ЗАПОРІЖЖЯ – Вони не полишають справу допомоги військовим. Декілька волонтерських груп із Запоріжжя виготовляють на замовлення бійців маскувальні сітки. Кажуть, що наразі це найбільш актуальна і доречна допомога для військових на фронті. У кожної з груп своя історія і свій унікальний стиль плетіння, а ще такі схожі надії і сподівання. Напередодні Дня волонтера, який відзначають 5 грудня, Радіо Свобода побувало в гостях у трьох таких волонтерських об’єднаннях Запоріжжя та поспілкувалося з їхніми учасниками.
«Запорізькі кікімори»
Ми зустрічаємося з ними у п’ятницю. Сьогодні в цьому напівпідвальному приміщенні в декількох кварталах від центрального проспекту Запоріжжя працює четверо людей. Це «Запорізькі кікімори».
Любов Проценко та Наталя Колиганова плетуть сітку. Цікавлюсь їхнім волонтерським шляхом. Любов Проценко пригадує, що в’яже сітки з жовтня 2014 року. Практично в цей же час займатися цим почалася і її колега.
«Я колись по телевізору побачила, як плести кікімори, а я сама плести вмію руками. Побачила. Я ж це вмію. Почала шукати, де ж такі можуть бути. Тоді знайшла на 2-му Шевченківському. У мене навіть є фотографія, перша, як приходили люди у вихідні. Дівчата залишали діточок і приходили у вихідні дні. Чоловік із дружиною приходили. Адже важко було їздити з Південного мікрорайону туди, тому почали думати, як своє щось на місці зробити», – розповідає Наталя Колиганова.
Певний час волонтерська група базувалася в одній зі шкіл Запоріжжя. А згодом переїхала у це приміщення. Воно вміщує пару рам для в’язання і декілька столів. На одному з них Ліана Єгіазарова нарізає клаптики піксельної тканини.
«Які руки вільні – так і робимо. Кожен все вміє: різати сітку, натягувати, різати основу. Все робимо разом. Хто вільний – той і робить. Нема такого, що один хтось одне, другий – щось друге», – пояснює Ліана Єгіазарова.
Ближче до вікна розташувався ще один станок. Це вже рама для в’язання маскувальних накидок-кікімор. Над нею чаклує чоловік Любові Проценко – Олег Проценко. На спеціальну основу в’яже волокна мішковини.
Свого часу «Запорізькі кікімори» були першою волонтерською групою, яка почала робити такі захисні накидки у Запоріжжі. Сьогодні ж вони єдині, хто цим займається у місті. На їхньому рахунку понад 2 тисячі кікімор.
«За 19-20 роки ми зв’язали 124 сітки. Це 3544 квадратних метри виходить. На цей рік, на 19 листопада ми порахували 88 сіток. Це 1811 квадратних метрів», – показує Наталя Колиганова закріплені на стіні аркуші паперу з волонтерськими підрахунками.
Нас залишилося дуже мало. Якщо ще ми кинемо, то нікого не залишитьсяЛіана Єгіазарова
Волонтери розгортають вже готову сітку – вона займає майже все невеличке приміщення центру. Ще пара вже спакованих сіток чекає свого відправлення на фронт: у пакетах малюнок від школярів та листівка від волонтерів з написом «Разом до перемоги! З любов’ю, запорізькі кікімори».
«З понеділка по п’ятницю майже щодня тут хтось є. Зараз і по суботах почали приходити», – каже Наталя Колиганова.
Не відриваючись від роботи Ліана Єгіазарова додає: «Коли був локдаун, дівчата ходили пішки. Ті, хто тут неподалеку живуть, ходили пішки в'язати. А ті, хто далеко, вдома працювали. Нас залишилося дуже мало. Якщо ще ми кинемо, то нікого не залишиться. Тому ми не кидаємо».
«Кубик»
Криївка – жартуючи каже про місце розміщення волонтерської групи «Кубик» Сергій Берегеда, який був від початків її створення. Розташувалася вона у підвальному приміщені одного з корпусів 5-ї дитячої лікарні Запоріжжя. Цей заклад у віддаленому від основної частини міста правобережному мікрорайоні.
Сергій понад рік шукав приміщення, де б волонтери, що живуть на так званій Бабурці, могли б збиратися для плетіння сіток. Втім, наразі є серед них і мешканці інших районів. Так, Валентина Соловйова добирається сюди з іншої частини Запоріжжя близько двох годин.
«Давно хотіла плести, але у нас на Шевченківському нема. Шукала, шукала, а потім абсолютно випадково побачила фотографію моєї знайомої, а на ній була Валентина Миронівна, і я з нею списалася – вона сказала мені ,куди їхати. І приїхала, і ось майже 4 роки їжджу», – каже волонтерка.
