Тетяна Байбак, Ірина Яворська
Ми піднімаємося вже на третю гору, довкола видніють краєвиди, і все більше відчуваємо нелегкий багаж на плечах. «Дівчата, ну як вам? Подобаються Карпати?» – запитують місцеві, а самі на наші запитання відповідають «йо». Ми в селі Бережниця, що на Франківщині. Тут із 15 по 29 липня розмістився табір «Будуємо Україну Разом» (БУР).
Волонтери з усієї України приїхали сюди на запрошення Віталіни Маслової. Віталіна – художниця, громадська активістка та засновниця проекту «Творча криївка», створеного 2014 року. Її проект – це перша в Україні організація, що займається арт-терапією для реабілітації після бойової травми. Терапія відбувається за авторською методикою Віталіни і спрямована на позбавлення воїнів наслідків бойових травм та шокових переживань, пережитих під час війни.
Віталіна вирішила відкрити ще один реабілітаційний центр і обрала для цього Бережницю. Художниця вважає, що Карпати сприяють фізичному та духовному відпочинкові. Приміщення для центру реабілітації виділила сільська рада села Криворівня. Хатина вже стара і потребує належного облаштування. БУР вирішив допомогти в цьому Віталіні.
БУР функціонує з 2014 року. За цей час вони створили понад 30 громадських просторів, мають уже понад 15 000 волонтерів по всій Україні.
Спершу проект мав на меті допомогти постраждалим від війни на Сході України. Згодом ціль розширилася – тепер організація допомагає багатодітним сім’ям, сім’ям учасників бойових дій і внутрішньо переміщених осіб, дитячим будинкам сімейного типу тощо.
Олександра Теслюк, координатор табору у Бережниці, пояснює: «Мета проекту – створити мережу активних громад, мережу свідомої молоді. Ми їздимо в міста, у які нас запрошують місцеві громадські активісти, і допомагаємо сім’ям, які перебувають у скруті, працюємо над створенням громадського простору. Намагаємося стати сполучною ланкою між громадськими активістами, владою та бізнесом. Коли ми дізналися про проект Віталіни, прийшли сюди ще взимку і побачили, як вона горить цією ідеєю».
День у таборі: праця і музика
Населення села – близько трьох сотень людей на 15 км². До найближчих сусідів треба йти через декілька пагорбів. Зате близько до табору є інше сусідство – рогата худоба, яка щоночі перекликалась між собою.
На стіні польової кухні висить три кольорові аркуші. Тут написані розпорядок дня та ролі волонтерів. Щодня на активістів чекає культурно-освітня програма: ігри, походи до місцевого музею та старої гуцульської церкви, перегляд фільму.
Волонтери розповідають, що після особистого знайомства із людьми з гір, їхніми історіями фільм «Тіні забутих предків», який переглядали всі разом увечері, побачили по-новому, помітили те, що раніше здавалося неважливим.
Деякі аркуші намокли від дощу, тому прочитати розклад складно. «А що буде у четвер?» – запитуємо у волонтера, який бореться з дощем і розпалює багаття. «Ще не знаємо, запитайте наших найкращих координаторів», – випереджують дівчата, що пораються біля столу. У четвер будуть танці під дощем босоніж – хто добре працює, мусить і гарно відпочивати.
У списку «ролі волонтерів» можна знайти такі обов’язки, як чистолюб, кухар, охоронець часу, прометей та водолюб. Є і непросте заняття будильника – щоранку змусити два десятки людей вилізти із своїх спальників. Проте волонтерка підходить до цього креативно: просинатися під музику не так складно, особливо, якщо звучать пісні українських виконавців.
За сніданком довго посидіти не вийде. «Так, всі вже поїли? Закінчуємо і до роботи! Мені треба трьох людей мішати цемент, ще троє на стяжку і когось носити воду. Хто сьогодні залишається чергувати на кухні? Так, хлопці, і не забутьте набрати води в душ», – роздає команди координатор Ігор. У той час зовсім поруч чути протяжне «му». Так починається день БУРу у Бережниці.
На кожне завдання з’являються охочі – почався робочий процес. Навіть працю волонтери роблять веселою: хтось розповідає смішні історії, носячи вікна, іншим полегшує роботу музика з колонки, дехто часом зупиняється, щоб помилуватися гірським пейзажем, і знову бере в руки лопату.
