту дорослих, позашкільну освіту та про систему кваліфікацій.
«Це все якщо навіть чинний уряд встигне підготувати, то ухвалювати і доводити до прийняття, швидше за все, буде вже наступний парламент і наступний уряд», – каже експерт.
Ще одне питання, яке, на думку Бахрушина, треба буде врегулювати – це питання балансу між повноваженнями закладів освіти та місцевої влади.
