«Не втікай. Захищай!» – написано на великому рекламному щиті перед воротами у пункті пропуску «Шегині» (українсько-польський кордон).
Два тижні тут не припиняється автомобільний рух і нескінченний потік людей на пішому переході. Переважно у черзі стоять жінки з дітьми. Дітей дуже багато. Малеча ‒ загорнута на руках у матерів, старші дітлахи пересувають валізи чи торбини. Чимало людей взяли своїх собак.
Люди приїжджають до пункту пропуску, що на Львівщині, з різних регіонів України. До пішого переходу, а відкриті вони по всьому українсько-польському кордоні, добираються самостійно або ж організованим транспортом зі Львова. Щоби дійти до паспортного контролю, розповідають, простоюють у черзі від 5 до 7 годин.
Оксана тримає трирічного сина на руках, а її старший син «тримає» чергу, поки вона з сестрою Оленою та однорічним племінником гріються у наметі. Сестри з дітьми приїхали у пункт пропуску зранку і у черзі стоять 4 години. Ще година – і вони перетнуть кордон. Оксана розмовляла телефоном із мамою, не припиняючи плакати і дякувати. Бо мама з татом допомагають у рідному місті українським військовослужбовцям, роздаючи гарячі чай і каву. Обороняти країну залишився і її чоловік.
Жінки розповідають Радіо Свобода свою історію, постійно витираючи сльози. Вони покинули своє рідно місто Южноукраїнськ Миколаївської області.
Ми любимо УкраїнуОксана
«Ми живемо біля Вознесенська. Сказали знайомі, що на вулицях лежать мертві, страшно ходити. А з Южноукраїнська – нам туди три години. Тому ми злякалися. Ми їдемо з Миколаївської області. Живемо, де атомна станція. Там напружена ситуація. Вирішили 6 березня виїжджати. Сестра приїхала і сказала, що я маю 10 хвилин, мовляв, збирайся. Собі майже нічого не взяла з речей, лише дітям, бо місця у машині не так багато. Чоловік сестри привіз нас сюди, а сам повертається додому захищати нашу землю. Допоміг нам у черзі. Ніколи не думала, що сидітиму ось так, як біженка. Ми любимо Україну. Чоловіки наші там захищають країну, вони записались у тероборону. Я ‒ підприємець. Кафе – у нас. Мама залишилась і з татом роздають безкоштовно чай і каву. Щойно телефонувала і розповіла, що українські військові гроші їй хочуть давати. Вона відмовляється. І вони їй квіти принесли», ‒ говорить Оксана.
Лише життя налагодилосяОлена
«Моя товаришка працює у Польщі і нас чекає у Вроцлаві. Недавно туди поїхала. Коли стане мирно, то ми одразу повернемось додому. Їдемо, бо страшно за дітей. Лише життя налагодилося ‒ купили квартиру, народився син…», ‒ каже Олена.
До пункту пропуску «Шегині» постійно підходять люди, під’їжджають автобуси з втікачами від війни. Багатьох перевозять через кордон організовано зі Львова.
«Я з 7-ї ранку ‒ на кордоні. А зараз – 12-та. Їдемо у Краків до друзів. Ще трішки. Загалом із Харкова вже їдемо три дні. Дуже довго і важко, навіть не хочу розповідати. Частково родина тут залишилась, частково ‒ у Харкові. Сподіваюсь квартира залишиться. Хочу повертатись назад, але якщо Харкова не буде, то не повернусь. Ніколи не думала, що стану біженкою», ‒ розповіла одна з пасажирок автобуса.
8 березня державний кордон України на західній ділянці перетнули понад 120 тисяч осіб і близько 15 тисяч транспортних засобів, інформує Західне регіональне управління Держприкордонслужби України-Захід. Пасажиропотік зменшився на 10% у порівнянні з 7 березня.
Польські волонтери створили Центр допомоги
Сьогодні ситуацію у пункті пропуску «Шегині» не порівняти з тією, яка була у перші дні масштабної війни, коли на пішому переході люди стояли добу і більше, коли іноземці проривали кордон, створювали тисняву, автомобільна черга сягала 50 км, не було туалетів, пунктів обігріву. Українська сторона зорганізувала безперешкодний доїзд до кордону.
А 5 березня з українського боку у пункті пропуску почав діяти центр гуманітарної допомоги в Шегині, який організували польські волонтери. Вони встановили мобільні намети, де біженці можуть отримати медичну допомогу, встановили великий намет для обігріву, де можна випити чаю чи кави, полежати, посидіти, зарядити телефон.
За п’ять днів волонтери рознесли людям кілька десятків тисяч склянок гарячого чаю. Порахувати кількість випитого чаю ‒ просто нереально, зауважує координатор Центру гуманітарної допомоги в «Шегинях», польський волонтер Войцех Гурецький.
Робимо все, щоб допомогтиВойцех Гурецький
«Найбільший рух у нашому гуманітарному центрі, коли на вулиці робиться темно, холодно. У пункті можна зігрітись, діти отримують їжу, можна випити чай. Маємо амбулаторію, можемо надати медичну допомогу, обробити рани. До нас їдуть лікарі з Польщі. Робимо все, щоб якомога більше допомогти», ‒ каже Радіо Свобода Войцех Гурецький.