«Ми допомогли Віталіні реалізувати перший етап проекту. Разом із волонтерами провели водопровід до будинку, почистили сарай, утеплили стелю, встановили нові вікна та залили фундамент для прибудови», – розповідає Олександра.
БУР у Бережниці не лише працює. Волонтери також дбають про природу. Тут, у горах, вони сортують сміття.
Активісти розповідають, що саме природа і атмосфера дає їм силу і бажання працювати. Вода – із джерела поруч, молоко – від сусідських корів, гриби – зібрані власноруч. А чай тут заварюють із щойно зібраних трав.
«БУР – це про Україну»
Віра Пасішнюк, іще одна координатор табору, познайомилася з БУРом 2016 року в ролі волонтера. Приїхала тоді на табір у Слов’янську допомагати місцевим жителям. Віра згадує: «Коли їхала звідти, мала відчуття, що знайшла те місце, де маю бути. Влітку був час, щоб обдумати, що це за проект і про що він. Один із наших волонтерів сказав, що це продовження Майдану, і така думка дуже мені близька».
Віра пояснює, як БУР обирає об’єкти: «Кожне місто, селище, село має можливість подати заявку і запросити нас до себе. Минулого року в листопаді – грудні ми отримали близько 100 заявок із усієї України із різними проектами. Серед них вибрали 20, серед яких був проект Віталіни. Ми попередньо здійснили візит на об’єкти, щоб ознайомитись із об’ємом робіт. Тоді розповідаємо детальніше про себе, щоб люди знали, хто ми і що конкретно робимо».
За час свого існування БУР став волонтерським рухом. Віра додає: «Це мережа активних спільнот в Україні, які можуть робити нашу країну цілісною, самодостатньою. Для мене БУР – це про Україну. Це дуже хороша формула, як будувати Україну, у якій ми хочемо жити. Якщо волонтери навіть без нас будуть запалювати такі спільноти по всій Україні, то з того вийде щось більше. Десь там залили фундамент, там залили – залили всю Україну тим гарним фундаментом і почнемо будувати хату, у якій ми, наші діти і внуки будуть жити. Табори – це про терплячість. Нам, українцям, її інколи не вистачає, але навіть у таких умовах треба бачити, що нам це потрібно. Сьогоднішній табір у Бережниці – це той, про який ти розказуватимеш внукам. Я надіюся, волонтерам і через роки буде відгукуватися, що треба зберігати спокій, як би тяжко не було».
Втомлені і щасливі. Яким проект є для волонтерів
Бережниця зібрала людей не лише з усієї України, а й із-за кордону – дехто приїхав із США. Разом усіх волонтерів 16, з ними 3 координатори та «вуйко».
Допомогти прийшли і місцеві із сусідніх сіл. Наприклад, із волонтерами живе 14-річна Літана із Криворівні. Дівчина рік знайома із Віталіною Масловою, а БУР надихнув її волонтерити і надалі.
Символом БУРу став Богдан Величко. Усі називають його просто «вуйком». Із організацією він ще з першого табору. Чоловік керує процесом будівництва і навчає волонтерів.
«Коли він є, я знаю, що все буде добре. Це підтримка. Це стовп команди, на якому все тримається в польових умовах. Волонтери навіть радять друзям поїхати в табір, бо в нас є вуйко. Люди не знають, що таке БУР, але знають, що там є вуйко Богдан», – ділиться враженнями Віра.
Відбір волонтерів у табір у Бережниці відрізнявся від звичного. Наприклад, якщо учасниками табору з дозволу батьків могли стати люди, яким виповнилося 16 років, то цього разу волонтери мали бути повнолітні. Олександра Теслюк пояснює: «Ми зараз живемо в горах, і тут досить спартанські умови. Нам були потрібні волонтери, які до цього готові. Нічого особливого від них ми не чекаємо, лише сподіваємося, що ці люди будуть серйозно вмотивовані і розумітимуть, для чого вони сюди їдуть».
Координатор Віра в захваті від волонтерів. Вона пояснює: «Окрім гір, натхнення можна черпати від них. Жодного разу волонтери не скаржилися, що сплять не в тих умовах, що дощ падає, що лопата зламалася чи що вода не нагрілася в душі. Середовище довіри дуже важливе для роботи. Це коло такої безумовної довіри, коли ти впевнений у людях».
«Ці Карпати запам’ятаються мені надовго, – каже Ярослав із Дніпродзержинська, який вперше бере участь у БУРі. – Тут багато роботи. Фізично ти дуже втомлюєшся, але емоційно наповнюєшся вище голови. А ще БУР — це нові розваги. От вчора ми катались на ЗІЛі по горах та річці. Таке я напевне не забуду».