Назва ж групи волонтерів походить від форми рами, на яку вони натягують сітку для плетіння. Її допоміг зробити на замовлення Сергія Берегеди волонтер Степан Лазар.
«Кубик – найбільш об’ємна конструкція, що дозволяє з 4 сторін плести. Якщо багато людей, то можливо плести і зовні, і зсередини. У нас на майдані Героїв колись плели на кубику одночасно 25 осіб. Мені ця ідея дуже подобається. Приміщення дозволяє це зробити. Кубик два на два», – ділиться Сергій Берегеда.
Збираються волонтери у «Кубику» двічі на тиждень. Втім, кажуть, що в разі «гарячого» замовлення виходять у будь-який день і працюють аж до ночі.
Взагалі не уявляла, що є такі люди, і їх так багато. Такі класні і всі разомОльга Іваненко
«Регулярно – понеділок і п’ятниця. Календар у мене. Я ж Діва, люблю точність. На холодильнику і зеленьким позначаю. Коли прийшла – відмітила кружочком. Аж того року 95 разів ходила. Минулого року – 86 разів. Цей рік ще не підрахувала», – сміється інша учасниця волонтерської групи Валентина Скиба.
За час існування група виготовила на замовлення військових 207 сіток розміром 6 на 8 метрів. Кажуть, що для окремих замовлень плели і сітки 12 на 8 метрів. Спільна робота, за словами волонтерів, перетворила їх на справжню родину – разом відзначають свята, підтримують один одного, спільно відвідують різні заходи.
«Як їх кинути – вони такі класні. Я їх люблю. Я щаслива, що є такі люди. Взагалі не уявляла, що є такі люди, і їх так багато. Такі класні і всі разом. Просто душею відпочиваю», – ділиться Ольга Іваненко.
У кожного волонтера «Кубика» своя історія. Хтось в’язав шкарпетки для військових, а хтось спочатку приніс волонтерам книжки для бійців і залишився допомагати. Лідія Корхова зараз фактично є координатором групи. Живе неподалік від лікарні, де розмістилася група, тому проводить чи не найбільше з волонтерів часу в «Кубику». Спочатку допомагала збирати речі для військових, шила для них білизну, а зараз працює над сітками.
«У нас, крім того, що робимо цю справу, як би сказати – клуб. Ось тут зустрітися, переговорити, поділитися. І перші часи карантину так нудновато дома сидіти. Понеділок і п’ятниця – у нас це стандартні дні. Майже всі тут, якщо немає особистої причини», – каже Лідія Корхова.
«Ми певний час не ходили, коли був дуже суровий карантин. А так ми всі вакцинувалися давно. По 2 дози вакцини, ходимо у масках. Дотримуємося усіх заходів», – ділиться інша волонтерка на ім’я Людмила поки нарізає тканину.
Телефонують хлопці й кажуть: впало листя і ми як на долоні, і будь ласка…Жанетта Малярова
Жінка просить не показувати її обличчя. Вона переселенка з Донбасу. Близькі Людмили залишилися на окупованій території.
«Донька подзвонила і каже: є для тебе справа. І дала телефон. Подзвонила нашому Сергію – він розповів, де і як знайти. Знайшла, прийшла. Тут дівчата вже працювали, плели. Ось вже 5 років з ними», – підсумовує Людмила.
«Вірю в Україну»
«Кожен вузлик з любов’ю», – кажуть у цій волонтерській групі. Вона розмістилася у протилежній частині Запоріжжя. Група «Вірю в Україну» винаймає невеличку кімнатку в будівлі колишнього комерційного технікуму у Космічному районі Запоріжжя. Фактично все приміщення займає рама для плетіння сітки.
Ми виходимо і робимо свою невеличку справуСергій Клюк
«Майдан був. Потім волонтерством як почали займатися? Починалося з того, що коли з Криму вивели бригаду морпіхів, з Феодосії, в газеті прочитали про те, що вийшла бригада, і вони в Мелітополі десь, і нічого у них нема – ані подушок, ані ковдр, нічого нема. Ми тоді швидко зібрали, що могли. Ольги Біличенко (активістка запорізького Автомайдану, згодом волонтер – ред.) машина. Тоді в чотирьох швиденько рванули і відвезли туди. Хлопці були дуже раді. Це був початок. Коли зрозуміли, що можемо так допомагати, то почали це робити. Були сухі борщі, був збір речей. А потім в процесі зрозуміли, що можемо плести сітки. Як кажуть хлопці, сьогодні це найактуальніша допомога. Тому що вони вже не голодні, не роздягнені, а сьогодні це захист. Телефонують хлопці кажуть: впало листя і ми як на долоні, і будь ласка…» – каже Жанетта Малярова.