У Центрі гуманітарної допомоги в «Шегинях» працює від 20 до 25 волонтерів із Польщі. Вони змінюють один одного. Але такої кількості людей не вистачає, щоб допомогти біженцям і підтримувати діяльність пункту обігріву. Тому поляки просять долучатись до них українців, які допоможуть ще й краще порозумітись з україномовними та російськомовними втікачами від війни.
Українські чоловіки повертаються з Європи
Від початку вторгнення Росії в Україну, за даними Державної прикордонної служби, на батьківщину повернулись 77 тисяч чоловіків з Європи. Більшість працювала за кордоном, але, почувши про війну, не знаходили собі місця. Протягом години, коли Радіо Свобода перебувало перед пішим переходом, ним перейшли в Україну більш як 10 чоловіків, які покинули спокійне життя у Європі і будуть захищати батьківщину. Найбільше чоловіків повертались у перші дні війни, повідомила працівниця прикордонної служби у «Шегинях» Ольга Павлюк.
Чоловіки розповіли Радіо Свобода, чому вони зробили цей крок.
Перемога за УкраїноюОлександр
«Їду у Черкаси. У мене троє дітей ‒ двом по 5 років, а меншому півтора. Хотів забрати всіх до Польщі. Але мені сказали, що зі своєї землі нікуди не підуть. Доведеться мені йти і боронити їх. Перемога лише за Україною», ‒ каже Олександр.
Хочу стати на захист УкраїниАндрій
«Працював 5 років у Польщі. Я ‒ зі Стрия. Повертаюсь захищати свою неньку Україну, до своєї родини, до всіх. Ми переможемо. Повернувся, бо настав критичний момент. Хлопців вистачає, хоч їх теж вбивають, я зрозумів, що треба допомогти, підтримати. Маю військовий досвід, служив у прикордонних військах. Не знаходив собі місця у Польщі, коли почалась війна. У мене внукові буде 20 березня рік. Їду його захищати, щоб жив у незалежній Україні. Завтра піду у військкомат і подам заявку, що хочу стати на захист України», ‒ говорить Андрій.
Я ‒ колишній військовийІван
«У мене друзі, і треба вирішувати вже з цим питанням, тобто вигнати росіян звідси. Я ‒ колишній військовий, пенсіонер, мене не хочуть брати. Їду з Польщі, де працював 5 років. Мені 62 роки. Я – водій. Моя родина – у Львові», ‒ розповів Іван.
Їду захищати УкраїнуСергій
«Працював майже три роки біля Кракова. Їду захищати Україну. Все буде добре. Там іще хлопці йдуть. Ми з першого дня війни не спимо, ми навіть могли дивитись телефони під час роботи. Поляки все розуміють і гарно приймають українців. Але є такі біженці, що вимагають гарних умов. Що мені у руки дадуть, так і захищатиму країну. Мій син уже вдруге захищає», ‒ говорить Сергій із Дніпра.
«Працював у Польщі на заробітках. Відбув карантин, місяць роботи і війна. Нема чого сидіти, ми з другом ‒ резервісти, тому їдемо додому. Вже були на війні, досвід є», ‒ розповів ще один чоловік, який повернувся з заробітків на війну.
Легіонери
Біля пішого переходу у пункті пропуску «Шегині» встановлено намет із написом «Легіон». Також вказано контактний телефон для іноземців, які прибули в Україну допомогти українцям боронитись від російського агресора. Тих, хто перетнув кордон, скеровують у спеціальний центр, потім вони проходять процедуру перевірки. Міноборони намагається цей процес мінімізувати. В Україні діє сайт інтернаціонального легіону, call-центр.
За повідомленням Міністерства оборони України від 6 березня, у складі інтернаціонального легіону ТРО виявили бажання воювати близько 20 000 іноземців із понад 50 країн.
40-річного Джона зі США Радіо Свобода зустріло у пункті пропуску «Шегині». Чому американець вирішив допомогти українцям?
Я ненавиджу ПутінаДжон
«Я ненавиджу Путіна, тому приїхав підтримати українців. Всі країни світу допомагають Україні. Бо те, що робить Путін, Росія ‒ це зло. Всі просто зобов’язані допомогти українцям. Це геноцид в Україні», ‒ говорить Джон.
Житель Мостиськ Андрій Кварцяний працює волонтером і зустрічає іноземців у пункті пропуску.
«Я тут зустрічаю легіонерів. Їдуть за ці дні зі США, Бельгії, найбільше з Польщі. П’ятий день активно досить. Десь пройшли 70 осіб. Переважно це військові. Кажуть, що мають бойовий дух і будуть товкти російських агресорів», ‒ каже волонтер.
Іноземців, які виявили бажання воювати в Україні, з пункту пропуску довозять спершу в центр, де вони можуть відпочити, а коли збирається група легіонерів, їх відвозять далі.