Олена із Полтави також вперше долучилась до БУРу, але вже подалась на два наступні табори. «Ми не просто щось будуємо, ми допомагаємо бійцям, і це для мене дуже важливо», – розповідає дівчина. Після чого повертається на польову кухню готувати обід. Це її обов’язок сьогодні.
Їй домагає Дмитро, він теж черговий на кухні. Хлопець приїхав із Бердянська. Пензлик та фарби, які він зазвичай тримає в руках, коли малює мурали, останні декілька днів замінили лопата й мішок. На польовій кухні почуває себе дуже впевнено. У заявці хлопець написав, що є кухарем 5-го розряду. Здається, цей пункт біографії став вирішальним у прийомі Дмитра на табір.
«Сьогодні буде банош – традиційна гуцульська страва», – коментує він процес роботи. Дмитро вже вдруге в БУРі, але в Карпатах уперше.
Він не приховує втоми, проте каже, що вона приємна. «Цей табір важливий ідеєю проекту, тому що зараз небагато людей турбується про стан бійців після війни. А Віталіна – одна з небагатьох, хто допомагає нашим воїнам. І це місце особливе. На мою думку, Карпати дуже сприяють реабілітації», – ділиться враженнями хлопець.
Андрій Фаленчук народився в Чернівцях, проте вже понад 20 років живе у США. Він намагається бути залученим до діяльності українських організацій у Північній Америці. На БУР приїхав не сам, а із своїм сином Сашком.
Чоловік розповідає: «Стараємося, щоб діти кожного року приїжджали в Україну. Сашко є старшим із трьох синів – на ньому відповідальність. У сина є відчуття про Україну, про гори і про важку фізичну працю. Дуже корисно працювати і зустрітися з іншими волонтерами, побачити, як молодь в Україні думає, як осмислює і як допомагає. Важлива ціль проекту Віталіни в Бережниці: допомогти ввести в суспільство фізично, ментально, соціально не лише тих, хто воював, а й тих, кого зачепили події в нашій державі. Мені важливо, що люди різного віку, різних спеціальностей та інтересів зібралися разом і спілкуються. Ми всі чогось навчилися один від одного, незалежно від того, де ми живемо і які в нас шляхи були до цього».
Син Андрія Сашко, якому 16 років, розповідає, що якщо наступного року приїде в Україну, то візьме участь у БУРі знову, щоб допомагати ще раз. Хлопець пояснює: «Мене дуже зацікавила програма: я не тільки маю шанс провести тиждень у Карпатах, але й можу допомогти Україні – і це мені важливо. Робота важка, спершу йшли дощі, але люди прекрасні, і те, що ми тут робимо, – дуже значуще».
Першочергово на табори БУРу обирають тих, хто до цього не брав участі у проекті, але декому щастить: 22-річний Дмитро Терновий із Феодосії встиг стати постійним волонтером. Він розповідає про своє знайомство із проектом: «Уперше поїхав на БУР 2016 року в Авдіївку. Якщо чесно, їхав туди не так будувати Україну, як подивитися на ситуацію в місті, бо в новинах щодня говорили, і стало цікаво. Але тоді дуже перейнявся атмосферою і продовжив їздити на інші проекти».
Хлопець уже вшосте в таборі, проте вперше в Карпатах. Він ділиться враженнями: «Бережниця – трохи незвичайне село, іншу частину якого може не бути видно, бо вона на іншій горі. БУР – це теж відпочинок. Навіть вигрібаючи болото, ти відпочиваєш головою від великого міста. Дуже приємно долучитися до ініціативи, яку започаткувала Віталіна».
Наймолодший волонтер – син Віталіни Маслової Назар. Дворічний хлопчик швидко звик до великої кількості людей у домі. Запам’ятати всіх, звичайно, дитині складно, тому Назар обирає легший шлях – волонтери для нього «тьоті» і «дяді».
Прощання для хлопчика виявилося найважчим етапом, який не обійшовся без сліз і обіймів.
Останній день найемоційніший: складною є не праця, а усвідомлення того, що завтра доведеться прокидатися від справжнього будильника, а не пісень «Тартака», що чай треба буде заварювати з пакетика, а не збирати біля будинку. Ще тиждень тому вони були незнайомцями, але спільна праця об’єднує і вчить довіряти.