Те, що глава російської влади анексованого Криму Сергій Аксенов посадив до в'язниці ‒ нехай і на дві доби ‒ першого президента АРК та організатора першої спроби відокремлення Криму від України Юрія Мєшкова ‒ справжня гримаса історії.
Схоже, людина, яка кинула політичний виклик державі, громадянином якої вона була, «класичний шовініст» радянського розливу, не може змиритися з перемогою класичного пострадянського кон'юнктурника, якому, мабуть, було абсолютно все одно, якому богу молитися: Януковичу, Путіну, всім разом ‒ аби влада та вигода. Якби не російські війська, які окупували Крим, Сергій Аксенов, напевно, зараз був би звичайним депутатом Верховної Ради АРК, керував маленькою партією і запевняв би, що місце Криму ‒ в Україні. А Володимир Константинов взагалі відкривав би в Сімферополі пам'ятник Небесної сотні ‒ і, допускаю, жоден м'яз би не здригнувся.
Мєшков дійсно готував відділення Криму від України
У Юрія Мєшкова ‒ інша політична доля. Він дійсно переміг на виборах президента АРК, дійсно призначив головою своєї адміністрації росіянина, дійсно сформував у Криму уряд з москвичів, дійсно запровадив у Криму московський час. Мєшков дійсно готував відділення Криму від України, він був справжнім сепаратистом. Тільки ось за спиною у нього не було «ввічливих зелених чоловічків». Навіть якщо він і був на зв'язку з російськими спецслужбами ‒ зрозуміло ж, що чекісти були й серед його московських призначенців ‒ то він, на відміну від Аксенова та Константинова, ризикував. Ризикував політичною кар'єрою, навіть здоров'ям, життям ‒ але тим не менше діяв, тому що відрізнявся від майбутніх керівників «російського» Криму переконаннями ‒ нехай антиукраїнськими, але переконаннями. А переконаній людині, навіть шовіністу, важко змиритися з тим, що в Криму називають «тріумфом шахраїв».
Навіть шовіністу, важко змиритися з тим, що в Криму називають «тріумфом шахраїв»
Ми звикли думати, що Мєшков програв. Але насправді це не він програв, а Україна програла. Не Україна повернула собі майже вже втрачений у 1994 році Крим. Це Україну приєднали до Криму, в якому вже був не потрібний Мєшков. А потім і до Донбасу.
Москва зупинила будь-яку підтримку проросійських сил у Криму після перемоги на президентських виборах Леоніда Кучми. Я добре запам'ятав подію, що відбулася в день, коли стало відомо про цей успіх майбутнього архітектора української олігархії ‒ прийом посольства Франції в Українському домі. Зібралися всі ‒ і чиновники Леоніда Кравчука, минулого президента, й оточення переможця. Майбутній голова адміністрації президента України Дмитро Табачник прийшов у супроводі голови адміністрації президента Криму, росіянина Віктора Мініна. Причому було зрозуміло, хто саме грає в цій групі роль лідера.
Ніякого сенсу в російському Криму для Єльцина та його оточення в цій новій ситуації «приборкання України» вже просто не було. Українські спецслужби отримали можливість ліквідувати осередок сепаратизму й позбутися Мєшкова, а Крим, як виявилося, перетворився на вотчину кримінальних угруповань і просто чекав свого часу. Вдалося б Росії проковтнути Україну разом з Кримом ‒ і ніхто в Москві ніколи й не згадав би про «сакральність» півострова. Стало не виходити ‒ і Путін «відкусив» Крим, не покладаючись на проросійських політиків та активістів. Просто ввів війська.
Тепер колишній кримський президент дивується, як це особистості з неоднозначним минулим стали улюбленцями Кремля. Те, що сама Росія ‒ це такий великий Крим, керований такими ж особистостями з куди більшими грошима та ресурсами, здається, досі залишається таємницею для Юрія Мєшкова.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода Крим.Реалії
