ЛЬВІВ – 32-річний український військовослужбовець Яніс Терещенко під час триденної відпустки з дружиною і 6-річним сином у Венеції врятував життя молодому чоловіку з численними ножовими пораненнями.
Місцеві медіа, які повідомили про цей інцидентт, спочатку назвали рятівника «російським туристом», але потім швидко уточнили, що це був український військовослужбовець.
Мер Венеції Луїджі Бруньяро на знак вдячності за мужність і небайдужість запросив українського захисника у мерію і вручив відзнаку.
Яніс Терещенко не вважає свій вчинок особливим, тому що так би вчинив кожен його побратим. А відзнаку мерії Венеції привезе у свій підрозділ, бо розцінює її як спільну нагороду.
Яніса Терещенка Радіо Свобода зустріло на львівському вокзалі. Він уже повернувся на службу у Третю окрему штурмову бригаду ЗСУ.
Два тижні Яніс Терещенко провів із рідними в Європі. Його дружина і маленький син виїхали в одну з країн, коли почалась повномасштабна війна. А він, вчитель однієї зі шкіл у Кривому Розі, одразу пішов у військкомат. Сьогодні синові Яніса – шість років. Четвертий рік батько дитини – на війні і лише раз у рік, протягом кількох днів, може обійняти сина.
«Повертаюсь повний сил і наснаги. Два тижні без форми, обов’язків і це впливає на самопочуття, трішки часу дозволив собі безвідповідальності», – каже Яніс Терещенко, виходячи з потяга «Перемишль-Львів».
При ньому військовий наплічник, де невеличкі подарунки для побратимів. А також відзнака мера Венеції, аптечки, шеврон Третьої ОШБ, магнітик з написом «Ізюм».
Вважаю відзнаку мера Венеції, певною мірою, заслугою підрозділу, де служуЯніс Терещенко
«Я вважаю відзнаку мера Венеції, певною мірою, заслугою підрозділу, де служу. Тому що ми разом тренуємося, проводимо заняття і я впевнений, що будь-хто впорався би з цією задачею не гірше від мене. Дивуються, що я з аптечкою їду у відпустку, але я і з оливковим наплічником, в якому обов’язковий атрибут – шеврон бригади, прапор України, магнітик «Ізюм». Я багато його фотографував на фоні різних відомих місць і підписую «Харківська область. Ізюм». Це вже такий мем. У військовій субкультурі є різні меми у форматі шевронів, коротеньких відео, коментарів, які мають сенс певних географічних локацій.
Ця аптечка катається зі мною з 2022 року. Нічого особливого в ній немає. Все просто і варто таку мати кожному українцеві і вміти надати допомогу», – розповідає Яніс.
Він показує одну зі світлин у телефоні, на якій вказано час 16.39. О 16.55 вже була швидка допомога, після 7 хвилин, як Яніс наклав пораненому молодому чоловіку турнікет на ногу.
Через 7 хвилин він уже став героєм італійців та українців.
Це не та ситуація, коли виникають сумнівиЯніс Терещенко
«Це була звичайна «поножівля» на вулиці. Звичайне поранення, велика втрата крові. Не було нічого такого дивовижного. Він просто впав і люди підбігли, намагались ременем зупинити кровотечу. Я побачив, що людина лежить у калюжі крові. Поставив сина на землю і вже з турнікетом у руках пішов. Це не та ситуація, коли виникають сумніви. Такі речі вимагають концентрації. Він мав глибоке ножове поранення стегна, ще кілька поранень рук. Але важке поранення стегна і втрата крові могли закінчитись летально. Мене лякало, що він не відповідав, тому намагався спричинити реакцію», – каже Яніс Терещенко.
Протягом півтори доби його телефон не змовкав: друзі надсилали скріни фотографій і повідомлень про нього. Розповіли, що його назвали «російським туристом» і це спричинило шквал обурень протягом кількох днів.
У мене не було шансу обурюватись, бо ситуацію швидко виправилиЯніс Терещенко
«Коли я побачив обговорення про «російського туриста», то у цей момент мені написала репортерка і перепросила за це, повідомила, що це місцеві сказали, що нібито був «росіянин», який врятував пораненого. У мене не було шансу обурюватись, бо ситуацію швидко виправили і повідомили, що людину врятував український військовий у відпустці. Я вже це пояснював людям», – каже воїн.
Мер Венеції Луїджі Бруньяро, який у час повномасштабної війни відвідав Україну, зокрема Одесу, запросив українського воїна на зустріч у мерію, нагородив його за великий жест людяності, мужності та альтруїзму відзнакою міста ‒ символом Венеції Leone di San Marco – це зображення крилатого лева, що тримає лапою Євангеліє від Марка.
За словами бійця, знання і навички, які він здобув на війні, зокрема надання першої медичної допомоги, посилює ще й відчуття внутрішньої відповідальності.
Війна привела до війська
Яніс Терещенко народився у Кривому Розі. Тут застала його війна 24 лютого 2022 року, коли він працював вчителем в одній зі шкіл рідного міста. До війська, каже, його привела велика війна. Службу в армії він проходив, виріс у військовій родині, але ніколи не думав про військову кар’єру чи підписувати контракт із ЗСУ.
