Українці хочуть перемогти у війні проти Російської Федерації. 90 відсотків вважають неприйнятним перемир’я до виведення російських військ з окупованих територій України. Ще більше, 93% вірять в перемогу над агресором.
Відчуваючи за спиною такий настрій, Збройні Сили б’ються сміливіше й успішніше. І не очікують на протилежні накази. Та в солодкому слові «перемога» для кожної людини – свій зміст.
Для одних – тризуб на баштах Кремля. Для інших – і Донеччина наша, і Крим наш, і відшкодування за зруйноване виплачується. Ще для третіх – відхід ворога на лінії станом на 23.02.2022. А є й такі, що готові повірити у російські «гарантії безпеки», прийняти нейтралітет/позаблоковість, аби лише припинити бити ракетами по всій Україні цілоденно і цілогодинно. Аби, як вони кажуть, «був мир».
Тому так важливо відповісти нам спільно самим собі: що означає «перемога»? Яка її формула?
Поразка ворога
Словник підказує: «перемога – це остаточна поразка військ противника». Отже коли загарбникові завдадуть остаточної поразки, можна буде святкувати. Остаточна поразка – це коли він не може більше напасти. Коли не стане у нього ні людей, ні зброї, ні економічного підпертя знову порушити наші кордони, вбивати, грабувати, шантажувати бомбою.
Таке формулювання перемоги не вимагає прапорів на чужих баштах, але передбачає повне очищення території і зміцнення ЗСУ до рівня сил противника. Не за рахунок кількості, а якості військ і якості зброї.
Йдеться отже про те, що ворога необхідно не лише розбити на нашій землі, а й примусити недобитків забратися, і за короткий період, доки він зализуватиме рани, відбудуватися і відмобілізуватися до найсучаснішого рівня.
Як Ізраїль?
Найчастіше згадують приклад Ізраїлю, який 75 років успішно протистоїть оточуючим удвадцятеро більшим силам. Ізраїльський досвід вимагає мілітаризації суспільства без відміни демократії (працюють усі програми телебачення і діють усі партії, зокрема арабські), та колосальної щорічної військової підтримки США у близько 3,3 млрд. доларів грантів щорічно.
В масштабах України це б становило принаймні 15 млрд. доларів.
Ще одна необхідна складова – ефективна економіка (ВВП Ізраїлю – 40 тисяч доларів на душу населення проти 5 тисяч у нас). Домогтися такого карколомного результату при напівзруйнованому господарстві за 3-4 роки – а саме стільки дають оптимісти на повторення агресії Кремля – малоймовірно.
Звичайно, внаслідок катастрофічних невдач у війні проти України не можна виключати зміни керівництва в Кремлі і появи там більш тверезих начальників.
НАТО одумається чи інші варіанти?
Але чи не варто придивитися до більш реалістичних сценаріїв?
Перший – приєднання до Північноатлантичного альянсу. Попри численні голосні заяви що «нас не хочуть», офіційна позиція НАТО залишається чинною.
Двері відчинені. В червні у Мадриді відбудеться Саміт Альянсу, який або її підтвердить, або змінить. До цього заявляти про неможливість вступу в НАТО – співати з голосу Москви.
Другий варіант – укладення двосторонньої оборонної угоди з США. Приміром такої, як з Республікою Корея 1953 року. В 1951-53 роках. Північна Корея, КНР та СРСР напали на Південну Корею, але врешті зазнали поразки.
Щоб агресія не повторилася, Південна Корея і США домовилися про взаємний захист у випадку нападу третьої сторони. Саме це і потрібно Україні, а не міфічні «гарантії» від, приміром, Франції, Ірландії, РФ чи геть «усіх сусідніх країн».
Тим часом зараз, на критичному етапі важких оборонних боїв проведення будь-яких переговорів про щось, окрім обміну полоненими і надання гуманітарних коридорів, насправді лише заохочує ворога. Створює враження, що слабкі і боїмося. Готові торгувати Свободою (нейтралітет) і Батьківщиною (території).
Чуються голоси: переговори зберігають життя. Неправда. Переговори під удари «Калібрів» створюють ілюзію тиші, під час якої ворог збереться з силами і вдарить вдвічі дужче.
Повторить Бучу, Маріуполь і Кременчук у всеукраїнському масштабі. Сьогодні українській дипломатії, аж з найвищим рівнем включно, доцільно зосередитися на отриманні якнайшвидше якіснішої зброї , а завтра – на входженні в НАТО чи укладенні Договору про взаємну оборону з США. Тоді перемога буде не лише досягнута, а й захищена.
Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
