Відсьогодні, 10 листопада, війна в Нагірному Карабасі має бути припинена. Про це напередодні підписали заяву прем’єр Вірменії Нікол Пашинян, а також президенти Азербайджану Ільхам Алієв і Росії Володимир Путін. До регіону щонайменше на п’ять років введуть російських миротворців, Азербайджан і Вірменія зупиняються на зайнятих ними позиціях. За словами Алієва, миротворча місія буде спільна російсько-турецька. Заяву підписали після того, як Азербайджан захопив у Карабасі стратегічно важливе місто Шуша. Пашинян не вважає свої дії визнанням поразки, але його критики у Єревані сприйняли умови миру як капітуляцію. Радіо Свобода проаналізувало військовий аспект битви за Карабах – чому цього разу досягла успіху армія Азербайджану? Адже у Карабаській війні 1994 року вона зазнала поразки.
Азербайджан досяг результатів у війні в Карабасі передусім тому, що покладався не лише на дипломатичні зусилля, стверджує Радіо Свобода військовий оглядач Олександр Мусієнко. Подобається це чи ні, але ця війна показала помилковість заяв деяких політиків, що у 21-му столітті не залишається місця для вирішення територіальних суперечок воєнним шляхом. Азербайджан після понад чверть століття безуспішної для нього дипломатії досяг результатів силовим шляхом, зазначає експерт. І додає: яким би фантастичним не виглядав зараз сценарій військового повернення Україною окупованої частини Донбасу, його не можна виключати у майбутньому. І вже нині треба до нього готуватися, зміцнюючи Збройні сили.
«ПРИНЦИП БРР»
А стосовно саме перебігу цієї війни в Карабасі, Україна та її армія мають винести три уроки, констатував Олександр Мусієнко – «принцип БРР»:
1) Безпілотники
«Розвивати таке озброєння. І Україна вже співпрацює в цьому з турками – в тому плані, що підприємство «Мотор Січ», швидше за все, ставитиме двигуни на ударно-розвідувальні безпілотники Bayraktar. Це буде зброя, здатна в тому числі нести бойові заряди. Тобто боєголовки і ракети. Це будуть не просто дрони-камікадзе. Хоча дрони-камікадзе – теж серйозна зброя, здатна знищувати системи ППО із можливістю самонаведення на джерело радіовипромінювання».
2) Розвідка
«Ефективна робота стратегічної розвідки, належне оцінювання ситуації – без цього успішно вести війну неможливо. Азербайджан це і продемонстрував. Зовнішньополітична розвідка, військова – вони правильно розставили акценти. І Азербайджан добре підготувався».
3) Рішучість
«Розуміння того, що іноді певні питання стосовно суверенітету держави, стосовно оборони можуть вирішуватися воєнним шляхом».
Що справді підняло рівень азербайджанської армії – активна співпраця з турецьким військовимиОлександр Мусієнко
Водночас Олександр Мусієнко вбачає і певні недоліки азербайджанської армії. На його погляд, не можна казати, що вона повністю стала сучасною, позбувшись спадку армії радянської. Тобто відставання українського війська від азербайджанського не є значним.
«Варто подивитися список командувачів в азербайджанській армії – є прізвища командирів, які служать ще з дев’яностих років і мають досвід не зовсім вдалих воєнних операцій. Дехто з них залишився і зараз у Генштабі Збройних сил Азербайджану. Й не можна стверджувати, що відбувався кардинальний відхід від радянської структури. Але що справді підняло рівень азербайджанської армії – активна співпраця з турецьким військовими. Турецька армія – одна з найсильніших у НАТО. І регулярні навчання з нею безперечно підняли рівень азербайджанських військових», – зауважує Олександр Мусієнко.
У РЕАЛЬНОМУ ЧАСІ БАЧИТИ ВСЕ
Російський військовий експерт Павло Фельгенгауер звертає увагу у виданні «Новая газета» на ще одну перевагу азербайджанських вояків над вірменськими – ефективні системи нічного бачення. Саме це допомогло, зокрема, взяти Шушу – найбільший успіх азербайджанців у війні в Карабасі.
Азербайджанське командування досить чітко і в реальному часі бачить всеПавло Фельгенгауер
«Азербайджанські військові використовують сучасні системи нічного бачення, і тому увірвалися в Шушу вночі. Всі сучасні армії воліють воювати і наступати вночі, що дає додаткову перевагу проти гірше оснащеного противника. У азербайджанців багато різних ізраїльських, турецьких і південноафриканських броньовиків-всюдиходів, в тому числі які випускаються за ліцензією. Вони добре підготовлені для боїв у гірсько-пересіченій місцевості, і їх на полі бою підтримують високоточним ракетно-артилерійським вогнем. Азербайджанське командування досить чітко і в реальному часі бачить все, що відбувається на театрі військових дій, усі більш-менш значні рухи противника. Вірмени практично не в змозі забезпечити прихованість зосередження і висунення сил та засобів», – пише Павло Фельгенгауер.