Я добровільно прийшов у підрозділ і доклав зусилляЯніс Терещенко
«Але коли вже випала така нагода, то не можна, я вважаю, її пропускати. Я не знаю, як себе взагалі можна почувати, ігноруючи захист країни і не маючи до цього якоїсь дотичності. Я добровільно прийшов у підрозділ і доклав зусилля, щоб потрапити в «Азов». Пройшов певний бюрократичний процес. Дійшло до того, що я просив видати мені документи, бо сам вирішу питання з військкоматом про мобілізацію. Я ‒ розвідник у розвідувальному батальйоні. Можемо літати, можемо не літати, можемо зробити так, щоб ніхто не літав», ‒ говорить боєць.
Головним сенсом цієї боротьби для воїна є відповідальність перед майбутнім і розуміння цієї відповідальності, зокрема перед сином, який ще й став свідком свідомого вчинку батька у Венеції, який врятував чоловіка.
Я відчуваю відповідальність перед своєю дитиною, тому що мені треба моєму синові залишити щось на завтраЯніс Терещенко
«Я відчуваю відповідальність перед своєю дитиною, тому що мені треба моєму синові залишити щось на завтра. Він має щось успадкувати, власне самоідентичність. Як моїй дитині сказати, що на українців напали, руйнують українські міста, знищують українських громадян, вбивають дітей, жінок, чоловіків, не дивлячись, чи військовий чи цивільний, а що я, батько, у цей момент роблю? Я можу пройти якось, залишитись подалі від всього, відсторонитись? Ні, не можу. Я можу собі, наприклад, пояснити варіант, я не знаю, якогось там ухилення. Але я не зможу це пояснити своєму майбутньому.. І не хочу навіть, тому що не уявляю, якби я з цим жив надалі, дивлячись на себе в дзеркало і розуміючи, що я програв в першу чергу собі. Перш за все відповідальність. А скільки дітей не побачать уже своїх батьків, скільки батьків не побачать своїх дітей. І це не менш важливо, аніж відповідальність перед власними дітьми», ‒ говорить Яніс Терещенко.
Зрозуміло, що тільки-но повернувшись з відпустки, залишивши своїх рідних за межами країни, є відчуття смутку. А, водночас, наголосив воїн, він спокійний за те, що його рідні у безпеці. Бо це дозволяє цілковито віддаватись службі. «Вони в безпеці, в них все добре, я можу собі воювати, аж завоюватися», зауважує.
На запитання, чи важко повертатись знову на службу, чи не почувається розбитим і втомленим за понад 3 роки служби, відповів:
90% свого часу я проводжу на війні, з побратимамиЯніс Терещенко
«Зараз уже неважко повертатись. Раніше після відпустки повертався розбитим. Зараз це вже звичка: чергова відпустка, повернення, потім ще відпустка і так далі. Це вже звичний порядок речей. Він має мінуси, тому що це ненормально цього б не мало бути. Це вже за четвертий рік війни спосіб життя. Адже 90% свого часу я проводжу на війні, з побратимами. Ми разом живемо, їмо, їздимо по справах. Я намагаюсь, коли втомлююсь, нагадувати собі, що це мій спосіб життя, інакшого зараз нема. Він може мені подобатись, не подобатись, але він ось такий, який він є. Інакшого немає у нас зараз, ані вибору, ані якихось інших навіть варіантів. Тому якось до цього треба ставитись не просто з долею стоїцизму, а впевнено стоїчно, навмисно стоїчно, звикати до цього.
Мені дуже насправді шкода людей, які досі живуть якимись уявленнями, фантазіями, наче нічого не відбувається, що їх омине цей хрест, які бажають якоїсь полегшеної для себе ноші. Ні, цього не буде, тому, може, не варто просити і якось мріяти. Може, варто готуватись, тренуватись довше нести оцю важку ношу. Розуміння цих всіх речей дуже допомагає. Немає ані вороття, ані відкату назад. Ми вже живемо, знаючи, що таке війна, жорстока, величезна, страшна, повномасштабна війна. Просто питання ‒ цьому можна або якось намагатись протистояти, уникати, ховатись або прийняти, жити в цій реальності, адаптуватись до неї», ‒ каже співрозмовник.
При тім наголошує, можливо, йому легше про це розмовляти, бо воює вже четвертий рік. А значно важче тим, які зараз мобілізуються і не мають жодних ані військових навичок, ані звичок.
Війна не стає легшоюЯніс Терещенко
«Вони це бачать вперше. Багато з них взагалі ніколи не одягав ані форму, ані військове взуття, не знає, що таке натерті ноги, волога земля. Для них все вперше і це все важко. А війна не стає легшою. Час іде і це питання адаптації. Тобто, що ми робимо? Ми стискаємося, замикаємося і живемо в цьому. Такі стиснені, ховаючись десь від цього, в першу чергу, від самого себе. Чи ми приймаємо реальність, якою вона є? А це обов'язково миритись з нею, приймати її, розуміти, що вона така і далі продовжуємо штовхати камінь на гору. Лупати до просвітлення скалу», ‒ каже Яніс Терещенко.
Він мав ще один вільний день від служби у Львові, зауваживши, що пошукає, хто тут з побратимів, щоб зустрітись. А далі ‒ обов’язки.
Форум