Волонтери «Вірю в Україну» збираються майже щодня. Переважно ввечері після робити. А ось Сергій Клюк разом з дружиною приходять як тільки мають вільний час: вони вже на пенсії і в’яжуть сітки з 2015 року.
«У нашому парку на дитячому майданчику повісили сітку. Ми з дружиною прийшли і почали в’язати, і після того почали ходити постійно. І не тільки в цьому приміщенні – і де є можливість на вулиці, на акціях. Намагаємося не пропускати ніде. Я вважаю це наша участь, наш обов’язок допомагати. І ми виходимо і робимо свою невеличку справу. Вкладаємо свою душу і сили, і отримаємо від цього якесь моральне задоволення», – пояснює чоловік.
Поки Сергій Клюк в’яже, Людмила Самойлова нарізає залишки піксельної матерії на стрічки для в’язання сітки. Показує потертості від ножиць на долонях. Волонтерка – головний фахівець із розкроювання тканини в цій групі.
«У мене нема сил стояти у станка плести. Мені легше бути ось тут – нарізати. В мене це швидко виходить. Потрібно розібратися у кожній стрічці», – розповідає жінка.
На рахунку групи понад 500 сіток розміром 6 на 8 метрів, виготовлених після 2016 року. У більш ранній період волонтери не вели облік сплетеного на замовлення військових. Зізнаються, що у 2019 році певний час розмірковували, а чи не покинути волонтерську справу, але після чергової звістки про загибель військового на фронті полишили такі думки. Навіть в умовах посилення карантину працюють над черговою сіткою для бійців.
«У нас був такий момент, коли ми всі захворіли. Всі, хто був в один день. Нас тоді було 6 чоловік, і всі 6 захворіли на COVID. Одужали і прийшли», – каже Жанетта Малярова.
Спільні проблеми і надії
У кожної з волонтерської груп свій унікальний стиль плетіння сіток, і водночас така схожа і відмінна історія. Волонтери починали свій шлях в різний час: хтось збирав допомогу для військових ще у 2014 році, а хтось прийшов до волонтерства пізніше у 15-16 роках, і не полишає й досі. Практично всі об’єднання на початку мали близько, а то і понад 20 активних учасників. Та чимала частка людей полишили волонтерську справу.
Бажання дочекатися, побачити цю перемогу. І разом з тим, розуміємо, що це потрібно хлопцям. Хто, якщо не ми?Наталя Колиганова
«Багато втомилися, і ще більше здалися. Рахували, що буде це все швидко. Навалилися і робили активно все, а потім замарюються і перестають вірити, що може щось краще йти, і йдуть, зав’язують з цим ділом. А війна як продовжувалася з Росією – так вона і є. Все одно потрібно нашим захисникам, нашим героям допомагати. Цим маємо можливість допомагати. Хоч цим. А для них дуже велика допомога», – каже Сергій Клюк із «Вірю в Україну».
В тій чи іншій мірі перед запорізькими волонтерами стоїть проблема відповідного приміщення, де б вони могли збиратися для роботи над сітками. Актуальне для них і питання робочого матеріалу для в’язання сіток. Наразі всі групи виготовляють їх з обрізків піксельної тканини. Її отримували від компанії, що шили форму на державне замовлення для військових. Втім, волонтери кажуть, що запаси таких залишків тканини у них незначні, а оборонних замовлень місцеві швейні фабрики не мають, щоб можна було звідти взяти відповідні обрізки.
Там хлопці наші. У нас прифронтова область. Завдяки їм спокійно живемоЛідія Стукало
Втім, об’єднуєють місцевих волонтерів не лише спільні проблеми і виклики, а й спільна віра і розуміння важливості того, що роблять.
«Вже бажання дочекатися, побачити цю перемогу. І разом з тим, розуміємо, що це потрібно хлопцям. Хто, якщо не ми?» – каже Наталя Колиганова з «Запорізьких кікімор».
Її колега по справі з «Кубику» Лідія Стукало зазначає: «Армії все одно допомагати треба. Там хлопці наші. У нас прифронтова область. Завдяки їм спокійно живемо».
А Сергій Клюк з «Вірю в Україну» наголошує: «Складати руки не потрібно. Боротьба продовжується, тим більш, що зараз на кордоні стільки техніки і військових. Невідомо, як це повернеться. Тим паче, що розвідка каже і американська, й інших країн, Англії, що може бути наступ на початку нового року. Тут не потрібно складати руки. Треба напружитися і навпаки, приходити і допомагати. Бо від нас теж багато залежить, хоч ми не на фронті».