Він також згадує, що в першій половині дев’яностих, на тлі тодішньої вірменської перемоги у Москві та Єревані почали недооцінювати азербайджанську армію. І таке ставлення тривало ледь не до нинішньої війни.
«Потім визнавали, що, мовляв, озброєна вона, звичайно, краще всілякою іноземною зброєю, але підготовка і бойовий дух вірмен це нівелює. Коли азербайджанці прорвали фронт на півдні на всю глибину, багато експертів у Москві вважали, що це відбувається на рівнині, де роздолля танкам та авіації, турецьким та ізраїльським безпілотникам, а ось коли справа дійде до карабаських гір, то ситуація кардинально зміниться – почнуться контактні бої без важкої техніки, будуть труднощі з постачанням, ефективність авіації та безпілотників різко знизиться. Але прорив у Шушу довів зворотне», – констатував Павло Фельгенгауер.
ТЕХНІКА ВАЖЛИВІШЕ ВІД МОТИВАЦІЇ
Аналізуючи бойові дії у Карабасі, військові фахівці відзначають високий бойовий дух вірменських військових. Але, як сказав Радіо Свобода експерт Михайло Самусь, в історії воєн настала епоха, коли мотивація відходить на другий план. Ключова роль – саме у рівні технічного оснащення.
Не кількість особового складу вирішує долю війниМихайло Самусь
«Зараз не кількість особового складу вирішує долю війни. Можна скільки завгодно підраховувати – скільки солдатів має Азербайджан, скільки Вірменія, Арцах. Але воює передусім не особовий склад, а техніка. Ті ж самі турецькі безпілотники Bayraktar показали блискучі результати. Навіть якщо уявити, що у Вірменії був би мільйон бійців, а у противника – лише тисяча ефективних невразливих безпілотників, перемогли б азербайджанці. Адже вірмени у своїх відкритих окопах часто ставали легкою мішенню для безпілотників. І це стосується не тільки дронів. Узагалі долю війни вирішують високотехнологічні системи – сучасний зв'язок, системи розвідки, системи визначення цілей, системи враження», – зауважує разом із Олександром Мусієнком Михайло Самусь.
І у цьому зв’язку Михайло Самусь закликає не переоцінювати дані про те, скільки саме осіб зараз воюють на Донбасі на боці «ЛДНР». (На окупованих частинах Донецької та Луганської областей воюють близько 38 тисяч підтримуваних Росією бойовиків, там є 480 танків, близько 900 одиниць броньованих машин та іншої техніки. Про це повідомив 4 листопада цього року заступник командувача Об'єднаних сил Богдан Бондар – ред.). Такі цифри важливі, не заперечує Михайло Самусь. Але ще важливіше для ЗСУ – посилення їх високотехнологічною зброєю, професіоналізація. Чим кваліфікованішими й технологічнішими будуть українські вояки, тим швидше вдасться повернути окуповану частину Донбасу, стверджує експерт.
Зі свого боку військовий оглядач Юрій Бутусов наголошує, що Україні важливо засвоїти досвід не лише Азербайджану, а й Вірменії. Азербайджан реалізує панування в повітрі силами різнорідного угруповання безпілотної і пілотованої авіації, засобів ППО, здійснює прорив позиційної оборони. А вірменський досвід цікавий як оборона в умовах панування в повітрі й технологічної переваги противника, зазначає екперт. При цьому Бутусов різко критикує сьогоднішній стан ЗСУ.
«Нинішнє військово-політичне керівництво України ніякої військової реформи не проводить, армія залишається організованою за давно застарілою радянською моделлю, в якій збережені всі її недоліки і загублені більшість чеснот. Відсутній будь-який аналіз того, що відбувається у світі, відсутня програма розвитку ЗСУ, яка б відповідала сучасним вимогам», – стверджує Юрій Бутусов.
Натомість президент Володимир Зеленський у День захисника України 14 жовтня наголосив на повній підтримці державою військовослужбовців.
Також у Зеленського, у Міністерстві оборони України нагадують про рекордні видатки на оборону нинішнього року. 2020 року на такі цілі виділили понад 245 мільярдів гривень (на майже 34 мільярди більше, ніж торік). Це становить 5,45% ВВП.
